Экономические науки/2. Внешнеэкономическая деятельность

Кардаков О. Ю.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Інформаційна інтелектуалізація суспільства в умовах посилення глобалізацій них процесів

Важливим напрямком розвитку інформаційної інтелектуалізації сьогодення є віртуалізація соціальних комунікацій та перенесення значної частини організаційних процесів в глобальну мережу. Саме на таку особливість вказує відомий французький філософ Жан Бодіяр стверджуючи, що будь – яка подія сьогодні є віртуальною і такою що відкривається для всіх можливих інтерпретацій, жодна з яких не може відновити об’єктивний сенс [1, с.16]. Відтак виходить, що інформаційні асиметрії та поступова віртуалізація глобального суспільства суттєво впливають на темпи та якість розвитку, посилюючи, таким чином, диференціацію країн світу. З другого боку, модернізація комунікацій та стрімкий розвиток культурної глобалізації сприяє вирівніванію цього процесу та секторальній адсорбції соціального (групового) інтелекту. Таку закономірність першими помітили D.Held та A.Grow, в процесі аналізу використання інформаційних технологій в різних регіонах світу. Основу порівняння становили наявність користувачів мобільних телефонів, персональними комп’ютерів та послуг Інтернет [2, р. 35 – 36]. Неважко собі уявити те, що в глобальній економіці має місце своєрідний «розрив» в плані використання інформаційних технологій та значні відмінності між реальним виробництвом і новітніми технологіями, які здебільшого продукуються в країнах – лідерах, а також частково в нових індустріальних країнах. Тобто формується своєрідний технологічний дуалізм при якому територіальна розірваність між виробництвом і розробленням принципово нових товарів та послуг вже не відіграє суттєвої ролі і це при тому, коли основним принципом розміщення наукомістких галузей ХХ ст. вважалась їх наближеність до експериментальних майданчиків, лабораторій, НДІ. Водночас така «розірваність» у XXI ст., на нашу думку, може вважатися доцільною та обґрунтованою лише за певних умов:

· по – перше, якість виробничої інфраструктури має бути надзвичайно високою і ефективною. Втім – не надлишковою, адже її недозавантаженість може викликати суттєві соціальні деформації, простоювання технічних об’єктів та їх «старіння»;

· по – друге, розробники ноу – хау у т.ч. інтелектуальні працівники з інших гуманітарних сфер мають бути високо мобільними, а згідно новій метатеорії розвитку глобального ринку праці також такими, що здатні, разом з членами їх сімей до швидкого реагування на глобальні виклики та відповідного переміщення у нові країни [3, р.20 – 21, р. 29 – 32];

· по–третє, чіткої ідентифікації потребують інноваційні форми секторальної та міжсекторальної бізнес активності (кластери, техноміста, технополіси, іннотехи та створені нещодавно в США – інноваційні райони, які попри всю дискутивність щодо їх обґрунтування , та оцінювання здобули вже свою типологію, котра суттєво відрізняється від попередніх форм організації інноваційного бізнесу [4, р.130 – 131]);

· по – четверте, між локальними та глобальними знаннями має бути чіткий зв’язок, визначальну роль в якому відіграватиме вертикальне і горизонтальне переміщення інформації. Розрахунки, які здійснили німецькі дослідники M. Kauffeld – Monz та M. Fritsch дозволили, з одного боку, чітко ідентифікувати характер трансферу знань та їх адсорбції між виробничими фірмами та сервісними корпораціями, а з другого, виявити характер співвиробництва між університетами, неуніверситетськими організаціями та приватними дослідницькими установами окремої країни, а також світу взагалі. Автори глибоко переконані, що подібного роду інформаційно – технологічне переміщення можливе лише через глобальні мережі [5, р. 674 –675]. Нова системна модель організації трансферу технологій, що базуються на знаннях була запропонована італійськими дослідниками N. Corrocher, L.Cusmano і здобула назву KIBS (Knowledge - intensive business services), а розроблена на цій основі методика розрахунку, що базується на аналізі структури зайнятості дозволила виявити регіональне лідерство «знаннєвих центрів» в ЄС (Великий Лондон, Брюссель, Мадрид, Іль– де – Франс (Париж), Прага) [6, р. 1217];

· по – п’яте, концентрація інтелекту в окремих регіонах світу, а також його зосередження в глобальних мережах далеко не завжди виконує лише нагромаджувальну функцію, адже має обов’язково спиратися на відповідний рівень культури. Якщо у R. Florida (2002) відзеркаленням культурно– бізнесової активності виступає формування креативного класу в містах – лідерах [7], у D. Harvey (2001) – визначальним виступає рента мистецтва [8], то два інші сучасні дослідники – R. Hassink та C. Klaerding були орієнтовані здебільшого на самоідентифікацію культури, але при цьому мова йшла не про мистецтво, а про підприємництво і включала окрім виробничих процесів – вивчення техніки, розроблення маркетингових стратегій, інформатизацію тощо [9, р. 1061]. Слід зазначити також, що у більш пізніх творах D. Harvey (2012) таку технологічно – культурну концентрацію в містах автор ув’язує з виникненням так званих «бунтівних» населених пунктів, які в разі їхнього успіху мають з плином часу виступати детонаторами урбаністичної революції, котра охопить весь світ [10];

