Канд.наук. з фіз.вих. і спорту Ковінько М.С., Корзун І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Сучасні проблеми у дослідженні фізичної культури та спорту

Дійсну природу і значення фізичної культури в соціумі, її випереджуюче глибинне розуміння можна пізнати лише з урахуванням постійного розширення погляду на світ, що змінюється під впливом науково-технічної революції, соціально-економічних умов, екологічними проблемами та надзвичайними ситуаціями. Тому, важливо розкривати глобальну роль фізичної культури у розвитку суспільства, пов'язану не лише зі збереженням здоров'я та фізичною підготовленістю людини, але, і насамперед з формуванням цілісної, багатогранної особистості.

Зміна освітніх парадигм на межі століть (перехід від репродуктивно- педагогічної цивілізації до цивілізації креативно-педагогічної) пов'язує мету освіти зі зміною якості людини, яка у найближчому майбутньому повинна втілювати ідеал справжньої єдності духовної та фізичної досконалості. Це обумовлює зміну якості знань, запропонованих у системі освіти, де особливої значимості набуває методологічний потенціал інформації [1, 3].

Фізична культура в міру прогресивного розвитку суспільства здобуває усе більш складну структурно-функціональну організацію, стає системою, як закономірний підсумок розвитку системи фізичного виховання (, що не виключає, однак, її), що пов'язане із задоволенням людиною в її сфері усе більш різноманітних потреб, що й розвиваються, не тільки фізичного, але й духовного, соціального плану [2].

Аналіз літератури з проблем побудови теорій (А.Г. Здравомыслов, Б.М. Кедрів, С.Б. Кримський, Г.І. Рузавін, В.С. Тюхтин, Б. М. Юдин і ін.) показує, що при переході на новий, більш високий рівень теоретичного знання (у нашім випадку від ТФВ до ТФК) мають бути отримані нові теоретичні цінності з метою задоволення практики, визначена нова концептуальна база теорії, що формується, знаходить відображення в іншій виставі як мінімум: об'єкта й предмета даної науки; методів дослідження (з акцентом на них интегративности й ефективної реализуемости); системи понятійного апарата; її мети, завдань, принципів, коштів, методів і інших моментів. Повинен видозмінитися й структурний каркас створюваної теорії.

Перехід до ТФК як до інтегративної й самостійної наукової дисципліни цілком закономірний і підготовлений логікою розвитку теоретичного знання у сфері фізичної культури з теоретичних основ.

Існує низка взаємоповязаних концептуальних положень, на які слід опиратися при побудові сучасної ТФК, що припускає більш повну реалізацію у навчально-виховному й тренувальному процесах сфери фізичної культури, фізкультурного виховання, положень гуманізації, гармонізації, демократизації, інтелектуалізації .

Однак, це не завжди береться до уваги, а практика фізичної культури в основному йде за шляхом розвитку фізичних якостей людини, формування її рухових навичок, у більшості випадків залишаючи осторонь його особистісний розвиток.

культура єдина, а людей у культурі цілісний" - відтворюється цілісно (І.М. Быховская, Н.Н. Визитей, В.Н. Келасьев, В.М. Межуев і ін.) і є основним для формування ТФК.

Це дозволяє розглядати сферу фізичної культури з філософських позицій, зокрема з позиції загальної теорії культури, а людину - у її біосоціокультурній сутності (з усіма наслідками), у її соматопсіхичній і соціокультурній єдності.

Більш повна реалізація даного положення сприяє ефективному вибору взаємодоповнюючих концепцій культури для осмислення сутності фізичної культури, найбільш об'єктивного розкриття об'єкта і предмета ТФК, розвитку фізичних якостей в єдності духовного і фізичного потенціалу, що сприяє формуванню у них стійкої потреби у фізичній культурі.

Побудова ТФК має опиратися на методологічні рівні знання: філософський, синергетичний, загальнонауковий, частково-науковий, де філософський рівень пов'язаний насамперед з розкриттям суті культури, розглядом співвідношення біологічного і соціального, тілесного і духовного в людині, є основою для більш глибокого розуміння сутності фізичної культури, обґрунтування нижчих теоретичних рівнів знання у її сфері.

Аналіз показує, що при розгляді рівнів знання у сфері фізичної культури, пов'язаних з формуванням її теоретичних основ, у вчених немає єдиної думки щодо їх кількості (виділяється від 3 до 6 рівнів). Філософський рівень, що виконує методологічну й теоретико-пізнавальну функцію, за рідкісним винятком взагалі не береться до уваги, що не кращим чином позначається на розвитку науки про фізичну культуру.

При формуванні ТФК необхідно враховувати єдність і взаємозв'язок її функціонального, ціннісного, діяльнісного, результативного аспектів, що є основою розуміння її інтегративної, людинотворчої, духовно-фізичної сутності.

ТФК покликана якомога повніше акумулювати (інтегрувати) міждисциплінарний і багатоаспектний характер наукових знань про фізичну культуру людини і суспільства, аналіз генезису якого свідчить про чітко виражену тенденцію зростання духовних зародків у її сфері [3].

При розробці теоретичних основ фізичної культури доцільно брати до уваги сучасне нетрадиційне розуміння сутності фізичних вправ (основного елемента фізкультурної діяльності) і їх більших потенційних можливостей у розвитку одночасно як організму, так і особистості, тобто у формуванні цілісної людини безпосередньо в навчально-виховному процесі.

Література.

1. Колесникова І.А. Освіта як фактор зміни людини // Освіта. майбутнє Росії та людства: Сб. науч. тр. Спб., 1993, с. 13-17.

2. Миколаїв Ю.М. Про культуру фізичної, її теорії й системі фізкультурної діяльності // Теор. і практ. фіз. культ. 1997, № 6, с. 2-9.

3. Фролов І.Т. Перспективи людини. Досвід комплексної постановки проблеми, дискусії, узагальнення. - М.: Политиздат, 1983. - 350 с.