Педагогические науки/ 4. Стратегические направления реформирования системы образования

К.пед.н., доцент Кірдан О.Л.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

Університетська професура про управління вищими навчальними закладами (1904–1905 рр.)

Зростаюча сила передреволюційних та революційних подій 1904-1905 рр. істотним чином вплинула на вітчизняну систему вищої освіти. Політичні та соціально-економічні події стали каталізатором проблем в управлінні вищими навчальними закладами. Під впливом опозиційних настроїв, помірні професорські заяви, виголошені у 1901-1902 рр. про необхідність автономії, вже протягом 1904-1905 рр. поступово змінилися рішучими вимогами.

Публіцистика початку ХХ століття служить для нас найбільш цікавим джерелом дослідження поглядів університетської професури на управління вищими навчальними закладами. Так, професор Н.І. Карєєв в 1904 р. підкреслював прагнення професури до незалежності від уряду і від державної політики в цілому [1] та висував академічні вимоги – ліквідація цензури, перешкод наукової діяльності, що доповнювалися вимогами надання «свободи від служіння» і ліквідації адміністративного підпорядкування університету державній владі.

З професором Н.І. Кареєва був повністю солідарний І.М. Гревс – з одного боку, наголошував на неадекватно негативному ставленні уряду до будь-яких академічних ініціатив в цілому: «Всяка спроба викладачів або учнів змінити на краще стан речей ... кваліфікується як акт неблагонадійності чи безлад і негайно погашається силою» [2]. З іншого, – російські професори образно і емоційно порівнювалися за своїм правовим положенням зі студентами та селянами. Вичерпавши можливості діяти в рамках академічного середовища, до чого довгий час прагнула професура, для неї настав час відкрито заявити про корпоративні інтереси, з «мужньою рішучістю домагатися академічної свободи та університетської автономії», об’єднуючись в асоціації і збираючись на з’їзди, виробляючи єдину позицію з ключових питань. І.М. Гревс радикально закликав до дії, а не тільки до викладу громадської позиції викладачів у публіцистиці.

Найбільш яскраво вимоги університетської професури викладені Є.М. Трубецьким у статті «Університетське питання». Учений пов’язав можливість вирішення питання про реформу вищої школи повністю зі зміною суспільно-політичної ситуації в країні. Підбивши своєрідний підсумок обговорення «університетського питання» професурою на початку XX ст., Є.М. Трубецькой резюмував: «З усього того, що за останні роки було написано і сказано по університетському питанню, можна вивести тільки один загальний висновок: університетська хвороба корениться в загальних умовах нашого державного життя, і тому одним університетським законодавством зцілена бути не може» [3, с. 3579]. У своєму беззастережному прагненні до автономії російська професура, на думку вченого, забувала, чому Статут 1884 позбавив її принципу самоврядування і лише у разі кардинальної зміни суспільно-політичних умов у Росії університетська автономія могла послужити основою для розвитку вищої школи. Професор перерахував і конкретні необхідні умови: введення органів громадського самоврядування, уповноважених заявляти про потреби країни і висловлювати її волю; недоторканність особи, свобода друкованого слова, свобода віросповідань. Тільки у такому випадку «університет втратить свій нинішній характер вулкана і стане спокійним місцем для навчання» [3, с. 3584].

19 січня 1905 в газеті «Наші дні» була опублікована записка великої групи вчених «Потреби освіти». За словами професора Харківського університету Н.А. Гредескула, вона ознаменувала собою «приєднання вченого світу до визвольного руху» [4]. Документ був складений у декларативному стилі і викладав позицію професорсько-викладацького складу з проблеми освіти в цілому. «Вищі навчальні заклади ... доведені до крайнього стану і знаходяться в стані повного розкладання. Свобода наукового дослідження і викладання у них відсутні. Те, що виявилося настільки плідним у всіх освічених народів основи академічної автономії у нас абсолютно придушені ...» [5] – йдеться у записці. У ній висловлювалося категорична вимога до уряду зайнятися не просто «поправками існуючого порядку», а повною і докорінною, невідкладною зміною і перетворенням системи. У той же час, поряд з вимогами реформи вищої школи викладалися і загальні політичні вимоги.

До кінця 1904 р. у міру зростання революційних настроїв у суспільстві багато професорів стали робити все більш категоричні заяви. Прямим текстом, а не рекомендаційно, професура заявляла про своє безправне становище, про необхідність встановлення академічної автономії. Поступово відбувалася еволюція від академічних заяв до політичних вимог. О.М. Трубецькой в статті «Університетське питання» показав, що професурі необхідно переходити до спроб змінити державний устрій – тільки у такому випадку можна домогтися заспокоєння академічної сфери і працювати над її подальшим розвитком.

Таким чином, в публіцистиці університетська професура на початку ХХ століття активно відображала свої погляди щодо змін в управлінні вищими навчальними закладами. Офіційна позиція була сформульована в записці «Потреби освіти» , що стала своєрідним маніфестом ліберальних професорів.

Література:

1. Кареев Н.И. Наука и ее учения свободны / Н.И. Кареев // Наши дни. – №5. – 22 декабря. – 1904. – С. 1.

2. Гревс И. Забытая наука и униженное звание / И.Гервс // Наши дни. –№10. – 28 декабря. – 1904. – С. 2-3.

3. Трубецкой Е.Н. Университетский вопрос / Е.Н.Трубецкой // Право. – 1904. – № 52. – 30 декабря. – С. 3579-3584.

4. Гредескул Н.А. Роль университета в современном движении / Н.А. Гредескул // Право. –1905. – № 40. – 9 октября. – С. 3310.

5. Нужды просвещения (записка 342 ученых) // Наши дни. – № 22. – 19 января. – 1905. – С. 1.