Інвестиційні
процеси в Україні в умовах глобалізації
Світ все більше усвідомлює, що
глобалізація являє собою об'єктивне явище сучасності, якого неможливо уникнути,
відмінити чи зупинити, оскільки воно є об'єктивним і логічним результатом
розвитку суспільства і НТП. Майбутні фахівці вивчатимуть глобалізацію і її
вплив на інші сфери людської діяльності як одну з головних навчальних
дисциплін. Що стосується становлення світових інститутів управління (система
ООН, МВФ, OECD), то їхньою головною метою зараз є вирішення глобальних проблем,
звертаючи постійну увагу також на локальні протиріччя.
Глобалізація несе з собою як
прогресивний вплив з точки зору подальшого економічного і соціального розвитку
людства (стратегічно), так і негативний вплив (тактично) через протиріччя, а
також переваги для одних і втрати для багатьох інших.
Із року в рік Україна, як і
інші країни світу, все більше і більше поглинається глобалізаційними процесами.
Ці глобалізаційні процеси вже немають чітко визначених меж і тому
спостерігаються майже у всіх сферах людського та суспільного життя. Не минула
глобалізація і інвестиційні процеси в Україні.
Як відомо, головним чинником
що впливає на інвестиційні процеси є інвестиційний клімат. Він в Україні був
доволі несприятливим, особливо для іноземних інвесторів. Можна зазначити, що
основними чинниками які погіршували інвестиційний клімат в Україні, були:
- нестабільна політична
ситуація та відсутність суспільного консенсусу щодо збільшення якості та
глибини реформ;
- вузькість внутрішнього
ринку, низький платоспроможний попит підприємств і населення;
- низька прибутковість
більшості підприємств в усіх сферах господарської діяльності, що робить більш
вигідним імпорт у порівнянні з залученням іноземних інвестицій та розширенням
виробництва;
- високий рівень та спотворена
структура витрат на виробництво;
- недосконале корпоративне та
інвестиційне законодавство, незадовільний захист прав дрібних акціонерів;
- надмірний податковий тиск на
легальну економіку при одночасній "тінізації" майже половини
національного виробництва;
- деформований грошовий обіг,
платіжна криза, домінування низьколіквідних грошових сурогатів;
- високий рівень корупції та
організованої злочинності;
- низька ділова культура та
небажання впровадження сучасних технологій ведення бізнесу;
- нерозвиненість ринкової
інфраструктури тощо.
Віддзеркаленням негативних
умов для вкладення капіталів в українську економіку є незначні обсяги іноземних
інвестицій, які лише на 30-40% компенсують відтік капіталу, та криза
внутрішнього інвестування. Цей об'єктивний процес став причиною найбільш
деструктивної тенденції в українській економіці - її декапіталізації. Остання
спричиняє депресію внутрішнього ринку України на тлі зростаючих обсягів
зовнішньої торгівлі.
Іноземні інвестиції
спрямовуються переважно у галузі з швидким обігом. Більше половини обсягу
прямих іноземних інвестицій зосереджено у чотирьох галузях - харчовій, паливній
промисловості, торгівлі, фінансах. Таким чином, шляхом репатріації доходів
відбувається вимивання джерел капіталів для решти галузей національної
економіки та надходжень до бюджету.
Загрози фінансовій безпеці
державі з боку неконтрольованих міграцій капіталу посилюються ще й через те, що
світова фінансова система усе частіше використовується кримінальним світом для
відмивання незаконно отриманих коштів.
Головним механізмом відмивання
кримінальних капіталів є офшорні зони. Частка інвестицій, залучених з них в
Україну, постійно зростає. За оцінками експертів, близько 25% кількісного
складу спільних підприємств та від 30 до 55% (з залежності від галузі) сукупних
іноземних інвестиційних вкладень сформувалися на основі легалізованого
вітчизняного капіталу, ввезеного через офшорні компанії.
Діюча нормативно-правова база
не перешкоджає відтоку капіталів за кордон і не дозволяє перекрити канали
вивозу кримінальних капіталів з метою їх відмивання. В Україні досі не
сформовано законодавство, яке б визначало національний режим функціонування
транснаціональних корпорацій. Існуючі правові норми недостатньо узгоджуються з
нормами, стандартами та правилами, які регламентують діяльність корпорацій на
міжнародному рівні. З огляду на об'єктивний характер глобалізації господарських
зв'язків, можна наголосити на безперспективності спроб будувати економічну
стратегію, враховуючи суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому
геоекономічні фактори і процеси глобалізації. Навпаки, геоекономічна парадигма
має бути первинною при визначенні внутрішньоекономічної стратегії та моделі поведінки
як державних інститутів, так і суб'єктів господарювання.
Спроби реструктуризації
української економіки безперспективні, доки вони ігнорують сучасні
геоекономічні стратегії і моделі поведінки. Моделі й інструменти
реструктуризації, що пропонуються сьогодні, виходять з позицій мікроекономіки і
не в змозі забезпечити "глобальну" реструктуризацію індустріальної у
своїй основі економіки України. Навпаки, геоекономічний підхід до структурної
перебудови національного господарства виходить не з проектів реструктуризації
окремих підприємств чи галузей, а із стратегії реконструкції української
економіки в цілому. Відтак Україна сьогодні потребує геополітичного
самовизначення в системі стосунків з основними регіональними економічними та
політичними об'єднаннями: ЄС, ЄАЕС, ГУУАМ тощо.
З нашої точки зору, вжиття
зазначених та інших заходів сприятиме встановленню партнерських стосунків
української держави та національного бізнесу з іноземними інвесторами,
переведенню їх на рейки економічного прагматизму та усвідомленої взаємоповаги
економічних інтересів, цінностей та пріоритетів.
Наслідком процесів
глобалізації стало формування глобальної фінансової системи, системи обміну
результатами інтелектуальної діяльності, глобальної системи просування товарів
і послуг. Це означає, що геоекономічна парадигма повинна з самого початку
визначати внутрішньоекономічну стратегію та модель поведінки державних
інституцій та суб'єктів господарювання.
Глобалізація несе в собі
багато загроз, пов'язаних з наявністю суперечностей між необхідністю
інтегруватися в світову економіку, з одного боку, та захистом національного
товаровиробника та національних інтересів - з іншого.
Основною ж причиною малого
обсягу інвестицій в українську економіку, на мою думку, є відсутність цілісної
стратегії щодо іноземного інвестування, зокрема ТНК. Також суди ж можна
віднести недостатню інвестиційну активність вітчизняного капіталу, яка є
недостатньою для відтворення національної економіки, усунення структурних
диспропорцій, економічного зростання країни.
Вплив на ці процеси мають
також низький рівень розвитку фондового та страхового ринку, його низька
капіталізація, недостатність фондових інструментів, недосконалість фондової
інфраструктури.