Чудова думка втрачає свою цінність,
коли вона погано висловлена,Ф. Вольтер
Культура мислення,
культура мови, мовна свідомість е відображенням інтелектуального рівня людини,
її загальної культури та інтелігентності. Культура мовлення виявляє рівень
освіченості5 благородності, гуманності кожного громадянина. Мовнокультурна освіта
передбачає постійну потребу удосконалювати власну літературну мову, збагачувати
індивідуальний словник новими словами, крилатими висловами, літературними
цитатами, активно використовувати граматичну стилістику.
У довіднику
"Культура української мови" (К., 1990) автори, розвиваючи думку
"культура мови — загальна культура людини", наголошують на потребі
дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови,
мовно-національну самосвідомість, що стають реальністю тільки при уважному
ставленні до слова, постійній потребі шліфувати свою мову, вчитися слухати й
сприймати слово, володіти ним як засобом вираження думки. Культура мови
починається з самоусвідомлення мовної
особистості. Вона успішно розвивається тоді, коли носіям
національної літературної мови не байдуже, як говорять і пишуть їхньою мовою,
як сприймається вона в різних суспільних середовищах, яке становище вона займає серед інших мов світу.
Державницький
світогляд передбачає проведення активної, цілеспрямованої мовної політики,
зорієнтованої на виховання національно свідомої мовної особистості. Держава
повинна дбати про мову як знаряддя національної єдності. Вся історія, весь
тернистий шлях української мови в різних імперіях показує, що з мовою вели
постійну боротьбу, не допускаючи її в писемну практику, в мову освіти, особливо
вищої, в мову науки. Мовну особистість
формує мовне середовище. Без такого довкілля людина не має змоги практично
оволодіти механізмом мови, довести його до автоматизму. Формування
національно-мовної свідомості та практичний вияв мовної творчості найбільш
показові на прикладах видатних майстрів слова. Сучасна українська
літературна мова має дві форми вияву: усну і писемну. Обидві форми однаково
поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми. Кожна з них
має свої особливості, що пояснюється
специфікою функціонування мови. Відомо, що досконало
володіти мовою означає вправно послуговуватися різними стилями мовлення, вміти
добирати до кожного жанру і стилю відповідну лексику.
Оскільки не завжди можна передбачити усі обставини
спілкування, усне мовлення завжди імпровізоване (непідготовлене), де головна
увага приділяється більше змісту висловлювання, а не його формі. При цьому дуже
часто трапляються відхилення від норми у виборі потрібного слова,
одноманітність лексики. Найпоширенішою вадою сучасної української мови є
використання суржику, штучно змішаної, нечистої мови, гібриду
української та російської мов. Наприклад, говоримо зимою, ноль, двух, у продаж, продажа, сьогодня, сюда, об’ява, являє, а слід було б взимку, нуль, двох, у продажу ,продаж,
сьогодні, сюди, оголошення, є. Щоб уникнути подібних помилок потрібно постійно стежити за своїм мовленням і насамперед поповнювати свій
словниковий запас синонімами до найуживаніших у професійній діяльності слів, наприклад: тепер
– у наш час, останнім часом; зараз – цієї миті, вже, негайно, наразі; підкреслювати
– виділяти, наголошувати, акцентувати; мусить – повинен, документи
– ділові папери, папери, джерела, першоджерела; думка – твердження,
ідея, задум; застосовувати – використовувати, запроваджувати; реалізація
– виконання, здійснення, втілення, проведення; період – етап, епоха,
ера, час, пора, вік, проміжок часу; рішення – вирішення, розв’язання,
ухвала, постанова, вирок, присуд.
В
українській мові є багато абсолютних синонімів, які легко можуть заміняти один
одного: інвестор – вкладник, аргумент – доказ, прерогатива – перевага, апеляція – звертання,
відсоток – процент, відтінок – нюанс, симптом – ознака, фах – спеціальність,
площа – майдан, баланс – рівновага, , манускрипт
– рукопи,с номер – число, ящик – шухляда, скринька, довкілля – навколишнє
середовище, журнал – часопис, тираж – наклад, бібліотека – книгозбірня ,копія–відбиток,
пробіл–прогалина..
Але
слід пам’ятати, що у професійній сфері навіть абсолютні синоніми, запозичений і
власне український, не завжди є взаємозамінними: баланс, рівновага тіла,
але тільки річний баланс; фон, тло неба, але тільки радіаційний фон;
підшкірний укол, ін’єкція, але тільки укол гострим предметом; примірник,
екземпляр книги, але тільки екземпляр тварини; центральна площа, майдан,
але тільки площа трикутника; спікер, Голова Верховної Ради ,але тільки голова
на плечах.
Вибираючи синонім, варто надавати перевагу українським
словам, наприклад: адекватний – рівний, відповідний, однаковий; апелювати –
звертатися, інцидент – випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія; компенсація – відшкодування, оплата; прерогатива,
перевага, привілей; пріоритет – перевага, першість, переважне право; рентабельний
– вигідний, доцільний, прибутковий.
Останнім часом
більшість текстів обробляються за допомогою спеціальних комп’ютерних програм,
що значно зменшує витрати часу і полегшує процес перекладу чи пошуку помилок у
текстовому масиві. Комп’ютер не завжди може „визначити” контекстуальне значення
слова. Так, наприклад, російське слово-омонім „раздел” може бути
перекладене на українську мову як „поділ”, „розділ” (частина
текстового масиву) і „роздягнув” (від дієслова роздягати). Російське
словосполучення „брак продукции” автоматично може бути перекладене як „брак
продукції” (правильно) і „шлюб продукції” (неправильно, бо шлюб
може бути тільки між людьми), або словосполучення область науки – як „область
науки” (неправильно) і галузь науки (правильно); лицевой
счет – як „рахунок обличчя” (неправильно) і „особовий рахунок”
(правильно); личное дело – як „особова справа” (документ, що стосується
особи) і „особиста справа” (власна справа), высшее образование
− як „вище утворення” (неправильно) і „вища освіта”
(правильно)
тощо.
Однією з причин неправильного
вживання слова мужуть стати пароніми. Явище
паронімії вимагає точного знання значень і адекватного їх вживання. Звукова
близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість
одного: факт (подія, явище) – фактор (умова, рушійна сила), виплата
– (видання плати: відсотків, гонорару, авансу) – оплата (внесення
плати: додаткова оплата праці, умови оплати), особовий (стосовний до
особи, людини) – особистий (властивий певній конкретній особі, власний,
персональний), витрати (використання коштів з певною метою: на соціальне
забезпечення, на ремонт) – втрати (збитки) – затрати (матеріальні
цінності, енергія, сила, затрачені на щось конкретне), ефектний (показний,
виразний) – ефективний (результативний). Отже, вибираючи слова варто
звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення,
правопису і вимови потрібного слова, наприклад: валюта (іноземна грошова
система) – волюта (вид орнаменту), сальто (смертельний стрибок) –
сальдо (залишок господарських коштів на початок місяця).
Література:
1. Сербенська
О.А. Культура усного мовлення. Практикум: Навч. посібник. – Львів,2003.
2. Словник синонімів української мови: В 2т./ А.А.Бурячок,
Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. – Т. 1. – К., 2001. – С. 869.
3. Струганець Л.В. Культура мови: Словник термінів. – Тернопіль,
2000. – С.38.