Педагогічні науки/ 5.
Сучасні методи викладання
Асистент Єрмак Ю. І.
Мелітопольський державний університет імені Б. Хмельницького, Україна
РОЛЬ СИТУАЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ
В ПРОФЕСІЙНОМУ САМОПІЗНАННІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ
У професійному
самопізнанні головним є осмислення студентами реальної життєвої ситуації,
конкурентоздатності на ринку праці, власних потреб і можливості успішного
працевлаштування. Ситуаційні методи навчання ми використовуємо з метою
опанування майбутніми вчителями вміннями справлятися з унікальними та
нестандартними ситуаціями, які виникають у шкільному житті. Вирішення таких
ситуацій вимагає розкриття власного резервного потенціалу, педагогічної
майстерності й професіоналізму, розвитку логічного мислення й креативного
підходу до роботи з сучасними дітьми.
Ситуаційні методи
навчання (кейс-методи) вперше були застосовані під час викладання управлінських
дисциплін у Гарвардській бізнес-школі на початку ХХ століття. У дослідженні
проблеми професійного самопізнання майбутніх учителів у процесі фахової
підготовки ситуаційні методи навчання розглядаємо, як: а) способи взаємодії між
викладачем та студентами з питань вирішення специфічних освітніх завдань, які
потребують технологізації й оптимізації навчально-виховного процесу у ВНЗ,
застосуванні різних прийомів, методів, форм, які допомагають розкрити самість
майбутнім фахівцям; б) креативний спосіб
мислення викладачів та школярів, спрямований на те, щоб співучасники навчальної
взаємодії постійно думали, діяли й визначали перспективу подальших дій; в)
зміна позиції викладача з позиції «єдино правильного» джерела знань і
«господаря навчального процесу» на позицію консультанта, організатора і
фасілітатора дискусії, формування у викладачів прогресивного мислення,
демократичної етики і мотивації педагогічної діяльності.
Кейс-методи є
пусковим механізмом професійного самопізнання майбутніх учителів, оскільки
професійні ситуації одночасно відображають не тільки педагогічну проблему, але
й активізують педагогічні знання й уміння, навички, що необхідні для її
розв’язання. У професійній підготовці частіше навчальна ситуація складається
викладачем і враховується той факт, що студенти мають аргументувати й
дискутувати в процесі знаходження шляхів її вирішення. Студенти, не виходячи за
межі аудиторії, відчувають, що їм потрібно вдосконалювати й розвивати в собі.
Акмеологічний характер ситуаційних методів навчання полягає в тому, що студенти
вирішення складних професійних завдань
пов’язують з власними можливостями, потенційними силами, внутрішнім ставленням
до проблем іншої людини.
Ситуації, які
пропонуємо майбутнім учителям, мають професійні особливості. По-перше, в них
розкривається педагогічна взаємодія учасників педагогічного процесу; по-друге,
вирішення таких ситуацій вимагає знань і вмінь з психології і педагогіки;
по-третє, заключною частиною вирішення таких ситуацій є поради, рекомендації,
винесені разом викладачами та студентами. Наведемо приклади таких ситуацій.
Ш. О. Амонашвілі в
посібнику для вчителя «Єдність мети» (1987 р.) писав, що порівняння
педагогічної й лікарської діяльності допомогло йому глибше усвідомити, як
необхідно володіти педагогічною майстерністю. «Ставлячи точний діагноз, лікар
може призначити хворому вже відомі ліки, які сприяють одужанню від цієї
хвороби. Я ж педагог – педагог – повинен вивчити дитину всебічно, тобто вивчити
не лише її індивідуальну психологію і характер, а й індивідуальне життя,
середовище, в якому формується її характер, й одночасно будувати правильний
виховний процес». Ситуацію студенти аналізували індивідуально, в парах, у
групах. Майбутнім учителям пропонували відповісти на запитання: 1. Що необхідно
знати вчителеві про себе, щоб вивчати дитину всебічно? 2. Який існує зв’язок
між професійним самопізнанням особистості та оточуючим середовищем?
Майбутнім педагогам
радили використовувати різні прийоми, що стимулюють до самоспостереження, а
саме: самоопитування – студент запитує себе, що відбулося, коли саме, в якій
послідовності розвивалися події, що відчував чи не відчував він сам;
згадування: порівняння того, що запам’яталось, із записами у своєму щоденнику,
спогадами інших; самоанкетування: відповіді на запитання, які задають самі
собі; порівняння того, що говорили інші із власними спогадами і записами; уявне
повторення того, що відбулося: студент ставить себе в ситуацію, яка близька
тій, за якої відбулася подія, потім відтворює свої дії особисто, а дії
учасників – на основі уяви і спогадів.
К. С. Станіславський
у праці «Моє життя в мистецтві» (1955 р.) писав про те, що головною відмінністю
мистецтва актора від інших мистецтв є те, що будь-який інший художник може
творити тоді, коли ним володіє натхнення. Але художник сцени має сам володіти
натхненням і вміти викликати його тоді, коли воно значиться на афіші спектаклю.
У тому полягає головна таємниця мистецтва актора. Без неї і найдосконаліша
техніка, і найчудовіші внутрішні дані безсилі. До такої ситуації ми поставили
студентам такі запитання. 1. Учитель як творча людина має також натхнення
працювати з учнями, але хто чи що негативно впливає на творчу самореалізацію
педагога? 2. Як учителеві навчитися створювати позитивний настрій, ситуацію
успіху?
Зі студентами
проводили співбесіду з метою виявлення їх ставлення до успіху, розуміння значущості
досягнення успіху в процесі навчання, усвідомлення важливості діагностики
власного потенціалу і потенціалу учнів. Перевагу отримали такі теми: «Успіх і
кар’єра», «Знайти себе: стратегія успіху», «Роль самопізнання в досягненні
успіху». Опрацювання діагностичних методик дало змогу майбутньому вчителеві
проаналізувати власну спроможність, налаштуватися на успіх. Опанування методикою проведення рольової гри
«Педагогічний консиліум», активна участь в її проведенні є певним досягненням
успіху майбутнім учителем, сприйняття дитини як найвищої цінності,
ідентифікації з суттєвими ознаками педагогічної діяльності, визначення власної
точки зору, мобілізації сутнісних сил на створення умов.