Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

 

Викладач Кобилянська І. М.

Вінницьке відділення Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету державної податкової службиУкраїни

Вдосконалення вищої освіти

з питань безпеки життєдіяльності

 

        У процесі свого розвитку людство завжди намагалося  розв’язати проблеми комфортної і безпечної взаємодії з навколишнім середовищем. Проте, якщо до XX століття ці проблеми значною мірою носили філософський характер, то нині перейшли в ранг першочергових практичних завдань. Проте життєвого досвіду для розвязанння серйозних глобальних проблем, які стоять перед сучасним суспільством вже явно недостатньо. В сучасних умовах людина перетворилася на найбільш нетехнологічний суб’єкт виробництва – допускає багато помилок, швидко втомлюється, не встигає, не витримує.

До становлення освітянського напрямку «Безпека життєдіяльності» в Україні спонукав спільний наказ Міністра освіти України та начальника штабу цивільної оборони України, яким з 1995/96 навчального року вводилося викладання дисциплін «Безпека життєдіяльності» та «Цивільна оборона». За попередні десятиріччя був накопичений певний досвід викладання дисциплін «Охорона праці» та «Цивільна оборона», тому найбільші хвилювання у фахівців цієї галузі викликала нова дисципліна «Безпека життєдіяльності» (БЖД), яка стала базовою у циклі нормативних дисциплін з напряму безпеки життя і діяльності людини (безпека життєдіяльності, основи охорони праці, охорона праці в галузі та цивільний захист). 

В узагальненому вигляді метою вивчення дисциплін циклу безпеки життєдіяльності є формування у студентів загальнокультурних та професійних компетенцій з безпеки життєдіяльності, які визначені освітніми стандартами у вигляді конкретних вимог до випускника відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня навчання. Їх ефективне формування можливе за умови застосування відповідних педагогічних технологій.

Педагогічні технології при підготовці фахівців почали використовуватись у відповідь на економічні та соціальні виклики постіндустріального суспільства. Ще 400 років тому Я. Коменським була висловлена думка про необхідність технологізації процесу навчання. Він стверджував, що навчання повинно стати «технічним», щоб усе, чому навчають, мало успіх. Таким чином, була вперше визначена найважливіша ідея технології – гарантованість результату. Але поняття «технологія», «педагогічна технологія», «технологія навчання»  продовжують залишатися дискусійними і в наш час, тому що для поняття «педагогічна технологія» існує близько 300 визначень, в залежності від уявлень авторів про структуру і складові навчально-виховного процесу.

Подальші дослідження А. Алексюка, В.  Беспалька, М. Кларіна, В. Монахова, О. Пометуна, Т. Назарової, Г. Селевка, С. Сисоєвої, Ф. Тализіної стосуються аналізу класифікації і закономірностей функціонування педагогічних технологій. Одна з найважливіших задач, що стоїть перед кожним педагогом – вибір відповідних технологій для використання в освітньому процесі з їх історико-культурної множини. В цьому відношенні не коректно говорити «нові», «традиційні» або «інноваційні» освітні технології в цілому. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні гарантувати досягнення певного рівня знань, умінь, навичок та компетенцій, бути ефективними за результатами і оптимальними за витратами часу, сил та коштів.

Відповідно, В. Сластьонін вважає, що однією з найважливіших складових професіоналізму сучасного педагога, його професійної компетентності є технологічна культура педагога, що дозволяє співвідносити індивідуальні прояви професіоналізму з контекстом світової (національної тощо) педагогічної культури [5]. Кінцевою метою використання педагогічних технологій у навчальному процесі у вищій школі є створення умов для становлення та розвитку студента як компетентного фахівця у певній професійній діяльності, що володіє для цього необхідними якостями: умінням критично осмислювати проблеми та ухвалювати оптимальне рішення з низки альтернативних на основі творчого пошуку, а також здатністю до культурної та ділової комунікації.

      Технологічний підхід до навчання майбутніх фахівців передбачає конструювання навчального процесу, виходячи з освітніх орієнтирів, цілей і змісту навчання, примушує відступити від традиції навчати студентів сумі конкретних знань, забезпечує переважання зміни над збереженням. Розвиток цього напряму педагогіки пов’язаний із певними сподіваннями на подолання проблем в освітньому і виховному просторі традиційної системи навчання. Тобто, у сучасних умовах високотехнологічного виробництва навчання теж поступово перетворюється у своєрідний виробничо-технологічний процес з гарантованим результатом і, у зв’язку з цим, в педагогіці з’явився новий напрям – педагогічні технології.