· по – шосте, інтерактивна функція зосередження інтелекту в окремих регіонах має бути чітко ідентифікована в межах існуючої техноструктури, яку С. Марглін визначає, з одного боку, як корпоративний елемент (ознаки: статус, добробут, творчий потенціал, ідентифікація якості росту), з другого – як випереджаючий вплив університету [11,с. 305 ], який в силу своєї специфіки концентрує у собі наукову, дослідницьку, експериментальну, освітню, інформаційну, інтелектуальну, комерційну та інші функції. Трансфер створених в межах ВНЗ інноваційних продуктів відіграє вирішальну роль в глобальному обміні інформацією;

· по – сьоме, когнітивізація глобальних економічних процесів може призводити до методологічної дифузії понять та формування навколо цього нових екстерналій. Якщо ще до недавнього часу роль людського капіталу вирізнялалась його фізичними, інституційними та зв’язковими параметрами, то сучасна теорія (економіка) знань визначає, насамперед, його динаміку, котра охоплює: перелив знань (Knowledge spillоvers), створення атмосфери інноваторства, вивчення особливостей регіону [12, р. 627]. Обгрунтування нового когнітивного виду капіталу , на думку A. Caraglin та P. Nijkamp має враховувати більш тонкі матерії, зокрема ментальні процеси (людська пам’ять, ідеологія, сприйняття, норми, цінності, потреба у колективній дії). Зауважимо, що сучасного економічного та математичного апарату для дослідження нових напрямків та тенденцій інтелектуалізації вже недостатньо [12, р. 628 – 629].

Отже, значення інтелекту в умовах посилення глобалізаційних процесів буде зростати, що потребуватиме запровадження нових регуляторних систем інституціювання. Розуміючи це, A. Kuper сформував вісім доволі вагомих, на його думку, пропозицій щодо визначення майбутньої моделі глобального управління процесами інтелектуалізації:

1. « Захист прав, що визначають зобов’язання.

2. Залучення недержавних дійових осіб до управління.

3. Перерозподіл відповідальності.

4. Запровадження неелекторальної демократії.

5. Інституціювання плюралістичної влади.

6. Розширення системи відповідальних агенцій.

7. Юридичне закріплення обов’язків.

8. Реструктуризація корпоративного і громадського секторів». [13, р. 226].

Таким чином, під інтелектуалізацією глобального економічного середовища слід розуміти процес активної генерації нових знань, їх нагромадження, узагальнення, оброблення та трансфер до виробників товарів та послуг з метою отримання комерційних ефектів. Водночас інтелектуалізацію не варто розуміти лише в межах отримання технологічних, інформаційних та економічних ефектів, адже її важливою частиною є креативна складова, реалізація переваг в якій потребує художнього таланту, розуміння смаків та володіння певними видами технологій. Отже, визначення інтелектуальної складової будь – якого розвитку є надзвичайно важливим в межах існуючих на цей час парадигм «Homo oeconomicus» «Homo socilogicus» та в процесі формування нової парадигми «Homo informaticus», творче та підприємницьке наповнення якої стає з кожним роком все більше помітним.

Література

1. Бодіяр Ж. Фатальні стратегії / Пер. з франц. Л. Кононович. – Львів: Кальварія, 2010. – 192с.

2. Held D., Grew A. Globalization / Anti – Globalization. Beyond the Great Divide. – Cambridge: Polity Press, 2007. – 283 p.

3. Feetwood S. Sketching a socio – economic model of labour markets/ Steve Feetwood // Cambridge Journal of economics. – 2011. – № 35. – Р.15 – 38.

4. Clark J., Huang H. – I, Walsh J, A typology of «innovation districts»: what it means for regional resilience / Jennifer Clark, Hsin – I Huang and John P. Walsh // Cambridge Journal of Regions, Economy and Society. – 2010. – № 3. – Р. 121 – 137

5. Kauffeld – Monz M., Fritsch M. Who Are the Knowledge Brokers in Regional Systems of innovation? A Multi – Actor Network Analysis / Martina Kauffeld – Monz, Michael Fritsch // Regional Studies. – 2013. – Vol. 47 (№ 5). – P. 669 – 685

6. Corrocher N., Cusmano L. The « Kibs Engine» of Regional innovation Systems: Empirical Evidence from European Regions / Nicoletta Corrocher, Lucia Cusmano // Regional Studies. – 2014. – vol.48 (№7). – P. 1212 – 1226

7. Florida R. The Rise of the Creative Class. – New York: Basis Books, 2002. – 386 p.

8. Harvey D. The art of rent: globalization and commodification of culture. Spaces of Capital / Ed. by D. Harvey. – London: Routledge, 2001. – 256 p.

9. Hassink R., Klaerding C. The end of the Learning Regions as we Knew it; Towards Learning in Space / Robert Hassink, Claudia Klaerding // Regional Studies. – 2012. – vol.46 (№8). – P.1055 – 1066

10. Harvey D. Rebel Cities. From the Right to the City to the Urban Revolution. – London: Verso, 2012. – 324 p.

11. Марглін С. Економіка: гнітюча наука. Як економічний спосіб мислення розрахує засади спільноти. – К.: Темпора, 2012. – 520 с.

12. Caraglin A., Nijkamp P. Cognitive Capital and Islands of innovation: The Lucas Growth Model from a Regional Perspective / Andrea Caragliu, Peter Nijkamp // Regional Studies. – 2014. – Vol.48 (№4). – P.624 – 645

13. Kuper A. Reconstructing Global Governance: Eight Innovations. – in Globalszation Theory. Approaches and controversies / Ed. By David Held and Antony Me Grew. – Cambridge: Polity press, 2008. – P.225 – 239