Педагогические науки/ Проблемы подготовки специалистов

Стромило Анна Петрівна

Черкаський національний университет імені Богдана Хмельницького, Україна

Семантичне тлумачення співвідношень понять

«насилля» та «ненасилля»

Актуальність теми обумовлюється тим, що незважаючи на величезні здобутки розвитку культури, науки і техніки продовжують існувати і такі феномени, як насилля, дискримінація, несправедливість, жорстокість, агресія.

Термін «насилля» використовується в досить широкому значенні. Про це свідчать численні класифікації насилля залежно від ознак: за принципом дії: фізичне насилля, психологічне, сексуальне тощо; за соціальними ознаками насилля класифікується як: політичне, релігійне, побутове, гендерне, насилля над неповнолітніми, насилля над тваринами, і т. ін.; за кількістю жертв насилля класифікується як: масове, групове, індивідуальне; за формою завдання шкоди: погрози, тероризм, зґвалтування, зазіхання на чужу власність чи територію, пропаганда насилля через засоби масової інформації тощо [2, с. 106].

Проблемою насилля цікавилися багато дослідників, а вивчення цієї проблеми залишило свій слід у низці наукових робіт таких авторів, як А. Адлер, Ф. Александер, А. Басс, А. Бандура, С. Берковітц, Г. Гартман, А. Гелен, Р. Докінз, Д. Доллард, Д. Зільманн, К. Лоренц, Г. Маркузе, Н. Міллер, Ф. Перлз, Г. Сельє, Х. Хекхаузен, С. Фешбах, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Ясперс та ін.

Низка дослідників вивчали різноманітні форми агресії дітей та підлітків (О. Бовть, Р. Балагута, В. Татенко, Б. Ткач, С. Харченко, Л. Чаговець та ін.), у тому числі важковиховуваних дітей з відхиленнями в поведінці (М. Алемаксін, Н. Алікіна, М. Блонський, К. Бютнер, Л. Зюбін, О. Квятковська-Тохович, Т. Короткова, Т. Курбатока, Н. Максимова, М. Раттер, Л. Славіна та ін.).

Значний досвід у вивченні насильства і ненасильства мають західні вчені. Вивченням цієї проблематики на Заході займається інститут ненасильства ім. М. Л. Кінга (Нью-Йорк), інститут А. Ейнштейна (Кембрідж), Дослідницький центр з ненасильства (Санта-Круз).

Основними напрямами теоретичного дослідження насильства у сучасній науці є: сутність і основні форми насильства в сучасну епоху; соціальні наслідки застосування насильства; альтернативи насильству; перспективи побудови ненасильницького світу та інші.

Існує два основні підходи у визначенні поняття «насилля»: абсолютистський та прагматичний. Згідно першого підходу насилля має чітке негативне оцінне забарвлення, до якого людство адаптувалося та сприймає його як звичайне явище, а сама собою проблема насилля начебто вирішується за допомогою «вправ».

Прагматичний підхід орієнтований на об'єктивне визначення насилля, ототожнюючи його з фізичними, економічними збитками, які люди увесь час завдають одне одному. Пограбування, вбивство, розбійні напади – очевидним є застосування насилля як відповідного критерію щодо вирішення різноманітних проблем.

Насилля – це один із засобів, які людина використовує для того, щоб закріпити своє домінування, свою владу, чи буде то влада батька в родині, чи влада керівників, чи влада завойовника, окупанта, насильника, – насилля є замахом, своєрідною узурпацією свободи та волі людини. Насилля, з одного боку, трактується як певна форма суспільних відносин, а з іншого, – це інстинктивні, природні якості людини, які тривалий час допомагали їй соціалізуватися та виживати спочатку в природному середовищі, а згодом і в соціальному.

Варіантів насилля людство зазнало чимало, і всі вони роблять фізичний або психічний тиск на людину, руйнують її внутрішній світ, порушують гармонійні взаємини із суспільним середовищем, проте сімейне насилля посіло не останнє місце, оскільки воно, на думку С. Абєльцева має особливу специфіку: «Саме в сім’ї потрібно шукати корені насилля, як широко розповсюдженого явища в нашому житті» [1, с. 16].

В історичному дискурсі насилля можна інтерпретувати як феномен, що має глибоке коріння в історичному та психологічному досвіді людства, в онтології самої людини, в її індивідуальних та колективних особливостях, проте сама людина повинна докласти зусиль і змінити вектор власного буття [5, с. 218].

Поняття насильства та ненасильства не можна зрозуміти без порівняння одне з одним. Для того, щоб розкрити характер цієї узгодженості, необхідно розглядати їх убільш широкому контексті боротьби добра проти зла, боротьби за соціальну справедливість та людську солідарність. Те, що насильство є злом визнається більшістю філософських та релігійних учінь. Категорична заборона насильства «Не убий!» визначає межу, яка відділяє моральність від аморальності. Разом із тим, суспільна свідомість допускає ситуації морального виправдання насильства.