 Термін «технологія» має латинське коріння і перекладається як «наука про мистецтво» (texno – мистецтво, майстерність; logos – слово, вчення, знання). Як правило, поява нового поняття у науці йде за виникненням нового явища у громадському житті. Бурхливий розвиток природничих наук та їх прикладних напрямів в XIX столітті, розвиток масового промислового виробництва з використанням наукових досягнень того часу, як було розглянуто у попередньому розділі, викликали потребу у масовому навчанні підростаючого покоління для участі у виробничій діяльності. Освіта з елітарної перетворилася на масову і набула тим самим деяких характерних рис «виробничого процесу», для якого і повинна існувати певна технологія.

Новатором педагогічного проектування вважається В. Беспалько. Він вважає, що «гарна, науково обгрунтована технологія навчання і виховання – це і є педагогічна майстерність» [1]. Б. Гершунський окреслює педагогічну технологію не тільки як технологію інформаційну, комп’ютерну, яка ґрунтується на використанні найсучасніших технічних засобів, на технологічному, фактично – на алгоритмізованому рівні, але й вважає, що вона здатна і повинна розв'язувати різноманітні цільові, змістовно-процесуальні і контрольно-оцінювальні (результативні) педагогічні проблеми: структурування і конкретизацію цілей педагогічного процесу, перетворення системи наукових знань у зміст освіти, навчальний матеріал; аналіз наступності в освіті у міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язках; вибір методів, засобів і організаційних форм освітньої діяльності, адекватних цілям і змісту освіти, як таких, що сприяють диференціації освіти, її гуманізації, гуманітаризації, активізації [3]. Педагогічна технологія, за визначенням І. Зязюна – це сфера знання, яка включає методи, засоби навчання і теорію їх використання для досягнення цілей освіти [4].

Найбільш цілісним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» у  Т. Назарової [2]. Як стверджує автор, воно розвивалось адекватно до розвитку педагогічної науки і трансформувалось у нові поняття: освітні технології, педа­гогічні технології, технології навчання. Т. Назарова зробила опис кожного (ієрархія цілей, завдань, змісту) та з’ясувала відмінності між ними. Незважаючи на те, що сьогодні в науковій літературі існує безліч визначень поняття «технологія», загальний зміст їх можна звести до такого: педагогічна технологія – це відтворений спосіб організації навчального процесу з чіткою орієнтацією на діагностично задану ціль. Технологічність навчального процесу полягає в його керованості.

Класифікація освітніх технологій покликана упорядкувати все їх різноманіття. Проте в сучасній педагогічній науці і практиці визначена величезна кількість загальних і специфічних, істотних і випадкових, теоретичних і практичних ознак технологій, що привело до створення різних класифікацій. Отже, на сьогоднішній день не існує універсальної класифікації освітніх технологій. Найбільш детальну класифікацію запропонував Г. Селевко [4]:  за рівнем застосування (загальнопедагогічні, предметниі, модульні тощо); за філософською основою (ідеалістичні, матеріалістичні, теософські тощо); за концепцією засвоєння (асоціативно-рефлекторні, розвиваючі, біхевіористські тощо); за орієнтацією на структури особистості (інформаційні, саморозвитку, евристичні тощо); за характером змісту і структури (навчальні, виховні, світські, релігійні, гуманістичні, технократичні тощо); за типом управління пізнавальною діяльністю (лекційне, навчання з використанням ТСН, навчання за книгою, комп'ютерне навчання) тощо.

Сутність сучасних педагогічних технологій полягає у визначенні найбільш раціональних способів досягнення поставлених навчальних цілей. Організація навчального процесу має узгоджуватися з науково обґрунтованою педагогічною технологією, головне завдання якої полягає у визначенні найбільш раціональних, ефективних, науково обґрунтованих методик досягнення поставлених дидактичних цілей та творчий вплив на практичну педагогічну діяльність. За вимогами технологічного підходу та типових навчальних програм нормативних дисциплін безпека життєдіяльності, основи охорони праці, охорона праці в галузі та цивільний захист, визначаються зміст навчального матеріалу, теоретична та практична складові, співвідношення аудиторної і самостійної роботи студентів тощо.

Висновки

       Застосування технологічного підходу гарантує формування у студентів компетенцій з безпеки життєдіяльності для вирішення професійних завдань. На сучасному етапі розвитку відбувається зближення двох напрямків педагогічних технологій: інформаційного та технологічного, що обумовлює впровадження, дослідження та вдосконалення технологій дистанційного навчання.

Література:

1.           Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В. П. Беспалько. – М. : Педагогика, 1989. – 192 с.

2.           Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи : метод. посіб. для студ. магістратури / С. С. Вітвицька. – К. : Центр навч. л-ри, 2003. – 316 с.

3.           Гершунский Б. С. Педагогическая прогностика : методология, теория и практика / Б. С. Гершунский. – К. : КГУ, 1986. – 200 с.

4.                Селевко Г. К. Современные образовательные технологии : учеб. пособ. / Г. К. Селевко. – М. : Народное образование, 1998. – 256 с.

5.                Сластенин В. А. Педагогика : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. завед. / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов. – М. : Академия, 2002. – 576 с.