Педагогічні науки/ 5. Сучасні методи викладання

 

Асистент Єрмак Ю. І.

Мелітопольський державний університет імені Б. Хмельницького, Україна

РОЛЬ СИТУАЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

В ПРОФЕСІЙНОМУ САМОПІЗНАННІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

 

У професійному самопізнанні головним є осмислення студентами реальної життєвої ситуації, конкурентоздатності на ринку праці, власних потреб і можливості успішного працевлаштування. Ситуаційні методи навчання ми використовуємо з метою опанування майбутніми вчителями вміннями справлятися з унікальними та нестандартними ситуаціями, які виникають у шкільному житті. Вирішення таких ситуацій вимагає розкриття власного резервного потенціалу, педагогічної майстерності й професіоналізму, розвитку логічного мислення й креативного підходу до роботи з сучасними дітьми.

Ситуаційні методи навчання (кейс-методи) вперше були застосовані під час викладання управлінських дисциплін у Гарвардській бізнес-школі на початку ХХ століття. У дослідженні проблеми професійного самопізнання майбутніх учителів у процесі фахової підготовки ситуаційні методи навчання розглядаємо, як: а) способи взаємодії між викладачем та студентами з питань вирішення специфічних освітніх завдань, які потребують технологізації й оптимізації навчально-виховного процесу у ВНЗ, застосуванні різних прийомів, методів, форм, які допомагають розкрити самість майбутнім фахівцям; б) креативний спосіб  мислення викладачів та школярів, спрямований на те, щоб співучасники навчальної взаємодії постійно думали, діяли й визначали перспективу подальших дій; в) зміна позиції викладача з позиції «єдино правильного» джерела знань і «господаря навчального процесу» на позицію консультанта, організатора і фасілітатора дискусії, формування у викладачів прогресивного мислення, демократичної етики і мотивації педагогічної діяльності.

Кейс-методи є пусковим механізмом професійного самопізнання майбутніх учителів, оскільки професійні ситуації одночасно відображають не тільки педагогічну проблему, але й активізують педагогічні знання й уміння, навички, що необхідні для її розв’язання. У професійній підготовці частіше навчальна ситуація складається викладачем і враховується той факт, що студенти мають аргументувати й дискутувати в процесі знаходження шляхів її вирішення. Студенти, не виходячи за межі аудиторії, відчувають, що їм потрібно вдосконалювати й розвивати в собі. Акмеологічний характер ситуаційних методів навчання полягає в тому, що студенти вирішення  складних професійних завдань пов’язують з власними можливостями, потенційними силами, внутрішнім ставленням до проблем іншої людини.

Ситуації, які пропонуємо майбутнім учителям, мають професійні особливості. По-перше, в них розкривається педагогічна взаємодія учасників педагогічного процесу; по-друге, вирішення таких ситуацій вимагає знань і вмінь з психології і педагогіки; по-третє, заключною частиною вирішення таких ситуацій є поради, рекомендації, винесені разом викладачами та студентами. Наведемо приклади таких ситуацій.

Ш. О. Амонашвілі в посібнику для вчителя «Єдність мети» (1987 р.) писав, що порівняння педагогічної й лікарської діяльності допомогло йому глибше усвідомити, як необхідно володіти педагогічною майстерністю. «Ставлячи точний діагноз, лікар може призначити хворому вже відомі ліки, які сприяють одужанню від цієї хвороби. Я ж педагог – педагог – повинен вивчити дитину всебічно, тобто вивчити не лише її індивідуальну психологію і характер, а й індивідуальне життя, середовище, в якому формується її характер, й одночасно будувати правильний виховний процес». Ситуацію студенти аналізували індивідуально, в парах, у групах. Майбутнім учителям пропонували відповісти на запитання: 1. Що необхідно знати вчителеві про себе, щоб вивчати дитину всебічно? 2. Який існує зв’язок між професійним самопізнанням особистості та оточуючим середовищем?

Майбутнім педагогам радили використовувати різні прийоми, що стимулюють до самоспостереження, а саме: самоопитування – студент запитує себе, що відбулося, коли саме, в якій послідовності розвивалися події, що відчував чи не відчував він сам; згадування: порівняння того, що запам’яталось, із записами у своєму щоденнику, спогадами інших; самоанкетування: відповіді на запитання, які задають самі собі; порівняння того, що говорили інші із власними спогадами і записами; уявне повторення того, що відбулося: студент ставить себе в ситуацію, яка близька тій, за якої відбулася подія, потім відтворює свої дії особисто, а дії учасників – на основі уяви і спогадів.

К. С. Станіславський у праці «Моє життя в мистецтві» (1955 р.) писав про те, що головною відмінністю мистецтва актора від інших мистецтв є те, що будь-який інший художник може творити тоді, коли ним володіє натхнення. Але художник сцени має сам володіти натхненням і вміти викликати його тоді, коли воно значиться на афіші спектаклю. У тому полягає головна таємниця мистецтва актора. Без неї і найдосконаліша техніка, і найчудовіші внутрішні дані безсилі. До такої ситуації ми поставили студентам такі запитання. 1. Учитель як творча людина має також натхнення працювати з учнями, але хто чи що негативно впливає на творчу самореалізацію педагога? 2. Як учителеві навчитися створювати позитивний настрій, ситуацію успіху?

Зі студентами проводили співбесіду з метою виявлення їх ставлення до успіху, розуміння значущості досягнення успіху в процесі навчання, усвідомлення важливості діагностики власного потенціалу і потенціалу учнів. Перевагу отримали такі теми: «Успіх і кар’єра», «Знайти себе: стратегія успіху», «Роль самопізнання в досягненні успіху». Опрацювання діагностичних методик дало змогу майбутньому вчителеві проаналізувати власну спроможність, налаштуватися на успіх. Опанування методикою проведення рольової гри «Педагогічний консиліум», активна участь в її проведенні є певним досягненням успіху майбутнім учителем, сприйняття дитини як найвищої цінності, ідентифікації з суттєвими ознаками педагогічної діяльності, визначення власної точки зору, мобілізації сутнісних сил на створення умов.