Отже, розглядаючи проблему насилля у світовій ретроспективі, можна зауважити, що феномен насилля трактується досить широко та неоднозначно. Закон Еквадору визнає обмеження особистої свободи як форму психологічного насилля та визначає насилля як будь-яку дію або бездіяльність, що призвели до насильного фізичного, психологічного чи сексуального становлення. Барбадоський закон забороняє гнобити когось насильницькими методами та визнає насиллям словесні образи й навіть лайку, викрадення одежі та майна, стеження за будинком тощо. У Гуані проблема насилля тлумачиться як модель поведінки, яка націлена на приниження честі та гідності людини, дискримінацію чи образу особистості, безпричинне обмеження доступу до користування загальної власності, шантаж, стеження, ізоляцію, позбавлення права доступу до їжі, адекватного відпочинку. Закон Пуерто-Ріко визнає насилля як серйозну емоційну загрозу. Англійці розглядають насилля набагато ширше, ніж просто насильницькі дії чи обмеження свободи. До насилля долучені незаконні аборти, звідництво [4, с. 94-95].

Таким чином, ми спостерігаємо досить широке тлумачення поняття «насилля».

Розглядати окремо насилля від ненасилля було б неправильним, бо саме в такій кореляції можна розкрити конкретний характер цих понять: вони характеризуються бінарною протилежністю перспективи щодо подальшого життя людини в її соціальному середовищі. На відміну від насилля, ненасилля – це специфічні координати, які орієнтуються не на ієрархізацію мотивів і волевиявів людини, а на перспективи їх гармонійного злиття та поєднання. Орієнтир ненасилля – це орієнтир не на владні та авторитарні відносини, а на дружні стосунки. Мартін Лютер Кінг писав: «Навіть у найгірших з нас є частка добра, а в найкращих з нас є частка зла...» [6, с. 27].

Вважати людину абсолютно доброю, абоабсолютно злою – абсурд, оскільки спиратися слід на моральну амбівалентність соціальної істоти. Зауважимо, що ненасильство має виступити в сучасному суспільстві нормативною програмою, яка здатна розставити акценти для людини: або не противитися злу за допомогою пасивності, капітуляції, боягузтва, або відповідати насиллям на насилля, або обрати позицію, за якої ненасилля набуває виключно високого ступеня соціальної активності, і ця позиція виявиться набагато дієвішою, ніж та, де насиллям відповідають на насилля.

А. Гусейнов зазначав:«Взагалі людське буття є можливим лише в тій мірі, в якій ненасилля превалює над насиллям. Проте такий позитивний для людини баланс ненасилля і насилля не є законом, оскільки більшою мірою був гарантованим слабкістю руйнівних засобів» [3, с. 40].

З метою пропагування гасла ненасильства 2 жовтня відзначається Міжнародний день ненасильства, у день народження Махатми Ганді – керівника руху за незалежність Індії та засновника філософії та стратегії ненасильства. Цей день був установлений згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН 15 червня 2007 року. У документі було зазначено, що міжнародний день повинен бути ще одним приводом для того, щоб «пропагувати гасло ненасильства, в тому числі шляхом освітньої і суспільно-роз'яснювальної роботи». ООН підтверджує «універсальність принципу ненасильства», і своє прагнення «затвердити культуру миру, терпимості, розуміння та ненасильства».

За словами І. Ганді, «ненасильство є найбільшою силою в руках людства. Воно могутніше за найбільш потужну руйнівну зброю, породжену людською винахідливістю». Він також стверджував: «Існує багато такого, за що я готовий померти, але немає нічого такого, за що я був би готовий вбити».

Література:

1. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия / С.Н. Абельцев. – М.: Наука, 2000. – 206 с.

2. Гуггенбюль А. Зловещее очарование насилия / А. Гуггенбюль. – СПб.: Академический проспект, 2000. – 217 с.

3. Гусейнов А.А. Понятие насилия и ненасилия / А.А. Гусейнов // Вопросы философии. – 1994. – № 6. – С. 40-54.

4. Дудченко В.С. Ненасильницький шлях розвитку людства в сучасних умовах // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності, Збірник наукових праць / Зб. наук. праць, випуск 18 / Відп. ред.: М. М. Бровко, О.Г. Шутов. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2007. – С. 93-98.

5. Маркузе Г. Эрос и цивилизация / Г. Маркузе. – М.: Наука. – 1995. – 326 с.

6. Митрохин Л.Н. Мохандас Ганди и Мартин Лютер Кинг / Л.Н. Митрохин // Насилие и ненасилие: философия, политика, этика. – М.: Фонд независимого радиовещания, 2003. – 245 с.