Секція „Педагогічна психологія”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АФІЛІАЦІЇ

МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Специфіка професії психолога, її спрямованість передусім на надання психологічної допомоги іншим передбачають те, що основним інструментом його роботи є власна особистість. Відтак, найважливішим завданням у цьому контексті постає становлення особистісного „Я” майбутнього фахівця, що тісно пов’язано з формуванням його професійної культури, провідною складовою якої, на нашу думку, є здатність до афіліації.

Аналіз робіт, спрямованих на вивчення афіліації, свідчить, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі, немає єдиного визначення цього поняття.

Зарубіжні дослідники визначають мотив афіліації як складне психологічне явище, зміст якого неоднорідний і складається з таких потреб: контактувати з людьми, бути членом групи, взаємодіяти з оточуючими, надавати і приймати допомогу [1, с.209]. На нашу думку, це найбільш вдале визначення, що стосується роботи психолога-практика.

З метою виявлення у студентів-психологів мотивів афіліації використано тест діагностики мотивів афіліації А.Мехрабіана [2, с.95-98]. У дослідженні взяли участь 240 респондентів І-V курсів спеціальності „Психологія” Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

За результатами дослідження складено таблицю 1.

Отже, серед першокурсників майже кожен четвертий за кількісними показниками належить до типу „А” (24,36%). У них висока надія на афіліацію і низька чутливість до неприйняття. Для практичного психолога, на нашу думку, такий варіант вираження мотиву афіліації є і професійно важливою якістю. Менше, ніж п’ята частина (19,23%) – до типу „Б”. Це майбутні психологи з низькою надією на афіліацію і низькою чутливістю до неприйняття. Така позиція, як правило, в майбутньому негативно впливає на розв’язання професійних завдань. 20,51% складають тип „В”: у цієї групи студентів висока надія на афіліацію і висока чутливість до неприйняття. Більше, як чверть першокурсників (26,92%) належать до типу „Г”. Їм властиві низька потреба в афіліації і висока чутливість до неприйняття. Потрапляючи в нові умови життя, в нові колективи як фахівці, переживають, на наш погляд, значний психологічний дискомфорт.

Таблиця 1

Особливості афіліації студентів-психологів (у %)

Курс	Кількість студентів	Типи мотивації
		а	б	в	г	змішана
І	78	24,36	19,23	20,51	26,92	8,97
ІІ	39	28,20	15,38	17,95	28,20	10,26
ІІІ	41	21,95	21,95	19,51	26,83	9,76
ІV	42	23,81	23,81	23,81	21,43	7,14
V	40	25,00	22,50	22,50	17,50	12,5
уся вибірка	240	24,58	20,42	20,83	24,58	9,58

Щодо студентів 2-го курсу, то у них домінують два крайні типи – „А” (28,2%) і „Г” (28,2%). До кожного з цих типів віднесена, згідно кількісних характеристик, лише дещо менше, ніж третина студентів. І решта – трохи більше третини – це представники інших двох типів – „Б” (15,38) і „В” (17,95%).

Серед студентів 3-го курсу найбільша кількість опитаних складає тип „Г” (26,83%), решта більш-менш рівномірно розподілилась між трьома типами – „А”, „Б” і „В”. Однакова кількість студентів відносяться до типів „А” і „Б” (по 21,95%) і дещо менше – типу „В” (19,51%).

Цікаве співвідношення за типами прояву афіліації виявлено на 4-му курсі: однакова кількість студентів – майбутніх практичних психологів складає три типи за проявами афіліації – „А”, „Б” і „В” (по 23,81%) та дещо менша їх кількість створює тип „Г” (21,43%).

На 5-му курсі кожен четвертий майбутній психолог належить до типу „А” (25%), однакова кількість студентів (трохи більше, ніж п’ята частина) віднесена нами до кожного типу „Б” і „В” (по 22,5%) і найменша кількість складає тип „Г” (17,5%), тобто тенденції, помічені на 4 курсі, стають активнішими: кількість досліджуваних типу „А”, що об’єктивно найбільше підходить для професії психолога, збільшується, а типу „Г”, що мінімально відповідає даній діяльності, зменшується.

Зазначимо, що крім виділених І.В.Кузнєцовою чотирьох типів („А”, „Б”, „В” і „Г”) мотивації спілкування, нами виявлено (причому на всіх курсах!) ще один – „змішаний”, тобто тип, який поєднує два або більше типи. Найвищий показник (12,5%) поєднання типів („ВГ” і „АВ”) спостерігається на 5-му курсі, дещо менше – 10,26% („БГ”, „АБ” і „АВ”) виявлено на 2-му курсі. Решта курсів „змішаний” тип представляють більш-менш рівномірно, а саме: 1-й курс – 8,97% (з найбільшою кількістю варіантів: „БГ”, „АВ”, „ВГ”, „АБ” і „АБВГ”), 3-й курс – 9,76% („АБ”, „ВГ”, „АВ”) і 4-й курс – 7,14% („БГ”, „АВ”). Виходячи з цього, „найпопулярнішим” серед виявлених поєднань стало поєднання типів „АВ”, що є суперечливим, але, на нашу думку, можливим у роботі практичного психолога (присутній тип „А”).

Література:

1. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Ильин Е.П. – СПб. : Питер, 2004. – 509 с.

2. Фетискин Н.П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. – М. : Изд-во Института Психотерапии, 2005. – 490 с.