Экономические науки/8. Математические методы в экономике

К.п.н., доцент Радзіховська Л. М., студентка IV курсу Глухова Н.В.

Вінницький торговельно-економічного інституту КНТЕУ, Україна

ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ЯК СУЧАСНОЇ ПРИКЛАДНОЇ НАУКИ

Актуальність проблеми. В сучасному розумінні системний аналіз розглядають як наукову методологію, об’єктом аналізу якої є проблема, незалежно від сфери діяльності, де вона виникла, а метою системного аналізу є проект вирішення проблеми. Дана дисципліна є напрямом, в якому поєднано методологію і досягнення математичних і прикладних наук. Системний аналіз виник в епоху розробки комп'ютерної техніки. Успіх його застосування при вирішенні складних завдань багато в чому визначається сучасними можливостями інформаційних технологій. Зокрема М. Моісеєв дає досить вузьке визначення системного аналізу: «Системний аналіз - це сукупність методів, заснованих на використанні ЕОМ і орієнтованих на дослідження складних систем – технічних, економічних, екологічних і т.д. Результатом системних досліджень є, як правило, вибір цілком певної альтернативи плану розвитку регіону, параметрів конструкції і т.п. Тому витоки системного аналізу, його методичні концепції лежать в тих дисциплінах, які займаються проблемами прийняття рішень: теорії операцій і загальної теорії управління » [4, С. 62–87].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням становлення та розвитку системного аналізу були присвячені наукові праці багатьох закордонних та вітчизняних вчених, а саме Л. Берталанфі, О. Богданова, К. Боулдінга, В. Вернадського, Н. Вінера, А. Єршова, Дж. Кліра, С. Корольов, Т. Котарбинського, М. Моїсеєва, Г. Саймона, А. Холла та багато ін.

Метою статті є аналіз причин, факторів становлення системного аналізу, визначення його ролі та місця в сучасних галузях наукових знань.

Виклад основного матеріалу. Системний аналіз - науковий метод пізнання, що являє собою послідовність дій з установлення структурних зв'язків між змінними або елементами досліджуваної системи, що спирається на комплекс загальнонаукових, експериментальних, природничих, статистичних, математичних методів. Загалом виділяють чотири етапи формування системного аналізу як прикладної наукової методології:

I. Перший етап становлення системного аналізу припадає на першу половину ХХ століття і характеризується незалежною появою, рознесеними у часі публікаціями філософських і методологічних ідей, принципів, підходів, які пізніше стали основою нового наукового напряму, що отримав назву «системний аналіз». Основними науковими роботами в яких простежується розвиток системного мислення були: «Вчення про біосферу і її поступовий перехід у ноосферу» В. І. Вернадського (1893–1918); «Загальна організаційна наука, або тектологія» О. О. Богданова (1913–1929); «Загальна теорія систем» Л. Берталанфі (1934–1949); «Кібернетика або управління і зв’язок у тварині та машині» Н. Вінера (1948); «Праксеологія» Т. Котарбинського (1930–1940). Так, монографія О. Богданова «Загальна організаційна наука, або тектологія» відрізняється глибоко системним змістом. Її ідеї та поняття ґрунтуються на твердженні «невід’ємна й найсуттєвіша властивість загальної організаційної науки — це її системність».

У становленні та розвитку системного мислення загальновизнаними є роль і практичне значення фундаментальних робіт Людвіга фон Берталанфі і Норберта Вінера. Вчені запропонували нову ідею, суть якої полягає у переході до дослідження загальних властивостей, характерних для різних типів об’єктів. Так, Л. Берталанфі розглядав питання з позиції спільності принципів побудови і структурних властивостей різних типів систем, а Н. Вінер віддавав перевагу позиції спільності принципів і особливостей управління різними типами складних об’єктів, зокрема у суб’єктів живого світу й об’єктів техніки різного призначення. Разом із тим обидва вчених мають безпосереднє відношення до системних досліджень [1, С. 87-88].

Таким чином, найважливішим підсумком першого періоду слід вважати створення ідейної бази для формування нової фундаментальної парадигми у науці, а також формування теоретичної основи системного мислення.

II. Другий етап становлення системного аналізу формувався в період надзвичайних умов, пов’язаних із військовою загрозою у 30-ті роки і початком Другої світової війни. Цей етап характеризується якісно новими властивостями задач і принципово важливими умовами, за яких здійснювалося їхнє розв’язання. До них належать концептуальна невизначеність, неструктурованість; висока ціна помилкового або недостатньо обґрунтованого розв’язку, що відповідає катастрофічним наслідкам стратегічного рівня; наявність неподоланного, порогове обмеження часу на цикл формування і реалізацію стратегічних розв’язків, порушення якого може мати катастрофічні наслідки. Перелічені властивості створили принципово важливі особливості та умови розв’язання реальних задач, а саме: необхідність забезпечення системної погодженості щодо цілей, термінів та очікуваних результатів процедур формалізації і розв’язання міждисциплінарних задач на всіх стадіях життєвого циклу виробу за наявності багатьох взаємозв’язків, взаємозалежностей і взаємодій різнотипних факторів; загострення протиріччя між необхідністю дослідження великої кількості факторів і вимогою скорочення часу на формування і реалізацію розв’язків на всіх стадіях життєвого циклу виробу; різке підвищення ступеня і рівня ризику, зумовленого прийняттям недостатньо обґрунтованих або помилкових розв’язків на різних стадіях життєвого циклу виробу.

