Педагогические науки/ 5. Современные
методы преподавания
К.п.н. Саєнко Н.С.
Національний технічний університет України «Київський
політехнічний інститут», Україна
СИСТЕМНИЙ І СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХОДИ У
НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Навчання
іноземної мови професійного спрямування передбачає формування у студентів
іншомовної комунікативної компетентності, яка серед інших компонентів включає
лінгвістичну компетентність, складовими якої виступають лексична, граматична,
семантична, фонологічна, орфографічна та орфоепічна компетентності. Названі
компетентності формуються в навчальному процесі на мовному і мовленнєвому
матеріалі, який входить до змісту іншомовного навчання і потребує дослідження
за допомогою методів і процедур лінгвістичного аналізу та методичної обробки.
Сучасною тенденцією в лінгвістичних дослідженнях виступає
функціонально-системний підхід до мовних явищ.
Як відомо,
під системою розуміють будь-яке складне явище, до якого входять системні
елементи, котрі утворюють певну упорядковану і внутрішньо організовану сукупність
взаємопов’язаних і взаємодіючих об’єктів завдяки наявності між ними внутрішніх
зв’язків. Кожна система має свою структуру. Всі елементи, що входять до цієї
структури, виступають підсистемами, ієрархічна залежність яких визначається супідрядністю
їх функцій: індивідуальне і сукупне функціонування всіх підсистем підпорядковане досягненню однієї мети, що
відбувається у взаємодії із зовнішнім середовищем.
Системний підхід виник в науці в XIX і на початку XX
сторіччя. Першими лінгвістами, які поклали в основу опису мови і мовних
елементів розуміння системних відношень, були І.А.Бодуен де Куртене (1845-1929)
і Ф. де Сосюр (1857-1913).
Сучасні лінгвістичні дослідження пропонують досить багато
визначень системи мови, але кожна галузь лінгвістики конкретизує загальне
поняття системи згідно із своїми об’єктами дослідження [1]:
- Стилістика.
Системний підхід у функціональній стилістиці проявляється у виділенні в мові
системи функціональних стилей. Окремі функціональні стилі (публіцистичний,
науковий, розмовний та інші) виступають підсистемами із своїми специфічними
особливостями на рівні лексики, фонетики, синтаксису. Визначаються такі особливості специфікою
спілкування у певному середовищі, в певній сфері людської діяльності.
- Теорія
тексту. У цій галузі лінгвістики кожний окремий текст розглядається як система.
Системоутворюючими параметрами виступають такі характеристики тексту, як
комунікативна цілісність, логічні, граматичні й семантичні зв’язки.
- Граматика.
В граматичній системі мови підсистемами виступають окремі граматичні категорії: категорії числа, роду,
ступенів порівняння тощо.
- Лексика.
Науковці розглядають лексику мови як
знакову систему і кожна лексична одиниці мови (знак) одночасно реалізується в
трьох аспектах семіотичної системи, якою виступає будь-яка мова:
(1)
відношення мовного знаку до екстралінгвістичної позамовної реальності
розглядається в семантиці;
(2) взаємодія
знаків між собою вивчається в граматиці;
(3) зв’язок
між мовним знаком і мовцем досліджується в прагматиці.
Досить розповсюдженою практикою в лінгвістичних
дослідженнях є синонімічна заміна
терміну «підсистема» на термін «поле» (
лексичне поле, лексико-семантичне поле, функціонально-семантичне поле та ін.),
під яким розуміють певну довільну непусту множинність мовних елементів.
Структурно поле включає ядро як центральний елемент, всі складові якого мають
повний набір ознак, характерних для даного угруповання, і периферію, елементи
якої мають не всі характерні ознаки, проте можуть мати деякі ознаки сусідніх полів.
