Право/ 8.Конституційне право

К. ю. н., доцент Юринець Ю. Л.

cтудентка Богацька Ю. В.

Національний авіаційний університет, Україна

Правові гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Сучасний стан правового статусу людини в Україні у різних сферах соціального життя свідчить про недосконалість та розбалансованість механізму забезпечення прав і свобод особи. Суть цієї проблеми полягає в розриві між проголошеними у Конституції правами і свободами особи, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації й захисту, що можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є громадянське суспільство і демократична, правова, соціальна держава, ще не склалися.

У суспільному житті реалізація прав і свобод забезпечується юридичними (правовими) гарантіями, що являють собою правові умови, засоби та способи, що визначають процедуру, за допомогою якої особа може фактично здійснювати свої права і свободи у спосіб та формі, що закріплені національним законодавством країни й актами міжнародного права. Тобто, це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина [3].

Сучасна юридична наука України правові гарантії трактує як встановлені законом засоби забезпечення використання, дотримання, виконання і застосування норм права [4].

До основних правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні, належать:

¾ гарантії кожного знати свої права та обов’язки;

¾ гарантії на судовий захист;

¾ гарантії на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;

¾ гарантії захисту прав у міжнародних судових установах чи відповідних органах міжнародних організацій.

Щодо правових гарантій, які закріплюють права людини знати свої права і обов’язки, то варто зазначити, що вони зафіксовані у ст. 57 Конституції України. Кожному забезпечується право знати свої права і обов’язки [1]. Закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення. Нормативні акти, які не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Це положення виступає умовою реалізації будь-яких суб’єктивних прав та юридичних обов’язків людини та громадянина, оскільки людина, отримавши інформацію про реальні свої права та обов’язки, має можливість створити модель свої поведінки в межах дії закону [5].

Основним суб’єктом забезпечення і гарантування цього права є держава в особі своїх органів, посадових і службових осіб. Основним документом про ознайомлення населення з нормативними актами є Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10. 06. 1997 р. Так, офіційними засобами оприлюднення правової інформації для населення є «Голос України», «Офіційний вісник України», «Урядовий кур’єр», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України».

До іншого виду правових гарантій належить право на судовий захист. У ст. 55 Конституції України зазначено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом [1]. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, службових та посадових осіб. Це право дає можливість обстоювати інтереси не тільки позивача, а й усього суспільства, сприяючи тим самим забезпеченню режиму законності і правопорядку. Саме правосуддя є найбільш демократичним та справедливим засобом вирішення різних суперечок та є найефективнішим захисним засобом відновлення порушених прав і свобод особи.

Наступну групу правових гарантій становить можливість звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розпочалась 1998 р. його узагальнена назва – омбудсмен (парламентський комісар з прав людини). Рада Європи визначає омбудсмена як інститут, що сприяє демократизації суспільства і забезпечує реалізацію прав людини, встановлює конструктивні зв’язки між ним та органами державної влади і управління.

Діяльність омбудсмена в нашій державі регулюється Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Стаття 3 Закону передбачає, що метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Конституцією України, законами України й міжнародними договорами [2].

Особливу увагу потрібно приділити аналізу міжнародно-правових гарантій. Вони складаються з системи загальновизнаних принципів та правових норм, які регулюють процес забезпечення прав і свобод людини та соціальних спільнот (народ, нація), а також діяльність міжнародних установ і організацій, що наділені відповідними функціями та повноваженнями.

Основні принципи міжнародного права знайшли своє закріплення у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права: принцип незастосування сили або загрози силою; мирного вирішення міжнародних спорів; невтручання; співробітництва; рівноправності і самовизначення народів; суверенної рівності держав; добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом. Заключний акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи міжнародного права: територіальної цілісності; поваги прав людини; непорушності кордонів [6].

На міжнародному рівні охорона і захист прав людини здійснюється в межах діяльності ООН та її спеціалізованих органів, які виступають гарантами прав і свобод людини. До таких органів належать: Генеральна Асамблея яка є вищим органом ООН, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Проаналізувавши основні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, можна дійти певних висновків стосовно їх місця та ролі у процесі забезпечення прав і свобод.

Дія правових гарантій прав і свобод людини спрямована на створення відповідних умов для максимально повного й ефективного використання суспільних благ, які закріплені правами і свободами людини та громадянина, проте правові засоби забезпечення прав і свобод особи самі по собі не можуть створити належні умови для повного використання кожним своїх прав і свобод. При цьому повинні діяти не тільки правові гарантії, які закріпленні нормами права, а й гарантії, які закріплені соціальними нормами: нормами моралі, моральності, корпоративними нормами, нормами-звичаями тощо. Правові гарантії не зможуть відірвано від інших соціальних норм створити достатньо сприятливі умови для повного забезпечення прав і свобод людини.

Потрібен певний час для того, щоб суспільні відносини стали моральними, відповідали вимогам етики та, поряд з тим, вимогам закону.

Можна стверджувати, що в Україні існує коло правових гарантій, які взаємодіють з іншими гарантіями прав і свобод людини та громадянина. Але насправді реальне забезпечення реалізації прав і свобод людини на теренах України ще перебуває на досить низькому правовому рівні.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року 254к/96-ВР.

2. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР.

3. Білозьоров Є. В. Праві гарантії прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції: монографія / Є. В. Білозьоров. – К. Видавничий будинок «Аванпост-прим», 2009. – С. 52.

4. Гарантії правові // Юридична енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т. 1. – С. 555.

5. Пустовіт Ж. М. Актуальні проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні: навч. посіб. / Ж. М. Пустовіт. – К.: КНТ, 2009. – С. 83.

6. Міжнародне право. Основи теорії: підручник / за ред. В. Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – С. 208.