Магістрант – Сидорук
В. Ю., асистент – Здор І. А.
Вінницький національний аграрний університет
Фінансування інноваційної діяльності та її роль в
економічному розвитку країни
Економічна практика
свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягати лише за умови
систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей,
які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових
видів товарів, виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм
організації виробництва.[2]
Актуальність вивчення
питань інноваційного розвитку обумовлена необхідністю формування конкурентоспроможної
економіки країни і вирішенні проблем
соціально-економічного розвитку.
На даний час в Україні існує
проблема гальмування інноваційного розвитку в країні, причиною цього є дефіцит
фінансових ресурсів. Також, не менш важливі причини, це спад платоспроможного
попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького
сектору, погіршення якісних характеристик наукових кадрів і
матеріально-технічної бази досліджень.
Інноваційну діяльність
досліджують багато науковців, зокрема Алєксєєва І.В., Кузьміна О.Є., Гейця
В.М., Другова О.О., Поручник А. М., Савчук В. С., та ін. [1]
Механізм створення і
поширення нововведень охоплює три загальні складові: систему державної
підтримки досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування; стимулювання та підтримкумалого інноваційного
підприємництва.
Природною умовою
реалізації інноваційної політики є оздоровлення економічного середовища, у
якому виробничі підприємства й корпорації організовують інноваційне
відтворення, застосовують новітні технології й техніку, нові форми організації
праці, виробництва, маркетингової діяльності, розроблені прикладною наукою й
проектно-пошуковою роботою. Економічна база мусить бути такою, щоб стимулювати
інноваційний процес на всіх його стадіях: від зародження нової ідеї до її
реалізації в нову техніку, технологію й використання в процесі відтворення [4].
Створення національної
інноваційної системи є одним з найбільш важливих аспектів модернізації сучасної
України, що забезпечить підвищення рівня конкурентоспроможності економіки і
життєвого рівня населення. Головне завдання інноваційної діяльності полягає в
насиченні всіх сфер і галузей економіки інноваційними процесами. Інноваційна інфраструктура
повинна забезпечувати фінансування, кадрове та інформаційне забезпечення
інноваційного процесу.
Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності
є: кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету
АРК; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних
фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної
діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші
джерела, не заборонені законодавством України. [3]
Вихідними принципами, на основі яких має будуватися
система фінансування інновацій, є: ув'язка системи із задачею швидкого та
ефективного науково-технічного досягнення; обґрунтованість та юридична
захищеність прийомів та механізмів; множинність джерел фінансування;
адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови
зовнішнього середовища.
В Україні спостерігається дефіцит фінансових ресурсів для
забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних
розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулювання
розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню небюджетних коштів та виключає можливість формування спеціальних, в тому числі відомчих фондів
фінансування інноваційних проектів і програм [3].
Серед
основних проблем фінансування інноваційної діяльності в Україні можна
виділити: недостатню державну фінансову підтримку
інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості; “неінноваційна”
спрямованість чи незначна активність створених інноваційних (державних) і
венчурних фондів, а також їх незначні
фінансово-інвестиційні можливості; відсутність механізмів перерозподілу
інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора; недостатня
зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні вітчизняного інноваційного
сектора; комерціалізація
інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного
використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу) тощо. Саме
на вирішення цих проблем повинна бути спрямована державна політика [1].
Бюджетне фінансування інноваційних проектів сьогодні
практично відсутнє, у відсотковому відношенні становить до 2 %. Це цілком звичайна
ситуація для держав, яким характерний дефіцит бюджетних коштів та спрямування
ресурсів переважно на покриття поточних витрат.
Завданнями, що
сприятимуть інноваційному розвитку, є: структурна перебудова національної
економіки; створення адаптивної інфраструктури інноваційної діяльності;
цілеспрямована підготовка кадрів; створення ринку інновацій; широке
застосування в усіх галузях економіки
технологій.
Для досягнення
інноваційного розвитку економіки потрібна взаємозалежна, керована державою
система, яка здатна зробити інновації вигідними, зручними і мінімально
ризикованими для довгострокового вкладення капіталу. Створення такої системи
вимагає впровадження економічного механізму стимулювання інноваційної
діяльності з врахуванням взаємних інтересів учасників інноваційного проекту. Тільки
так можна забезпечити науково обґрунтовані умови для досягнення інноваційного
розвитку держави.
Список використаної
літератури:
1.Волкова О.В. Організація інноваційної діяльності: Навч.
посібник.-К.:Професіонал,2011.
2.Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання інноваційної
політики/ Харків-Одеса: ТОВ „Одіссей”, 2013р.-592-599с.
3.Сотніков В.І.
Періодизація циклу інноваційного процесу / В.І. Сотніков,О.О. Сотнікова //
Економіка розвитку.–2013. – № 2(58). – С. 56-59.
4.Юркевич О.М. Фінансове забезпечення науково - технічної інноваційної
діяльності // Фінанси України. - 2012. - №6. - C.
106 -113.