к.ф.н., доц. Боднар Віра Томашівна

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, Україна

Мовленнєва поведінка Івана Франка в рецепції сучасників

Іван Франко – соціокультурний феномен, позначений величезною багатогранністю. Митець, що прокладав нові шляхи в культурі слова. Вчений - гуманітарій світового масштабу. Мислитель і суспільний діяч. Натхненник молодої літературної парості в Україні. І разом з тим «... був Франко людиною дуже простою, нечванливою й доступною, не любив строїти з себе пана, одягався дуже скромно, ходив завжди у вишиваній сорочці і нічим і не вирізнявся з-посеред загалу...» (В. Дорошенко).

Зовнішній вигляд людини зазвичай сприймаємо через мовні характеристики. Ментальними особливостями українського народу, як відомо, вважають м’якість, неагресивність, емоційність, душевну простоту, що виявляється передусім і в її зовнішньому вигляді. Ці риси були властиві Франкові, хоча виявлялися по-різному залежно від ситуації.

Урахування характерного для кожної особистості неповторного, унікального зовнішнього вигляду та внутрішнього світу, несхожий людиновимірний, індивідуальний досвід оформлення зовнішності – обов’язкова умова й складник процесу творення довершеного еталону краси в людині. Ключовий елемент українського костюма, як відомо, вишивана сорочка. З цим важливим атрибутом українського костюма, як засвідчують сучасники І. Франка, він практично ніколи не розлучався. Основними компонентами символічного значення поняття «сорочка-вишиванка», як справедливо зазначає В. Кононенко, є «краса», «щастя», «кохання» [див.10], отож, можливо, саме тому І. Франко так любив вишиванку.

Іноземним приятелям І. Франка подобався його зовнішній вигляд і, зокрема, вишиванка. Л. Куба згадує, яким він уперше побачив І. Франка – «майбутнього класика української літератури та приятеля чеського народу»: «...з високої трави витикався чоловік невисокого зросту, з широким солом’яним брилем на потилиці. Він був без жилета, і різнобарвна вишивка української сорочки цілком гармоніювала з палючим сонячним промінням» [11: 172]. Зауважмо, що солом’яний бриль – також атрибут українського народного костюма.

Сергій Єфремов справедливо вказував, що «серед завжди трохи манірних і з нахилом до пози галичан Франко відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток, стареньким приношеним убранням, смушковою шапчиною серед церемонних циліндрів... Тим-то до нього й тягло так усіх приїжджих з України, і він нам здавався своїм. З ним було легко, нецеремонно, хороше» [9: 226].

Влучну характеристику І. Франкові дав В. Дорошенко, який також звернув увагу на його зовнішній вигляд. «Франко не був схожий на галицьку інтелігенцію. Одягався він скромно, але велич його відчувалася, як тільки він починав говорити, порівн.: «У протилежність до багатьох патентованих учених з-поміж львівських професорів, що, горді своїми університетськими кафедрами, високо неслися, був Франко людиною дуже простою, нечванливою й доступною, не любив строїти з себе пана, одягався дуже скромно, ходив завжди у вишиваній сорочці і нічим не вирізнявся з-посеред загалу, і нам навіть вірити не хотілося, що ця малопомітна, присадкувата, рудувата людина – це відомий письменник, поет, учений і громадський діяч, – тільки високе чоло свідчило про незвичайність цієї людини. А як тільки Франка заговорив, покоряв він нас своїм розумом і знаннями, логікою свого слова... » [8: 403].

Іван Франко замолоду часто бував, як відомо, у родині Рошкевичів. У своїх спогадах М. Рошкевич дивується, як І. Франко спочатку не звертав уваги на свій одяг (порівн.: «Вразило мене його убрання; і так, як нині, ще бачу, його в чорнім довгім сюртуці, в крацястих штанях, в чоботах з довгими халявами, а від того убрання відбивав чорний м’який капелюх з широкими крисами...» [19: 108].), а згодом, як вона пише, «зауважила з приємністю, що Франко порядно одітий: в попелястім, новім, по моді скроєнім убранні...» [19:108]. Отже, молодий І. Франко сприймав критику й удосконалювався. Ця якість не так часто трапляється у людей.

С. Гаєвський вважав, що «Франко робив з першого погляду мізерне враження... Вражіння цілком мінялося, як цей змучений, знівечений недугою чоловік починав говорити...» [5: 420].

Василь Сімович також наголошує, що сприйняття зовнішності Франка змінювалося після того, як він промовляв перші слова: «Коли поет у назначений час увійшов до зали, бурхливим оплескам кінця не було. А він сам маленький, низький, усе ще з великим болем на обличчі по недавній смерті улюбленого сина Андрія (помер нагло вночі з 21 на 22 квітня 1913 року, на 26‑му році життя), в довгому чорному сурдуті, стояв напереді, збоку столика, дивився на людей, що його вітали, хитав злегка головою і зі сльозами радощів на зболілих від праці очах усміхався. Підходили знайомі. Утиск рук. Гарячий, милий. Поцілунки. Тиха розмова» [21: 516].

