Магістрант – Сидорук В. Ю., асистент – Здор І. А.

Вінницький національний аграрний університет

Фінансування інноваційної діяльності та її роль в економічному розвитку країни

Економічна практика свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягати лише за умови систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва.[2]

Актуальність вивчення питань інноваційного розвитку обумовлена необхідністю формування конкурентоспроможної економіки країни і  вирішенні проблем соціально-економічного розвитку.

На даний час в Україні існує проблема гальмування інноваційного розвитку в країні, причиною цього є дефіцит фінансових ресурсів. Також, не менш важливі причини, це спад платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького сектору, погіршення якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень.

Інноваційну діяльність досліджують багато науковців, зокрема Алєксєєва І.В., Кузьміна О.Є., Гейця В.М., Другова О.О., Поручник А. М., Савчук В. С., та ін. [1]

Механізм створення і поширення нововведень охоплює три загальні складові: систему державної підтримки досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування; стимулювання  та підтримкумалого інноваційного підприємництва.

Природною умовою реалізації інноваційної політики є оздоровлення економічного середовища, у якому виробничі підприємства й корпорації організовують інноваційне відтворення, застосовують новітні технології й техніку, нові форми організації праці, виробництва, маркетингової діяльності, розроблені прикладною наукою й проектно-пошуковою роботою. Економічна база мусить бути такою, щоб стимулювати інноваційний процес на всіх його стадіях: від зародження нової ідеї до її реалізації в нову техніку, технологію й використання в процесі відтворення [4].

Створення національної інноваційної системи є одним з найбільш важливих аспектів модернізації сучасної України, що забезпечить підвищення рівня конкурентоспроможності економіки і життєвого рівня населення. Головне завдання інноваційної діяльності полягає в насиченні всіх сфер і галузей економіки інноваційними процесами. Інноваційна інфраструктура повинна забезпечувати фінансування, кадрове та інформаційне забезпечення інноваційного процесу.

Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є: кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету АРК; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством України. [3]

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є: ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення; обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів; множинність джерел фінансування; адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища.

В Україні спостерігається дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулювання розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню небюджетних коштів та ви­ключає можливість формування спеціальних, в тому числі відомчих фондів фінансування інноваційних проектів і програм [3].

Серед основних проблем фінансування інноваційної діяльності в Україні можна виділити:    недостатню державну фінансову підтримку інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості; “неінноваційна” спрямованість чи незначна активність створених інноваційних (державних) і венчурних  фондів, а також їх незначні фінансово-інвестиційні можливості; відсутність механізмів перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора; недостатня зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні вітчиз­няного інноваційного сектора;    комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу) тощо. Саме на вирішення цих проблем повинна бути спрямована державна політика [1].

Бюджетне фінансування інноваційних проектів сьогодні практично відсутнє, у відсотковому відношенні становить до 2 %. Це цілком звичайна ситуація для держав, яким характерний дефіцит бюджетних коштів та спрямування ресурсів переважно на покриття поточних витрат.

Завданнями, що сприятимуть інноваційному розвитку, є: структурна перебудова національної економіки; створення адаптивної інфраструктури інноваційної діяльності; цілеспрямована підготовка кадрів; створення ринку інновацій; широке застосування в усіх галузях економіки  технологій.

Для досягнення інноваційного розвитку економіки потрібна взаємозалежна, керована державою система, яка здатна зробити інновації вигідними, зручними і мінімально ризикованими для довгострокового вкладення капіталу. Створення такої системи вимагає впровадження економічного механізму стимулювання інноваційної діяльності з врахуванням взаємних інтересів учасників інноваційного проекту. Тільки так можна забезпечити науково обґрунтовані умови для досягнення інноваційного розвитку держави.

Список використаної літератури:

1.Волкова О.В. Організація інноваційної діяльності: Навч. посібник.-К.:Професіонал,2011.

2.Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання інноваційної політики/ Харків-Одеса: ТОВ „Одіссей”, 2013р.-592-599с.

3.Сотніков В.І. Періодизація циклу інноваційного процесу / В.І. Сотніков,О.О. Сотнікова // Економіка розвитку.–2013. – № 2(58). – С. 56-59.

4.Юркевич О.М. Фінансове забезпечення науково - технічної інноваційної діяльності // Фінанси України. - 2012. - №6. - C. 106 -113.