Филологические
науки /
3.Теоретические и
методологические проблемы исследования языка.
к. філол. наук, доцент Вотінцева
Марина Леонідівна
Дніпропетровський національний
університет ім. Олеся Гончара
Щодо явища
омонімії в мові
Аналіз явища
омонімії показує, що її можна віднести до різновиду нерівнозначності, визнаючи
обов’язковість даного феномену для багатьох мов, поряд із явищами полісемії, моносемії, синонімії, антонімії.
На
сьогоднішній день існує безліч праць з омонімії, проте одним з перших у
слов’янському мовознавстві думку про закономірність омонімів висловив
Л. А. Булаховський: «У широкому поширенні омонімії полягає одна з
найважливіших відмінностей усякої природної мови від штучних знакових систем» [4, с. 323].
На думку Л. В. Малаховського, «явище омонімії – це одна із
фундаментальних властивостей мови, яка має сприйматися у всіх теоретичних
концепціях мовознавства, а також під час вирішення різноманітних прикладних
задач» [цит. по 8, с. 8].
Визнання
універсальності омонімії, таким чином, дозволяє стверджувати, що омонімія не
може розглядатися як «дефект» мови, який заважає її функціонуванню. За словами
Р. А. Османової, неможливо передати все «різноманіття життя, думки»
кількома десятками звуків, тому омонімія – «природний процес у мові» [10,
с. 59].
«Омоніми – це
настільки ж природне явище мови, як і полісемія» [3,
с. 56], і мова практично не відчуває жодних незручностей від їх існування,
«оскільки омоніми розмежовуються для слухача контекстом і ситуацією» [9, с. 200].
Навіть
визнаючи той факт, що омоніми у деяких випадках можуть перешкодити процесу
комунікації, приходимо до висновку, що їх виникнення у мовах є одним із проявів
їхньої комунікативної необхідності, пов’язаної з принципом економії звукових
оболонок.
«Найбільш
зручним було б таке положення, при якому кожній одиниці мовного смислу
відповідала б окрема суворо закріплена за нею одиниця зовнішньої оболонки, –
каже В. В. Дубічінський. – Однак такого положення насправді не існує.
Звідси звичайне співіснування в рамках одного слова різних лексико-семантичних варіантів, що
не порушують його тотожності» [7, с. 92].
Традиційно омонімія
визначається як «звуковий збіг двох або декількох звукових одиниць, різних за
значенням», а омоніми як «слова, що мають однакове звучання, але різне
значення» [11,
с. 242]. Однак, в сучасному мовознавстві досі немає єдиного загальноприйнятого
визначення омонімів, так як деякі лінгвісти під тотожністю означуваних
найчастіше розуміють тотожність звучання омонімічних пар, їх «звукового ладу» [6,
с. 14], «зовнішній збіг за звуковою оболонкою» [2,
с. 104], тоді як деякі включають в число омонімів тільки слова, що мають як
фонетичну, так і графічну тотожність означуваних [12,
с. 41].
В статті
Л. А. Булаховського «Из жизни омонимов» [5,
с. 49] пропонується розрізняти омоніми лексичні, омоніми морфологічні – ті, що
відносяться до однієї і тієї ж морфологічної категорії (наприклад, до однієї і
тієї ж частини мови), так і ті, що відносяться до різних морфологічних
категорій, омоніми «натуральні», непродуктивні та омоніми продуктивні, омоніми,
що належать до близьких семантичних сфер, та омоніми – семанитично дуже далекі.
Цікаву класифікацію
пропонує В. І. Абаєв: «Серед справжніх омонімів існує дві групи: 1)
омоніми кореневі, 2) омоніми словотворчі. Кореневими омонімами ми називаємо
слова, які історично не мають між собою ніякого зв’язку. Їх співзвучність – гра випадку. Наприклад: бор «машина» та бор «хімічний елемент», ласка «прояв ніжності» та ласка «тварина» та багато інших.
Словотвірними
омнімами є слова, які етимологічно зв’язані між собою та утворені від однакових
елементів, але виникли та жили незалежно один від одного. Отже, їх розвиток, не
дивлячись на етимологічний зв’язок, йшов за схемою паралельних ліній, що не
вийшли із однієї точки, але це і є обов’язкова прикмета справжньої омонімії.
Прикладами словотвотвірних омонімів можуть бути: романіст «той, що пишить романи» та романіст «спеціаліст з романської філології». Дієслівними
омонімами цього типу є, наприклад, вижити
«залишитися в живих» та вижити «змусити
залишити приміщення або роботу» [1,
с. 41].
Існують різні визначення омонімії, засновані на
розбіжностях думок лінгвістів з приводу трактування мовної форми. Більшість
дослідників обмежує її звуковою оболонкою слова, інші вчені розширюють поняття
форми, включаючи в нього і графічне уявлення; таким чином, омонімічними можуть
називатися всі можливі збіги одиниць у плані вираження. Цим пояснюється
існування різних класифікацій омонімів, що враховують розходження за формою,
ступінь співпадання форми, а також частиномовну приналежність омонімів.
Література
3.
Будагов Р. А. Проблемы развития языка /
Р. А. Будагов. – М.: Наука, 1965. – 70 с.
4.
Булаховский Л. А. Об омонимии в славянских языках. Избранные труды.
Славистика. Русский язык / Л. А. Булаховский. – Т. 3. – Киев: Наукова думка, 1978. – с. 320-329
5.
Булаховский Л. А. Из жизни омонимов /
Л. А. Булаховский // Русская речь. – Т. 3. – Л.: Academia, 1928. – с. 49
6.
Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях / В. В. Виноградов // Вопросы языкознания. – 1960. – № 5.– с. 3-17
8.
Клычков Г. С. К вопросу о приемах установления близости
лексических значений слова (Омонимия или полисемия) / Г. С. Клычков, Н. А. Кузьменко // Русский язык. – 1980. – № 6. – с.8
9.
Маслов Ю. С. Омонимы в словарях и омонимия в
языке /
Ю. С. Маслов // Вопросы теории и истории языка. – Ленинград: ЛГУ, 1963. – с. 198-202
11.
Розенталь Д. Э. Словарь-справочник лингвистических терминов / Д. Э. Розенталь, М. А. Теленкова.
– 2-е изд. – М.: Просвещение, 1976. — 543 c.
12.
Шанский Н. М. Лексикология современного
русского языка / Н. М. Шанский. – М.: Просвещение, 1972. – 253 с.