Не завжди своїм зовнішнім виглядом І. Франко подобався жінкам. Про це згадує Антоніна Трегубова, коли розповідає про одруження І. Франка з Ольгою Хорунжинською: «Ми, жінки одмовляли її, бо Франко був з себе не дуже красивий...» [23: 155-160].

Чеський письменник Л. Куба пише про те, як він приїхав до Вовкова на Галичину на запрошення Франтішка Ржегоржа і як, коли вперше побачив Франка, не ідентифікував його за зовнішнім виглядом як українця, тоді Франкові було тридцять років, порівн.: «Зовні він не виглядав як українець: білявий, аж рудий, блідо-блакитні очі, що трохи ніби підтекли кров’ю. Кулясте неповновиде обличчя не здавалося здатним до усмішки, а рясні вуса не намагатися закрити стиснутих губ. Нахмурене обличчя являло образ його минулого, що вело його до соціалізму. Два відморожені пальці на нозі завжди нагадували йому про тюрму» [11: 173]. Зовнішність І. Франка, як видно зі спогадів очевидців, не була надто виразною, такою, що виокремлювала його від інших, порівн. висловлювання К. Трильовського та Р. Смаль-Стоцького: «Живо стоїть в пам’яті мені й досі образ: ось іде ціла громада молодих людей серединою теперішньої театральної вулиці, весело розмовляючи між собою, а між ними один, мабуть найстарший віком (мав тоді 28 літ), худощавий молодець, про якого мені і сказано, що це є Іван Франко» [24: 183], а також «перше вражіння: людина середнього зросту, голова з багатоповерховим чолом, сині, змучені, немов задивлені кудись очі, лице скупчене, овіяне глибокою повагою, нерадісно стиснуті вуста, що по них, як здавалося, ніколи не пробігала усмішка» [22: 424].

К. Бандрівський залишив нам інформацію, яким був Франко в дитинстві, а був «він рухливий. Щоденно після школи, вдома, бігав півгодини, а тоді вертав до книжки або, як лис за курами, ходив за книжками поміж люди. Караним учням співчував і терпів з ними. Помагав у науці своїм товаришам, але не дуже радо, бо це перебивало йому читання книжок» [1: 51]. Рухливість – це та риса характеру Франка, яка залишилася на все життя, оскільки І. Франко навіть коли творив – рухався, і це йому допомагало.

Перше враження від І. Франка складалося у товариства по-різному, наприклад, актор Северин Паньківський одразу був у захопленні від Франка: «Мене познайомили, і він зразу очарував мене своєю скромністю, милою простотою і люб’язністю. І коли б я не знав його з вигляду раніше, то не подумав би, що сей скромний, непоказний руденький чоловік у вишитій сорочці і поношеній одежині є потентат (володар,— Т. К.) духу і пера – Іван Франко. І чим ближче я його пізнавав, тим більше любив і шанував цю велику людину» [18: 176].

М. Мочульський уперше побачив Івана Франка 1898 року в «Академічній громаді» «на відчиті якогось студента про еміграцію наших селян до заморських країн. Я мало тоді слухав зміст відчиту, більше був зайнятий особою Франка. Він увійшов у кімнату, де був відчит у товаристві проф. Олеськова. Наче сьогодні бачу його, так врився мені у пам’ять його тодішній портрет: він був середнього зросту, з гарним високим чолом, з трохи крученим рудавим волоссям, з рудавими невеликими вусами і сіро-сталевими очима. На його обличчі малювалися розум і енергія. Очі й вуста показували на впертість і завзяття. Він був у вишиваній сорочці. Одяг на ньому був невибагливий, навіть убогий. У поведінці був скромний, сказав би навіть – трохи несміливий» [17: 364].

Коли познайомили Сергія Єфремова з І. Франком, то враження було таке: «Перед мене стояла, привітно всміхаючись, маленька, навіть занадто маленька постать... рудуваті з сивиною вуса, густий заріст на лицях і глибокі сірі розумні очі... Так такий то Франко! Я уявляв собі його зовсім іншим – високим, ставним, з широкими, дужими плечима. І оцей маленький чоловічок у довгому, до п’ят, пальті, такий ординарний з вигляду – мав бути мій велет Франко?!» [9: 225]. Уявлення С. Єфремова і реальне враження у проекції на зовнішній вигляд І. Франка не збіглися. До того ж у Франка, очевидно, від емоційного чи, можливо, фізичного стану змінювався колір очей, оскільки очевидці бачать їх то блакитними, то синіми, то сірими, то сивими, але ясними, мудрими, лагідними.

