Носкова Г. Б.
Харківська гуманітарно-педагогічна академія,Україна

Образ української сопілки у народній та авторській творчості

Оспівана в народних піснях, переказах та легендах, віршах тисяч поетів, сопілка – чи не найрозповсюдженіший інструмент в Україні. Юнак із сопілкою – таким часто постає образ закоханого парубка, замріяного, сповненого високих прагнень, ліричного героя.

А сопілка з барвіночка,
Оріхове денце.
Прийди, прийди, козаченьку,
Потіш моє серце, – співається в пісні.

Багато прикладів поезій і легенд, які свідчать про особливу популярність сопілки в народі, наводить у власній праці Г. Хоткевич. Згідно з легендою, яка побутує біля Дністра і Прута, вважається: якщо знайти зелену вербу, що не чула шуму води і крику півня, і зробити з тієї верби сопілку, то під неї не лише всі живі танцюватимуть, а й мертві встануть із могил [3; с. 102]. Інша легенда стосується тих, які хочуть навчитися гарно грати на сопілці. Виявляється, для цього сопілку треба повну налити горілкою й закопати в землю. Через сім днів відкопати: коли чорт випив половину — закопати знову на сім днів, якщо ж випив усю — будеш грати навіть крізь сон [3; с. 207].

Прообразом сопілки були різні трубчасті кістки, роги тварин тощо. Як уже зазначалося раніше, на території Кельменецького р-ну Чернівецької області археологами під час розкопок було виявлено кістяну флейту, виготовлену 18 тисяч років тому. Вона має довжину 400 мм, п’ять пальцьових отворів. У Львівському історичному музеї зберігається також первісна флейта, виготовлена 15 тисяч років тому. Вона має чотири отвори, хроматичний звукоряд при терцієвому передуванні. У Чернівецькому історико-краєзнавчому музеї зберігається флейта з рога оленя, якій 12 тисяч років.

Водночас «сопели» поряд з «трубами» і «сурнами» з давніх-давен зустрічаються в переліку інструментів руського війська. Згідно з документами XVI—XVII століть, музиканти повинні були сплачувати податки «від гри на дудці, свирілі та інше...»

Незважаючи на різні офіційні заборони грати на сопілці, вона залишалась у всі віки улюбленим народним інструментом. На ній, у виконанні музик-віртуозів, проникливо звучить мрійлива лірична мелодія, досить жваво виходить темпераментний гопак, козачок, метелиця, аркан, різні коломийки тощо. На сопілці любили грати студенти Києво-Могилянської академії, на ній музикували видатні діячі української культури. Так, Григорій Сковорода, ще в домі батька, навчався грати на сопілці і свирілі. Він виходив рано в гай і з сопілкою зустрічав схід сонця. За деякими свідченнями, він так удосконалив власну сопілку, що міг відтворювати на ній пташиний спів. За словами Дмитра Яворницького, народові Сковорода здавався «праведником, що і своїм словом, і своїми піснями, і чудовою грою на сопілці замовляв душевні і сердечні рани недужих, сліпих, зневажених і убогих».

Образ української сопілки має широке відображення у народній культурі, особливо в усних жанрах, таких як казки, народні оповідання, вірші, а також в авторській літературі. Оспівана казками та легендами, вона увібрала в себе співучі серця наших предків, їх вільний дух, їх веселу вдачу. У кожній казці мелодії сопілки – це образ світла і правди, яке допоможе звільнитися від злих чар або розпізнати неправду.

У казці «Сопілка» Бориса Грінченка, юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він здивувався, коли заговорила сопілка людським голосом:
Ой помалу-малу, юначе, грай.
Та не вразь мого серденька вкрай.
Мене сестриця зі світу згубила.
В моє серденько гострий ніж устромила.

Було таке повір'я, що коли з калини зробиш сопілку, то в родині з'явиться син – продовжувач роду. А тому, хто не посадив калини на своєму подвір'ї, а ще гірше – викорчував її – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої в світі пісні, її може подарувати сопілка з маминої калини.
Калинова сопілка в народі оспівана як казковий образ. У легендах і казках сопілка чує і бачить те, що люди від інших хотіли приховати. У казці тужливо співає сопілка, розповідаючи про тяжкий злочин, коли дві сестри третю, наймолодшу через заздрощі убили. Сопілка тут символізує правду, яку не можна більше приховувати, яка сльозами капає з гілок калини, благаючи про те, щоб її почули. Щоб відчули той біль, та ті страждання, які випали на долю молодої дівчини.

Спів сопілки – це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину. У казці «Сопілка» вона виступає поводирем у світ нереального, оскільки вона вирізьблена із гілочок калини, що поросла із тіла дівчини. Бідна дівчина, вбита підступними сестрами, голосом сопілки прагне відкрити правду та донести її до рідних.

У Валерія Войтовича сопілка є символом піднесення від буденщини до святкування. Сопілка символізує собою радість, молодість, ігри та танці, оскільки саме вона закликала молодь на початок «вулиці» – спільні розвали дівчат та парубків. А ще, Валерій Войтович відзначає, що сопілка – символ гармонії, гармонії людини із природою [4; c.319].

В український символіці сопілка – це символ самотності, особистості та внутрішнього світу людини. Сопілкарями були вівчарі, самотні, в степах вони розважали себе грою простого та невибагливого інструменту. Про це наголошує Микола Лисенко: «Сопілку, що затинає звичайні побутові пісні та танці, до троїстої музики не беруть, певно через її не гучний тон. Сопілка є інструмент спеціально пастуший» [5; с.91].

У драмі-феєрії «Лісова пісня» Ліни Костенко своєю чарівною грою на сопілці Лукаш зачарував Мавку, розбудив її після зимового сну. «Навіть весна так ніколи не співала» для лісової красуні, як це робила людина на звичайній сопілці.

В українській народній казці «Дурень та чарівна сопілка» три брати пішли щастя шукати та знайшли вони товар, що розбійники награбили в крамарів. Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грать. А була та сопілка не проста, а чаріна: як заграє, так усе живе й танцює. Танцює доти, доки Іван не перестане грати на ній.

Багато поетів оспівували в своїх віршах образ сопілки:

Починає на сході світати.

Скоро, скоро народиться день.

І взялася сопілка співати

Веселкових весняних пісень.

Соловейко висвистує в гаю,

А за ним — цілі хори птахів.

Як почую сопілку, згадаю

Щиру пісню весняних гаїв…

(Надія Красоткіна)

Я знайшов вишневу гілку і зробив собі сопілку,

Я зробив собі сопілку дивну навесні.

Взяв я музику у неба, а у сонця взяв вірші,

І сопілку ту із вишні принесу тобі.

(Юрій Рибчинський)

В прислів’ї також згадується про сопілку:

Коли почав орати,то у сопілку не грати!

Отже, образ української сопілки ще в давнину був оспіваний в народних піснях, переказах та легендах, віршах тисяч поетів. Багато прикладів поезій свідчать про особливу популярність сопілки в народі. Сопілка – чи не найрозповсюдженіший інструмент в Україні. Вона символізує свободу і радість. Спів сопілки – це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.

Література:

1. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович, – К.: «Либідь», 2002. – 664 с.

2. Ковалевский М. И. Житие Сковороды, описанное другом его М. И. Ковалевским / И. М Ковалевський, К.: Старина, – 1886. – С. 131-134.

3. Словник символів / За ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. – К.: «Народознавство», – 1998. – 156 с.

4. Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу / Г. Хоткевич, Харків, 2002. – 288 с.

5. Яворницкий Д. И. Из украинской старины / Д. И. Яворницький, СПб, – 1900. – С. 19.