Право/
8.Конституційне право
К. ю. н., доцент Юринець Ю. Л.
cтудентка Богацька Ю. В.
Національний авіаційний університет, Україна
Правові
гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина
Сучасний
стан правового статусу людини в Україні у різних сферах соціального життя
свідчить про недосконалість та розбалансованість механізму забезпечення прав і
свобод особи. Суть цієї проблеми полягає в розриві між проголошеними у
Конституції правами і свободами особи, а також закріпленими в ній гарантіями цих
прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації й захисту, що можна
пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод
особи, якими є громадянське суспільство і демократична, правова, соціальна
держава, ще не склалися.
У
суспільному житті реалізація прав і свобод забезпечується юридичними
(правовими) гарантіями, що являють собою правові умови, засоби та способи, що
визначають процедуру, за допомогою якої особа може фактично здійснювати свої права
і свободи у спосіб та формі, що закріплені національним законодавством країни й
актами міжнародного права. Тобто, це передбачені законом спеціальні засоби
практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина [3].
Сучасна
юридична наука України правові гарантії трактує як встановлені законом засоби
забезпечення використання, дотримання, виконання і застосування норм права [4].
До
основних правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні,
належать:
¾ гарантії кожного знати свої права та обов’язки;
¾ гарантії на судовий захист;
¾ гарантії на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної
Ради з прав людини;
¾ гарантії захисту прав у міжнародних судових установах чи відповідних
органах міжнародних організацій.
Щодо
правових гарантій, які закріплюють права людини знати свої права і обов’язки,
то варто зазначити, що вони зафіксовані у ст. 57 Конституції України. Кожному
забезпечується право знати свої права і обов’язки [1].
Закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов’язки
громадян, мають бути доведені до відома населення. Нормативні акти, які не
доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Це
положення виступає умовою реалізації будь-яких суб’єктивних прав та юридичних
обов’язків людини та громадянина, оскільки людина, отримавши інформацію про
реальні свої права та обов’язки, має можливість створити модель свої поведінки
в межах дії закону [5].
Основним
суб’єктом забезпечення і гарантування цього права є держава в особі своїх
органів, посадових і службових осіб. Основним документом про ознайомлення
населення з нормативними актами є Указ Президента України «Про порядок
офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»
від 10. 06. 1997 р. Так, офіційними засобами оприлюднення правової інформації
для населення є «Голос України», «Офіційний вісник України», «Урядовий кур’єр»,
«Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України».
До іншого
виду правових гарантій належить право на судовий захист. У ст. 55 Конституції
України зазначено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом [1]. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
службових та посадових осіб. Це право дає можливість обстоювати інтереси не
тільки позивача, а й усього суспільства, сприяючи тим самим забезпеченню режиму
законності і правопорядку. Саме правосуддя є найбільш демократичним та
справедливим засобом вирішення різних суперечок та є найефективнішим захисним
засобом відновлення порушених прав і свобод особи.
Наступну
групу правових гарантій становить можливість звертатися за захистом своїх прав
до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Діяльність Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини розпочалась 1998 р. його узагальнена назва
– омбудсмен (парламентський комісар з прав людини). Рада Європи визначає
омбудсмена як інститут, що сприяє демократизації суспільства і забезпечує
реалізацію прав людини, встановлює конструктивні зв’язки між ним та органами
державної влади і управління.
Діяльність
омбудсмена в нашій державі регулюється Законом України «Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини». Стаття 3 Закону передбачає, що метою
парламентського контролю, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини, є захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених
Конституцією України, законами України й міжнародними договорами [2].
Особливу
увагу потрібно приділити аналізу міжнародно-правових гарантій. Вони складаються
з системи загальновизнаних принципів та правових норм, які регулюють процес
забезпечення прав і свобод людини та соціальних спільнот (народ, нація), а
також діяльність міжнародних установ і організацій, що наділені відповідними
функціями та повноваженнями.
Основні
принципи міжнародного права знайшли своє закріплення у Статуті ООН та
Декларації про принципи міжнародного права: принцип незастосування сили або
загрози силою; мирного вирішення міжнародних спорів; невтручання;
співробітництва; рівноправності і самовизначення народів; суверенної рівності
держав; добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом. Заключний акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи міжнародного права:
територіальної цілісності; поваги прав людини; непорушності кордонів [6].
На
міжнародному рівні охорона і захист прав людини здійснюється в межах діяльності
ООН та її спеціалізованих органів, які виступають гарантами прав і свобод
людини. До таких органів належать: Генеральна Асамблея яка є вищим органом ООН,
Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і
Секретаріат.
Проаналізувавши
основні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, можна дійти певних
висновків стосовно їх місця та ролі у процесі забезпечення прав і свобод.
Дія
правових гарантій прав і свобод людини спрямована на створення відповідних умов
для максимально повного й ефективного використання суспільних благ, які
закріплені правами і свободами людини та громадянина, проте правові засоби
забезпечення прав і свобод особи самі по собі не можуть створити належні умови
для повного використання кожним своїх прав і свобод. При цьому повинні діяти не
тільки правові гарантії, які закріпленні нормами права, а й гарантії, які
закріплені соціальними нормами: нормами моралі, моральності, корпоративними
нормами, нормами-звичаями тощо. Правові гарантії не зможуть відірвано від інших
соціальних норм створити достатньо сприятливі умови для повного забезпечення
прав і свобод людини.
Потрібен
певний час для того, щоб суспільні відносини стали моральними, відповідали
вимогам етики та, поряд з тим, вимогам закону.
Можна
стверджувати, що в Україні існує коло
правових гарантій, які взаємодіють з
іншими гарантіями прав і свобод людини та громадянина. Але насправді реальне
забезпечення реалізації прав і свобод людини на теренах України ще перебуває на
досить низькому правовому рівні.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року
254к/96-ВР.
2. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР.
3. Білозьоров Є. В. Праві гарантії прав і свобод людини
та громадянина у сфері діяльності міліції: монографія / Є. В. Білозьоров. – К.
Видавничий будинок «Аванпост-прим», 2009. – С. 52.
4. Гарантії правові // Юридична енциклопедія. – К.:
Українська енциклопедія, 1998. – Т. 1. – С. 555.
5.
Пустовіт Ж. М. Актуальні проблеми прав і свобод людини і
громадянина в Україні: навч. посіб. / Ж. М. Пустовіт. – К.: КНТ, 2009. – С. 83.
6.
Міжнародне право. Основи теорії: підручник / за ред. В.
Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – С. 208.