Не збіглася у першому враженні від Франка уява з реальністю і в Миколи Вороного: «Я втопив у його постать свої цікаві очі і спершу дістав враження деякого розчарування. Замість чорнявого ставного чоловіка, яким його малювала мені уява, я побачив крем’язну квадратову фігуру, невисоку на зріст, досить незграбну, в потертім піджаковім убранні, з облохмоченою вишиваною сорочкою і з пом’ятим, брудного кольору капелюхом на голові. З-під капелюха впадало в око широке лице з короткими рудими вусами і крутим підборіддям; долішня губа на ньому ніби невдоволено була трохи випнута наперед, ніс простий, з невеличкою горошинкою на кінці. От звичайне собі, як на перший погляд, ніби пересічне обличчя... Але, підійшовши ближче, я звернув особливу увагу на його очі: сиві, ясні, з виразом енергійної думки, загалом лагідні, вони скрашували весь вид. (Пізніше я полюбив і його широке мудре чоло, що ховалося тоді під капелюхом)» [4: 285].

М. Яцків наголошував, що «коли б ви, наприклад, знали твори Франка, а не знали ні одного його портрета, ви не знайшли б Франка серед маси людей. Ви шукали б його по одягу між кремезними постатями з гладіаторським торсом. Коли б же ця маса людей була б з відкритими головами, тоді, може, вдалося б вам знайти між сірою масою людину в скромному, недбалому одязі, з вишиваним коміром сорочки, з незвичайним олімпійським чолом. Це був би Іван Франко» [25: 305].

Богдан Лепкий вважає перші враження про людину найсильнішими. Він згадує, як вперше побачив І. Франка: «Був він у повнім розцвіті сил, і видно, що почував себе добре на селі, далеко від гамору Львова і від редакційної, літературної та наукової праці. Мав на собі якусь люстринову попелясту, легку блузу, вишивану сорочку й нові, але чомусь роздерті черевики». Далі Б. Лепкий характеризує зовнішність І. Франка, порівнюючи його зі своїм батьком та А. Чайковським: «... Найвищого росту був мій батько, трішечки нижчий Андрій Чайковський, а найнижчий Франко. (Такого росту уявляю собі Шевченка, себто середнього). Всі три широкоплечі, сильно збудовані мужчини, усі три синьоокі. Батькові очі всміхалися, Чайковського дивилися бистро, щоб помітити щось цікаве (він же знаменитий оповідач), а Франкові глядіти ніби крізь червонаву імлу, оминали людей, деколи здавалося, гейби вони позичені в нього, то знов ніби не привикли до сонця, бо задивлені були вглиб, у душу, і всі три визначалися маркантними фізіономіями й цікаво збудованими головами. Батькова була незвичайно кругла та регулярна, мов виточена, Чайковського велика, чоло вискакувало вперед, а Франкове – ще більше, підлазило кудись угору» [12: 237]. У цьому вислові маємо цікаву інформацію про погляд Івана Франка, який свідчить про здатність Франка заглиблюватися у свої думки, поринати глибоко у себе, «його погляд спрямований десь вперед, понад людські голови», проте він постійно оцінює довкілля, очі Франка вказують на його велику енергію. Високе, випукле, широке чоло І. Франка засвідчує чималий розум та здібності.

Генрик Бігеляйзен спостерігав Івана Франка не в найкращий період його життя, але в цьому описі бачимо Франка як людину мужню та незламну, яким залишався Франко усе своє життя порівн..: «Пізнав я його на порозі місяця липня 1877 року, закованого в залізні кайдани, як під ескортою жандармських штиків мандрував – пригноблений та, проте, незламний – до поліційних арештів. Занедбане рудаве волосся, каправі, хворі очі, крайньо збудований, змарнілий вигляд фізіономії, страшно знівечений одяг...» [3: 267].

А М. Яцків, подавши опис зовнішнього вигляду І. Франка, зобразив словесно його портрет у період, коли він працював у «Літературно-науковому віснику». «Пригадую собі Франка тих часів... Весняний ранок. Франко йде до редакції «ЛНВ». Постать середнього росту, скромний одяг, звичайно бронзового кольору, такий же капелюх, завжди завеликий та із заломаним дном, вишивана сорочка і немодні, звичайні черевики з широкими носиками. Святковий одяг Франка завжди був темно-синій і до нього вишивана сорочка. Франко наближається. Блідувате його обличчя вкрите веснянками, пропорційний ніс, руді вуса й чуприна та сині очі із втомленими червоними повіками. Він у задумі, не звертає уваги на вуличний рух. Його погляд спрямований десь вперед, понад людські голови» [25: 3051].

