“Филологические науки”/ Актуальные проблемы перевода

Якіна О.В.

науковий керівник Мошенець О.Г.

Полтавська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3

Наукові підходи до визначення поняття "юридичний термін" та особливостей його функціонування в англійській мові

Слово “термін” походить ще з античних часів. Зокрема, Аристотель визначав термін як “те, на що розкладається перший засновок суб'єкту і предикату”. У середньовіччі це слово набуло вже значення “визначення“, “позначення”. У старофранцузькій мові знаходимо навіть номінацію “terme”, що означає “слово”.

На думку А. Хаютіна поняття “термін” було вперше вжито у Німеччині професором Ієнського університету Ц. Шютцем у 1786 році, і тільки у 1801 р. воно з’являється у французькій та англійській мовах. Лексикографи ХІХ ст. приписували цьому слову значення “опису певного поняття”.

У зарубіжному мовознавстві поняття “термін”, на думку А. Хаютіна, зароджується на початку XX століття. Трактується “термін” неоднозначно. Так, англійці Гринаф та Катридж у 1901 році порівнювали терміни з математичними знаками і формулами, які не входять до словникового складу мови; француз Жильбер у 1945 році писав про терміни як про елементи особливої наукової мови, яким не властива чіткість, логічність, однак ототожнював їх із символами та символічними знаками хімії й математики; німець А. Ширмер вперше у 1913 році зіставив загальновживану і спеціальну лексику. Ж. Вандрієс та Й.Сміт (1925, 1937) ототожнювали терміни з жаргонами.

Засновником термінознавства як науки став видатний австрійський вчений О. Вюстер, що опублікував у 1931 році свою докторську дисертацію “Міжнародне нормування мови в техніці, зокрема, в електротехніці”, в якій він заклав основи науки про терміни. На підставі положень цієї роботи діє і донині Міжнародний термінологічний комітет. Справу Вюстера продовжив Х. Фельбер, автор першого міжнародного навчального посібника з термінології (“Terminology Manual”).

Варто зазначити, що у визначенні терміна немає цілковитої одностайності. Основну функцію терміна В. Виноградов вбачає у позначені певного поняття. Натомість Б. Головін визначає термін як “слово чи словосполучення, що має професійне поняття й застосовується у процесі пізнання та освоєння певного кола об'єктів і відношень між ними – під кутом певної професії”. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури дає змогу визначити, що у більшості сучасних досліджень є два підходи у трактуванні категорії “термін” (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Наукові підходи до визначення поняття “термін”

Прихильники першого підходу розглядають термін як особливе слово, яке протиставляється за своєю семантичною і граматичною структурою загальновживаному. Натомість прихильники функціонального підходу вважають, що термін – це функція, тип уживання лексичної одиниці, а не особливий тип лексичної одиниці. Зокрема, Е. Скороходько розуміє термін як слово чи усталене словосполучення, що є членом такої лексико-семантичної системи, яка репрезентує певну фахову (спеціалізовану) систему понять.

Під поняттям “юридична термінологія” ми розуміємо прошарок лексики, яка обслуговує правознавство, пов’язана з юриспруденцією як наукою, фахом та галуззю професійної діяльності. Особливість юридичної термінології порівняно з іншими термінологічними системами виявляється у своєрідних словотворчих моделях, у характерному для неї співвідношенні іншомовних та національних елементів, у специфіці її становлення і розвитку.

Енциклопедичний юридичний словник у словниковій статті “Юридична техніка” трактує поняття юридичного терміна як “словесне позначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається і закріплюється зміст нормативно-правових розпоряджень держави”. Але ми вважаємо дане визначення неповним, оскільки воно не передбачає того, що юридичні терміни можуть вживатися не лише у нормативно-правових документах держави, але й у іншій юридичній літературі.

Тому більш точним є визначення П. Рабіновича, який визначає юридичний термін як слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення в юридичній літературі (нормативно-правових актах, юридичних словниках, довідниках, енциклопедіях, наукових працях тощо). У таблиці 1.1. наведені основні науково-методологічні підходи до трактування категорії “термін”.

Таблиця 1.1.

Основні науково-методологічні підходи до трактування

категорії “юридичний термін”

№	Автор	Поняття
1.	Енциклопедичний юридичний словник	Словесні позначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається і закріплюється зміст нормативно-правових розпоряджень держави
2.	П. Рабінович	Слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення в юридичній літературі (нормативно-правових актах, юридичних словниках, довідниках, енциклопедіях, наукових працях тощо).
3.	Р. Тищенко	Елемент юридичної техніки, словесні позначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається і закріплюється зміст нормативно-правових приписів держави.
4.	О. Пумпянский	Словесні позначення понять, використовуваних при викладі змісту закону (іншого нормативного юридичного акта).
5.	О. Пиголкин	Слова (словосполучення), які вжиті у законодавстві, є узагальненими найменуваннями юридичних понять, мають точний і певний сенс, і вирізняються значеннєвий однозначністю, функціональної стійкістю.

Вважається, що основні відмінності терміна від загальновживаної лексичної одиниці полягають у специфічності вживання, його змістовій точності, наявності дефініції, семантичній цілісності спеціальної номінації, стилістичній нейтральності, номінативному характері найменування та включеності терміна у терміносистему. У таблиці 1.3. наводимо порівняльну характеристику юридичного терміна з загальновживаним словом.

Таблиця 1.3.

Порівняльна характеристика терміна з загальновживаним словом

№	Значення слова-термін	Значення слова - не терміна
1.	Співвідносить юридичний термін насамперед не з окремим предметом, а з їх класом, рядом, типом	Співвідносить слово з конкретною річчю, предметом, властивістю, процесом
2.	Співвідносить юридичний термін з певним поняттям	Співвідносить його з уявленнями, емоціями, вольовими імпульсами, естетичними переживаннями та іншими станами свідомості
3.	Співвідносить певне поняття з потребою дефінування	Такої співвіднесеності не має, хоча дефінування можливе і допускається
4.	Допускає формування індивідуальних, властивих окремим ученим понять	Перешкоджає виникненню таких понять, є колективним, а не особистісним (особистісним може бути вживання слова);
5.	Співвіднесене з юридичною професійною діяльністю і потребує засвоєння у ній	Співвіднесене з непрофесійними потребами людського спілкування, тому засвоюється поза рамками професійного відношення до дійсності

Саме англійська юридична термінологія на думку Д. Мелінкоффа, характеризується “значно більшою різноманітністю спеціальних сфер застосування порівняно з іншими терміносистемами”. Жанрове розмаїття обумовлене множинністю джерел права й розвиненістю англосаксонської правової сім'ї, до якої зараховуються, передусім, правові системи Сполучених Штатів Америки та Великої Британії. Питання про функціонування англійської юридичної термінології залежно від специфіки жанрів правових текстів до цих пір залишається актуальною проблемою науковців. Унікальність англійської юридичної термінології полягає в активному її використанні в неспеціальній мові, приклади чого широко представлені в сучасній художній літературі, фільмах, текстах засобів масової інформації.