В методиці навчання іноземних мов іншомовна комунікативна
компетентність, формування якої є метою навчання студентів, представляє собою
систему, і підсистемами виступають
чотири види мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, аудіювання і письмо. Кожна
підсистема в свою чергу формується різними компонентами, що знаходяться у
взаємодії між собою і з оточуючим середовищем. Так, наприклад, читання включає
різні види: вивчаюче, переглядове, вибіркове або пошукове читання; говоріння
може бути монологічним або діалогічним, підготовленим або непідготовленим;
існують різні види і жанри письмових текстів і т.д. З метою підвищення
ефективності навчання всі мовні і мовленнєві явища, які входять в зміст
навчання іноземної мови, слід розглядати з позицій системного підходу.
Системний підхід безпосередньо пов’язаний із
синергетичним підходом, під яким в науці розуміють міждисциплінарний напрямок
наукових пошуків, спрямованих на пізнання досліджуваних об’єктів на основі
принципів самоорганізації систем. Автором терміну «синергетика»
(від грецьких слів син - «спільне» та
ергос – «дія») є Річард Бакмінстер Фуллер - відомий американський дизайнер,
архітектор і винахідник. В науковий обіг цей термін ввів Герман Хакен (в 1977
році вийшла його книга «Синергетика»). Синергетика
– це міждисциплінарний підхід, оскільки принципи, які керують процесами
самоорганізації, ті ж самі незалежно від природи систем, і для їх опису має
бути придатний спільний математичний апарат.
Введення
даного терміну викликає суперечки і
досі, оскільки предмет дослідження
лежить серед різних дисциплін, а основні методи синергетики взято від нелінійної
нерівновісної термодинаміки. Існує декілька шкіл, в межах
яких розвивається синергетичний підхід. Деякі вчені позиціонують синергетику як
«глобальний еволюціонізм» або «універсальну теорію еволюції», яка дає єдину
основу для опису механізмів виникнення будь-яких новацій. Головне положення
синергетики пов’язане з констатацією загального механізму існуючого в природі напряму
еволюції: від елементарного і примітивного – до складного, розгалуженого і
більш досконалого. Загальною ознакою
синергетичного підходу в різних галузях науки є розгляд динаміки будь-яких
незворотних процесів і виникнення принципових новацій.
В лінгвістичних дослідженнях можна зустріти паралельне
використання термінів синергетичний та інтеграційний. В залежності від рівня
організації системи розділяють на динамічно стабільні, адаптивні і такі, що
проходять еволюцію. Мова, як особлива знакова система, належить до адаптивних
систем, оскільки під впливом зовнішнього оточення всі ієрархічно побудовані
складові даної системи самоорганізуються і самоналаштовуються з метою пристосування до умов свого
функціонування шляхом: а) збагачення свого складу; б) зміни своєї структури.
Необхідність адаптації виникає за умови порушення рівноваги між станом системи,
а саме, її складом і устроєм, і
завданнями практичної реалізації. В залежності від середовища,
суспільних умов функціонування в мові постійно
виникають нові лексичні одиниці, для номінування нових явищ, зокрема,
результатів науково-технічних і суспільних досліджень і змін. Можливі навіть
категоріальні зміни як, наприклад, широко відоме явище англійської
лексикології, де під впливом гендерної політики в назвах багатьох професій зникають
ознаки лексико-граматичної категорії роду і напівафікс –man і суфікс –ess замінюються словами, в яких категорія роду нейтралізована:
businessman – business person, fireman – fire fighter.
Таким чином, мову слід сприймати й аналізувати як адаптивну систему, що пристосовується до
потреб комунікації, яку вона повинна обслуговувати. Середовищем для адаптивної
системи мови є суспільні відносини, наукові й технічні здобутки, особистісні взаємодії,
психологія людини, історія суспільства, полікультурні зв’язки. Організація
іншомовної освіти студентів на основі системного і синергетичного підходів має
значний потенціал для підвищення ефективності навчання.
Література:
1. Арнольд
И.В. Основы научных исследований в лингвистике: Учеб. Пособие. – М.: Высш. шк.,
1991