Студентка Синюк Ю. В., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Семантика слів в українській мові

Мова є складною системою кодів, яка сформувалася у суспільній історії. Слово як елемент мови є передусім носієм певного значення. Слово як знак, що позначає предмет, виникло з праці, з предметної дії. Інакше кажучи, на початкових етапах розвитку мови слово мало практичний характер. Спочатку слово отримувало своє значення тільки в ситуації конкретної практичної діяльності. Вся подальша історія мови є історією емансипації слова від практики, виділення мовлення як самостійної діяльності, що наповнює мову та її елементи — слова.

Спостереження над розвитком дитини дають змогу вважати, що слово породжується з контексту, поступово виділяється з практики, стає самостійним знаком, що позначає предмет, дію чи якість (а потім і відношення), і до цього моменту сучасне сучасне народження диференційованого слова як елемента складної системи кодів мови.

Мета роботи – дослідити семантику слів української мови, узагальнити знання про значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів.

У XIX столітті мовознавці вивчали переважно семантичний аспект слова. Велике значення мали ідеї Вільгельма фон Гумбольдта та Олександра Потебні про внутрішню форму слова. Семантичні процеси в слові детально досліджували Герман Пауль, Мішель Бреаль, Михайло Михайлович Покровський. Розвивалася також теорія граматичної форми слова, що завдяки Гумбольдту стала основою для типологічної класифікації мов. Морфологію слова досліджували Олександр Потебня та Пилип Фортунатов. Їм належить поділ слів на самостійні і службові. Французький мовознавець Антуан Мейє виділяв три ознаки слова, за його дефініцією, слово – це зв'язок певного значення з певною сукупністю звуків, здатною до певного граматичного вживання.

Слово «семантика» виникло в кінці ХІХ ст. як дисципліна, історична наука про семантичні закони, одночасно в Росії (М. М. Покровський ) і у Франції (М. Бреаль ). Відповідно до того, який аспект семантики мови покладено в основу побудови цієї дисципліни, в ній виділяються різні наукові течії:

· аналіз лексико-семантичного варіювання;

· компонентний аналіз, або аналіз по семантичних множників;

· метод полів і тезаурусів;

· дистрибутивний аналіз;

· логічно-трансформаційний аналіз на основі категорії «лексичного параметра», або функції;

· аналіз ключових термінів культури.

Сема́нтика мовна (давніше семасіологія) – розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), «значимий», з σημαίνω (семаіно), «значити, вказувати» та також від σήμα (сема), «знак, позначка, символ».

Походить від семантики, пов'язаної з визначенням символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки тасимвольні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті).

Слова за звуковою формою і взаємопов'язанням значеннєвих піль поділяються на полісемні (ручка, гатити) й моносемні (кисень –в узагальненому чи словниковому й конкретному вживанні); виділяються омоніми (пара), пароніми (рибалка, рибак), антоніми (білий, чорний) й синоніми (блакитний, голубий), за емоційним забарвленням на чуттєво нейтральні з номінативно-комунікативною функцією (назви конкретних речей: побутовізми, технічні професіоналізми й наукові термінологізми та абстрактизми — (димар, шило, вуглець,доброта) й чуттєво-забарвлені, що виявляють ще й ставлення мовця до називаної речі чи дії (пейоративізми, в тому числі арґотизми йсленґізми — ножище, ходуля, куля, каліка 'нога', пестливі — ніж(еч)ка, евфемізми й табуїзми — нічний метелик, дівчина легкої поведінки 'повія', лихий 'чорт,' урочисті й поетизми — правиця, десниця,рука', що за походженням можуть бути спершу історичними —архаїзми й неологізми — чи географічними алотопізмами (етранжиз-ми, діалектизми). Їх функціональне застосування вивчає стилістика.

Надзвичайно важливим у сьогоднішньому суспільстві є дослідження семантики слів в українській мові, адже слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати предметами. Людина може довільно створювати різні образи незалежно від їх реальної наявності і у такий спосіб може довільно керувати цим другим світом.

Література:

1. Александров Д. О. Мовознавство : навч. посіб. – К.: КНТ, 2007. –272 с.

2. Бедь В. В. Українська мова : навч. посіб. – Львів: Новий світ ,2000. – 290 с.