Отже, підсумовуючи вище зазначене, другий період становлення системного аналізу характеризується появою практичної необхідності оперативного розв’язання реальних складних системних задач державного значення, створенням різних технічних систем військового призначення в умовах жорсткого ліміту часу.

III. Третій етап становлення і розвитку системного аналізу формувався в післявоєнних умовах, із середини 40-х до кінця 70-х років ХХ століття. Цей період принципово відрізнявся від попередніх якісно новими задачами, загальними соціально-політичними змінами, що відбулися у світі після закінчення Другої світової війни, унікальними науково-технічними досягненнями.

Цей період був насичений унікальними науково-технічними досягненнями. Так, рік закінчення світової війни став першим роком використання ядерної енергії. Важливими ознаками багатьох задач, які розв’язували вчені і фахівці різних галузей науки та техніки під час створення унікальних об’єктів і виробів різного призначення, базованих на використанні ядерної енергії, був найвищий рівень складності і системності. Наступним надзвичайно важливим досягненням за рівнем невідомості, не прогнозованості, непередбачуваності проблемних ситуацій варто вважати освоєння космосу, під час освоєння якого потрібно було розв’язувати задачі, рівних яким за різноманітністю, складністю, невизначеністю, системністю взаємозв’язків факторів та умов в історії цивілізації ще не було, використовуючи при цьому фундаментальні та прикладні досягнення і можливості практично всіх наук, від астрономії до ядерної фізики. Наукові та технічні досягнення цього періоду унікальні за багатьма показниками. Так, було розв’язано найскладніші системні проблеми, створено якісно нові галузі промисловості та нову техносферу [3, С. 124-125].

Таким чином, третій етап принципово відрізнявся від попередніх періодів якісно новими задачами, соціально-політичними змінами у світі, унікальними теоретичними і практичними науково-технічними досягненнями. Було створено теоретичний базис математичного і методологічного інструментарію формалізації і автоматизації на базі ЕОМ Розроблено, створено і введено в експлуатацію складні і великі унікальні технічні системи різного призначення. Цей етап характеризується синхронним розвитком теорії системного аналізу і практики системних досліджень.

IV. Четвертий етап розвитку системного аналізу триває від початку 80-х років минулого століття і дотепер та є періодом глобалізації світових процесів і загроз. Світові процеси розвитку характеризуються високими темпами глобалізації й безперервним зростанням складності їх взаємозалежності і взаємодії. Сучасна методологія прикладного системного аналізу не відповідає глобальній, багаторівневій ієрархічній структурі різнорідних, багатофакторних, багатофункціональних взаємозв’язків, взаємозалежностей і взаємодій об’єктів дослідження і не в повній мірі використовує потенційні можливості глобальної, багаторівневої системи інформаційних комп’ютерних мереж. Одним із перспективних шляхів усунення недоліків можна вважати оперативну, послідовну розробку концепцій, стратегій і програм дослідження найважливіших глобальних проблем сучасності. І на цій основі доцільно виконувати формування багаторівневої ієрархічної структури мета методології системного аналізу глобальної проблематики, забезпечивши її системне, функціональне узгодження з ієрархічною структурою взаємозв’язків, взаємозалежностей і взаємодій об’єктів дослідження відповідно до ієрархічної структури інформаційних комп’ютерних систем і мереж як інструментальної основи її реалізації.

Висновок. Отже, щоб краще зрозуміти та пізнати сутність системного аналізу необхідно проаналізувати причини і фактори, що зумовили можливість його становлення й розвитку як універсальної наукової методології, зрозуміти його роль і місце в сучасних галузях наукових знань, у різних сферах практичної діяльності, а також виявити міру його впливу на розвиток суспільства. Адже основна специфіка системного аналізу визначається тим, що він орієнтований на розкриття цілісності об’єкта та механізмів, що її забезпечують; на виявлення численних типів зв’язків у складному об’єкті та зведення їх в єдину теоретичну картину; на подання складного об’єкта у вигляді ієрархічної системи взаємопов’язаних моделей, що дозволяє формалізувати властивості об’єкта в цілому, його структуру та динаміку розвитку.

Список використаних джерел:

1. Бубняк Т.І. Основи системного аналізу .: Конспект лекцій та індивідуальні Завдання. – Львів, 2013. – 88 c.

2. Губанов В.А. і др. Введення в системний аналіз: Навчальний посібник. - Л.: Изд-во ЛГУ, 2008. – 249 с.

3. Корбутяк В.І. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2010. – 176 с.

4. Никаноров С.П. Системний аналіз: етап розвитку методології рішення. – 2001. – № 12. – С. 62–87.