Д. Лук’янович звернув увагу на стриманість І. Франка в спілкуванні та здатність одним поглядом оцінити ситуацію, людину: «... Коли я сказав, що хочу закупити аж 60 книжок, він глянув на мене, але тільки на мить, і його очі знов накрилися повіками. Та за ту коротку хвилину він, здавалося, мигцем заглянув глибоко в душу. Та ще мені привиділось, що його очі на мить блиснули радістю. Але вона не виявилася на обличчі, і голос не зрадив її...» [Лук’янович Д., 1997: 318].

Зовнішній вигляд І. Франка, як і його манера одягатися, засвідчували його простоту: «Я дивився на його характерну круглу голову з високим чолом, вкриту ясним, золотавого відтінку волоссям. Обличчя досить широке, з русавою заростю, вуса теж рудаві. Сидів господар без блузи і, як я незабаром придивився, босий. Ні на обстановку, ні на гардероб Франка я вже більше не звертав уваги: я стояв перед великим поетом...» [16: 318].

М. Рудницький зауважив, що Франко не підпадав своїм зовнішнім виглядом і поведінкою під вигляд типового тогочасного поета, порівн.: «Мою увагу привернув передусім зовнішній вигляд Франка. Він не мав нічого спільного з тим Франком, якого створила собі моя молодеча фантазія. У нього не було буйного розкуйовдженого волосся, ні широкого барвистого самов’язка, яким прикрашали свої схвильовані від поетичного настрою груди молоді, чи, як їх звали тоді, «модерні» поети» [20: 334].

Остап Лисенко подає опис, який залишила в пам’яті його мати стосовно першого враження про І. Франка: «Іван Франко вразив мою матір своїм надзвичайно скромним зовнішнім виглядом. Він старався не привертати до себе уваги сторонніх, був людиною стримано в розмові й поведінці» [14: 293]. 

Очевидно, стриманість та строгість, що були відбиті на обличчі Франка, мали певну магічну дію, про що розповідає К. Гриневичева, яка дуже поважала Франка. Якось у розмові з В. Стефаником вона висловила такий свій намір: «Коли через півроку буду у Львові... при першій зустрічі з Франком поцілую його руку за «Маніпулянтку». Здивований Стефаник відповів на те: «Це буде не щоденний привіт, і ви, львівська пані, введете новий, похвальний звичай шанувати письменників». Однак, коли К. Гриневичева вперше побачила Франка, то зрозуміла, що так не змогла б зробити, порівн.: «Отже, це був він, чудовий співак душі народу! Він схилив голову в мій бік, готов зупинитися. (Кругом нікого). Русе з ярким посвітом волосся було відкинене знад класичного чола, гострі кути профіля діяли, як скульптура. Я здержала крок, стала на місці. Як то було б Франкові від такого, як я задумала, молитовного привіту?..» [6: 150].

Отож, зовнішній вигляд людини – сигнал для поведінки, він, як бачимо, може змінити наміри. Іван Франко усім своїм виглядом давав зрозуміти, що не стерпить ніяких пишнот щодо себе, бо він сам не відносив себе до геніїв, не мав і гадки про те, що його слід обожнювати, можливо, тому К. Гриневичева називає І. Франка «сірою категоричною величчю» [7:151].

Література

1. Бандрівський К. Спогади про Франка-школяра // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

2. Березинська З. Німецька народна епічна поезія в перекладах Івана Франка // Іван Франко: Статті і матеріали. VIII. – Львів, 1960.

3. Бігеляйзен Г. Мої спомини // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

4. Вороний М. Перші зустрічі з Іваном Франком // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

5. Гаєвський С. До споминів про Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

6. Гриневичева К. Зустріч з поетом // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

7. Гриневичева К. Спомини (І. Франко) // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

8. Дорошенко В. Іван Франко в моїх спогадах // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

9. Єфремов С. Зі спогадів про Ів. Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

10. Кононенко В. І. Символи української мови / В. І. Кононенко. – Івано‑Франківськ, 1996.

11. Куба Л. Як я познайомився з Іваном Франком // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

12. Лепкий Б. Франко в Жукові // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

13. Лепкий Б. Ювілей Лисенка і Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

14. Лисенко О. Їх єднала любов до народу // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

15. Лук’янович Д. «Політично ненадійний» // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

16. Лук’янович Д. Мої зустрічі з Франком // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

17. Мочульський М. З останніх десятиліть життя Івана Франка (1896–1916) // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

18. Панківський С. Сторінки спогадів // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

19. Рошкевич (Іванець) М. Спогади про Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

20. Рудницький М. Іван Франко // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

21. Сімович В. Іван Франко в Чернівцях у 1913 році // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

22. Смаль-Стоцький Р. Франко у Чернівцях // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

23. Трегубова А. Дещо з життя Ольги Франкової // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

24. Трильовський К. Франко в час студентської мандрівки // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.

25. Яцків М. Мої зустрічі з Каменярем // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ, стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів, 1997.