Государственное управление/

3. Взаимодействие разных ветвей власти

к.пол.н. Вороніна К.Ю.

Національна академія державного управління при Президентові України, Україна

Роль антикризового менеджменту в політичному проектуванні

Антикризовий менеджмент або управління ризиками як обов’язковий елемент у структурі політичного проектування повинен бути розглянутий через призму політики як специфічної сфери діяльності, яка відрізняється від економічної. Не дивлячись на те, що методологія політичного проектування є мало розробленою, варто підкреслити актуальність тематики управління ризиками в структурі політичного проектування. Оскільки тільки врахування усіх ризиків і факторів впливу на політичний проект дозволить його максимально реалізувати.

Саме поняття антикризове управління в політологічний обіг було перейнято з науки менеджменту. В радянській літературі воно з’явилося в 90-ті роки ХХ сторіччя. В західній теорії це поняття є еквівалентним “кризис-менеджменту” (crisis-management) або “управління кризою”. Що собою являє саме поняття “криза”? В часи зламу тисячоліть ми спостерігаємо велику кількість криз, які проявляються у всіх сферах життя суспільства: політичній, економічній, культурній, релігійній, ідеологічній, геополітичній. Тому саме поняття “криза” знайшло теоретизацію не тільки в науковій літературі, але і в літературі науково-прикладного характеру. “Криза – переломний етап у функціонуванні любої системи, на якому вона піддається впливу ззовні або внутрішньо, що потребує від неї якісно нового реагування.” Основна особливість кризи заключена в загрозі існуванню самої системи [3, С. 6].

Як бачимо, криза формується під впливом ендогенно-екзогенних факторів. Криза це завжди часи “невизначеності”, складності пошуку альтернатив, прийняття вольових рішень. В структурі політичного проектування антикризове управління направлене на превентивне управління в цілях стратегічно адекватного виходу з протирічь шляхом розвитку суспільства. Таке управління застосовує систему сенсів, вироблених з дерева цілей проектування [2, С. 57].

Треба наголосити, що антикризове управління зачіпає важливий аспект людського мислення – здатність за першими ознаками кризи ідентифікувати її прихід і розробити моделі поведінки у кризовій ситуації, щоб обійти або мінімізувати вплив кризових явищ на суб’єкт(и)-об’єкт(и) політичного проектування.

А. О. Бабич у статті “Формування концепції державного антикризового управління в Україні” при окресленні кризових тенденцій пропонує враховувати наступні фактори:

- нормативний (проаналізувати існуючу нормативно- правову базу з тим, щоб визначити, які прогалини в законодавстві заважають мінімізувати ризики);

- динамічний (враховувати, що політичний процес не є застиглим у просторі та часі і його реалії постійно змінюються, тому і способи реакції на ті чи інші виклики реальності повинні коригуватися);

- порівняльний (застосувати компаративістський підхід треба, якщо є приклади країн, які мали в умовах кризи схожі висхідні данні та успішно її подолали);

- соціокультурний (один із самих важливих, оскільки при правильній взаємодії з соціумом, суб’єкти політичного проектування отримують значний кредит довіри) [1].

В рамках досліджуваної проблематики, хотілося б також окремо зупинитися на концепції антикризового менеджементу І. А. Василенко. Так, як і значна плеяда вчених, автор вбачає причину значних криз в усіх сферах діяльності суспільства у глобалізаційних процесах, зміні орієнтирів традиційних суспільств в бік уніфікації цінностей. Ситуація, коли одні елементи репрезентують статус-кво, а інші насаджують щось нове, завжди відзначається значними протиріччями, які несуть загрозу системі в цілому. Автор вважає, що концепція сучасного антикризового менеджменту складається з наступних елементів:

- менеджер-керівник. Антикризовий менеджмент може здійснюватися тільки сильним професійним менеджером-керівником.

Роз’яснемо своє бачення стилю поведінки лідера, на якого покладена задача виходу з кризи. Антикризовий лідер повинен мати повний контроль над ситуацією в межах своєї системи, при цьому чітко розподіляти не тільки обов’язки, які стоять перед людьми, але і чітко визначати для виконавців задачі їх діяльності. Тоді в людей формується відчуття включеності у процес прийняття рішень і вони відчувають себе не підлеглими, а послідовниками. Така особистість повинна мати сильний зв’язок з ключовими виконавцями задач [2, С. 6];

- команда, яка буде займатися антикризовим менеджментом, повинна бути сформована на засадах професіоналізму і особистої відданості справі;

- збір інформації. Підкреслемо, що інформація повинна бути зібрана з різних джерел і їх надійність по максимуму перевірена;

- проведення аналітичної роботи з визначення характеру передкризової/кризової ситуації. Повинні бути гіпотетично окреслені причини кризи, її можливий характер, інтенсивність, локалізація, включення груп, які зачіпає криза;

- формулювання альтернатив і визначення наслідків обрання тієї чи іншої з них;

- вибір оптимального варіанту і розробка на його базі концепції антикризового менеджменту. Концепція повинна враховувати бюджетні витрати, правовий базис, людський потенціал. При цьому дуже важливо зберегти контроль над інформаційним потоком, а саме необхідно створити в людей ілюзію безпеки і контролю над ситуацією, інакше деструктивні тенденції будуть посилюватися;

- безпосередній етап реалізації антикризового управління. На нашу думку, повинен відбуватися під чітким контролем за виконанням усіх необхідних кроків з подолання кризи. Крім того, моніторинг змін має не меньш важливе значення для корекції задач і навіть мети антикризового менеджменту;

- робота над помилками. Повинна постійно відбуватися саморефлексія антикризової діяльності політичних проектантів. Одна помилка може нівелювати цілий політичний проект, а якщо одні і ті самі помилки не враховуються, а повторіюються декілька разів, то це може призвести до поглиблення кризи в соціумі і навіть фізичних втрат [2, С. 15].

Таким чином, антикризове управління в структурі політичного проектування повинно володіти наступними атрибутивними якостями:

- системністю (поєднання рівнів “стратегія-тактика”)

- оперативністю (здатність до швидкого реагування при зміні умов середи)

- гібкістю (мобільність і оптимальність у виборі альтернатив при зміні зовнішних і внутрішніх викликів)

- адресністю (направленість на конкретні соціальні групи, або на максимальне розширення кількості цих груп).

Література

1. Бабич  А. О. “Формування концепції державного антикризового управління в Україні” / [Електронний ресурс] http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2009-1/doc/1/04.pdf

2. Политическое проектирование в пространстве социальных коммуникаций. Материалы Х Международной научной конференции. Ч. 1. – М.: ЛЕНАНД, 2013. – 456 с.

3. Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. Пособие / А. Д. Чернявский; Межрегиональная академия управления персоналом. – К.: МАУП, 2000. – 204 с.