К.с.-г.н., доцент Горобець Н. М.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Проблеми стимулювання персоналу та заінтересованості роботодавців аграрних підприємств у професійному розвитку

Актуальним питанням на сьогодні є проблема державного регулювання якості робочої сили шляхом професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників на виробництві, зокрема через розроблення механізмів стимулювання зацікавленості роботодавців у підвищенні професійного рівня сільськогосподарських працівників.

Разом з цим недостатньо уваги приділяється періодичності підвищення кваліфікації працівників сільського господарства, в Україні вона є вдвічі нижчою за нормативну, а у сільському господарстві, оптовій і роздрібній торгівлі – вдесятеро. У країнах Європейського Союзу періодичність підвищення кваліфікації працівників становить 3-5 років, у Японії – до 1 року. Ситуація, яка склалася, є свідченням того, що рівень кваліфікації значної кількості працівників у нашій країні не відповідає вимогам сучасного виробництва, а система підвищення кваліфікації потребує подальшого розвитку та удосконалення передусім на основі досвіду зарубіжних країн. На думку аналітиків Світового банку, формування не менше 80% ВВП розвинутих країн безпосередньо залежить від якості трудового потенціалу і лише 20% ВВП визначається матеріальними умовами виробництва. Все це вимагає систематичного підвищення кваліфікаційного рівня працівників, у тому числі через професійне навчання кадрів на виробництві.

Встановлено, що основними стимулами для працівників підвищувати свою кваліфікацію є збільшення шансів на збереження робочого місця (гарантія робочого місця згідно з набутою у процесі навчання професією та кваліфікацією), можливість зростання рівня оплати праці, належні соціально-побутові умови тощо. Серед причин недостатньо активної позиції працівників щодо свого кваліфікаційного рівня – низька мотивація працівників до підвищення свого професійного рівня, відсутність системи стимулювання професійного розвитку.

В цілому, у підвищенні кваліфікації кадрів на виробництві зацікавлені: держава (підвищення якості та ефективності використання робочої сили, зростання конкурентоспроможності виробленої продукції та послуг); підприємство (підвищення професійного рівня кадрів є складовою економічної політики, основою для зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції, зниження рівня травматизму); працівник (можливість підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати (після підвищення розряду, категорії тощо), кар’єрне зростання, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці). З метою посилення відповідальності працівників за свій професійний рівень пропонується запровадити: сертифікацію відповідності знань, вмінь та навичок працівників законодавчо встановленим вимогам;

Досвід розвинутих країн передбачає, що професійне навчання працівників здебільшого відноситься до компетенції підприємств. Держава компенсує частину витрат підприємств на професійну освіту, застосовуючи, зокрема, механізми для стимулювання участі підприємств у професійному навчанні кадрів через податкові пільги та створення відповідних фондів. В Україні фінансування професійного навчання працівників практично повністю покладено на роботодавця, при цьому доцільно, щоб витрати складали близько 1% від загальних витрат на робочу силу. Однак існують певні причини стримування інвестування роботодавцями коштів у професійне навчання працівників, а саме: відсутність достатніх коштів; небажання інвестувати кошти у навчання, пріоритетність залучення висококваліфікованих працівників зі сторони; побоювання втратити кошти, затрачених на профнавчання працівників, внаслідок плинності кадрів, переманювання висококваліфікованих працівників конкурентами; необхідність заощаджувати кошти в умовах загострення конкуренції на ринку праці; недостатня зацікавленість працівників З метою стимулювання розвитку професійного навчання працівників пропонується запровадити додаткові пільги для роботодавців, які здійснюють професійне навчання кадрів; залучення до фінансування професійного навчання працівників коштів із державного та місцевого бюджетів на законодавчому рівні; участь соціальних партнерів у фінансуванні профнавчання працівників.

Запровадження фінансової підтримки підприємств у питаннях професійного навчання працівників пов’язане з вивченням питання щодо доцільності створення індивідуальних навчальних накопичувальних рахунків, у формуванні яких братимуть участь держава, роботодавець, працівник, та розробка відповідного нормативно-правового акту. Разом з цим підвищення рівня відповідальності роботодавців за професійний рівень працівників передбачає посилення контролю за якістю продукції через активізацію процесу сертифікації продукції; застосування санкцій для підприємств за виготовлення продукції низької якості та запровадження стимулів для підприємств, якість продукції та послуг яких відповідає державним вимогам.

Таким чином, удосконалення системи розвитку персоналу шляхом підвищення професійного розвитку буде сприяти збільшенню якості трудової діяльності, ініціативності, творчої активності та закріпленню працівників в аграрних підприємствах.

Література

1. Петрова Т. Професійний розвиток працівників: проблеми стимулювання персоналу та заінтересованості роботодавців / Т. Петрова // Україна: аспекти праці. – 2010. – № 2. – С. 26-34.

2. Карась П. Оцінка ефективності концепції розвитку кар’єрного зростання працівників / П. Карась, К. Терент’єва // Україна: аспекти праці. – 2010. – № 5. – С. 19-23.

3. Мортіков В. Проблеми вибору та альтернативних оцінок на ринку праці / В. Мортіков // Україна: аспекти праці. – 2010. – № 6. – С. 3-8.