Филологические
науки/ 1. Методика преподавания языка и литературы
Ігнатенко В.Д.
Білоцерківський національний аграрний університет, Україна
Анотативний і реферативний переклади: формальні
відмінності як відображення унікальності
Проблемою сучасної
методики навчання перекладу є відсутність чіткої термінології, номінації для
такої перекладацької діяльності як анотативний і реферативний види письмового
перекладу. Розбіжності зустрічаються навіть на українському науковому просторі
(навіть у межах однієї перекладацької школи), де зустрічаються дві назви –
анотаційний (Вороніна К.В., ХНУ імені
В.Н. Каразіна, 2014) та анотативний (Черноватий Л.М., ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2013) види перекладу:
(анотаційний (від українського слова «анотація») чи анотативний (віддієслівний
прикметник «анотувати»). При цьому Черноватий Л.М. пропонує оперувати зовсім
іншим терміном - «гетеровалентний переклад» [4], що чітко відбиває суть цього перекладацького
процесу, але у той же час не викликає стійких асоціацій з анотацією чи
рефератом. Проведений аналіз літератури дозволяє пояснити цю розбіжність
неузгодженістю у справі видавничої стандартизації навіть для визначення
звичайної анотації та резюме. У процесі їх аналізу виділяються наступні
підходи: використання старої радянської системи видавничих стандартів; приватні
видавництва, які беруть за основу розроблений нещодавно в Російській Федерації
комплект нових видавничих стандартів; узгодження вітчизняних видавничих
стандартів з міжнародними. У свою чергу уніфіковано переклад цих термінів у
зарубіжних працях з цієї проблеми: у перекладі з англійської мови
використовується поняття gist and abstract translations, у французькій – traduction résumée et condensé. При цьому у французькій мові еквівалентом анотативного і реферативного
перекладів буде скоріше слово résumé, що матиме універсальний зміст.
Неспівпадіння щодо
номінації не ставить під сумнів існування обох термінів (анотативний і
реферативний види перекладів), але постає проблема із чітким розмежуванням цих
двох понять, а отже сумнівною видається доцільність формування компетентності в
останніх.
Не претендуючи на
остаточне вирішення поставленої нами проблеми, пропонуємо стислі робочі визначення цих видів перекладу.
Анотативний переклад – це різновид технічного документа, що полягає в укладанні
анотації оригіналу мовою перекладу. Реферативний переклад, у свою чергу,
належить до скорочених варіантів перекладу, який передбачає неповну передачу
змісту оригіналу.
Оскільки обидва
визначення є досить близькими за своїм формулюванням, поняття анотації та
реферату плутаються і переплітаються, спотворюючи первинне значення і функцію
цих видів вторинного тексту. Найчастіше розбіжності спостерігаються в об’ємі
анотації чи реферату іноземною мовою, що не відповідає вимогам того чи іншого
виду вторинного тексту. Звернемося до міжнародних видавничих стандартів COPE
Code of Conduct, затверджених COP
(Committee on Publication Ethics), де встановлене обмеження анотації іноземною
мовою до 250 слів (до 1800 знаків). Для публікації
журнальної статті у базі даних SCOPUS анотація складається зі 100-250 слів. У міждержавному
стандарті від 1997 року ГОСТ 7.9-9.5 рекомендується
обсяг реферату у розмірі 850 друкованих знаків, що у 2 рази менше пропонованого
обсягу у міжнародних видавничих стандартах, рекомендований середній об’єм
анотації 500 друкованих знаків (75 слів), що у 4 рази менше, ніж у міжнародних
видавничих стандартах.
При цьому,
відповідно у чинних робочих програмах конкретних вимог до об’єму текстів
анотативного і реферативного видів перекладу також не вказано. У підручниках,
які використовуються для навчання майбутніх перекладачів французької мови
вказаний об’єм 5-7 речень [3].
Розглянемо думки
різних науковців з приводу об’єму анотації та реферату. Більшість із них схильні вважати, що обсяг
реферату визначається обсягом першоджерела. Л.Чепмен вважає, що скорочення
тексту оригіналу має відбуватися у три-чотири рази залежно від обсягу вихідного
тексту [5]. Р.Р.Кемпбел пропонує
відношення 1 до 10 [5]. Г.І.Славіна вважає
приблизним об’ємом реферату у рамках 1/8 або 10-15% обсягу реферованої статті.
При необхідності обсяг може бути більшим [1]. На думку А.А. Вейзе,
кількість речень у рефераті можна визначити по кількості суб’єктів другого
рангу, іншими словами підтем, які розвивають суб’єкт, тему першого рангу, тему
всього тексту. Для текстів до 500 слів обсяг реферату варто визначати при умові
скорочення оригіналу у три-чотири рази. У текстах, які містять 2000-3000 слів,
кількість речень має залежати від числа субтекстів, тобто підтем [2]. Для анотації обсяг визначається у відповідності до
реферату. Реферату із 100-120 слів відповідає анотація із 60 слів (3-4 речення)
[2]. Обсяг анотативного
перекладу порівняно з оригіналом може визначатися або замовником, або
редактором, але зазвичай не перевищує 500 друкованих знаків [2].
У рамках нашого дослідження,
ми підтримуємо точку зору А.А.Вейзе про те, що
потрібно варіювати кількість друкованих знаків та слів відповідно до
кожного запропонованого для перекладу тексту з урахуванням важливості
викладеної у статті інформації. Це певним чином ускладнює процес оцінювання
тексту перекладу викладачем, проте робить студента незалежним від обмеження у
кількості слів чи знаків на користь змісту і поставленого завдання.
Крім названих вище
формальних ознак, між анотативним і реферативним видами письмового перекладу є
концептуальна відмінність. Матеріал у рефераті викладається з позиції автора
тексту і не містить елементів інтерпретації чи оцінки. Анотація – найкоротший
виклад змісту первинного тексту, який дає загальне уявлення про тему [2]. Іншими словами, анотація
відповідає на питання «Про що говориться
в первинному документі?», а реферат ¾ «Яка основна інформація міститься в
реферованому документі?». Основне правило стосовно вже переданого і
сформульованого у тексті змісту є семантична адекватність по відношенню до
тексту оригіналу.
Існують розбіжності
і щодо структури. Узагальнюючи думки різних науковців, анотація має таку
структуру: узагальнення викладеної теми тексту, перелік основних підтем, тобто
суб’єктів другого рангу, висновок про головну ідею тексту. Структура реферату має
обов’язково включати наступні складові: детальна характеристика тексту, що
перекладається; загальна тема, тематична рубрика; основна думка; головна частина (короткий і узагальнений виклад
змісту тексту за допомогою спеціальних перекладацьких прийомів).
Не дивлячись на
різноманітність у варіантах структурування вторинних текстів, на нашу думку,
структура повинна відображати логіку викладу матеріалу у тексті оригіналу і
переклад має бути його скороченим «двійником», тобто бути семантично адекватним
оригіналу.
Таким чином, у
вторинному тексті має бути відображена суть тексту оригіналу задля визначення у
подальшому доцільності детального ознайомлення із текстом оригіналом.
Анотативний і реферативний види письмового перекладу слугують одній цілі за
допомогою однакових мовних механізмів при цьому кожен із них виконує свою
власну унікальну функцію.
ЛІТЕРАТУРА
5. Chapman L.R. H. Op. cit.; Campbell
R.R. English Composition for Foreign Students. London, 1967. – 87 p.