Політологія / Проблеми взаємодії влади та

громадськості (вітчизняний та зарубіжний досвід)

О.М. Сахань к. с. н., доцент

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків

ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

ЯК МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ ДЕСТРУКТИВНОСТІ ВЛАДИ

В умовах найскладніших випробувань, які обрушилися на Україну восени 2013 року, зовнішньої агресії з боку Росії, яка зухвало анексувала Крим, буцімто через загрозу вступу України в НАТО та прийняла найактивнішу участь у розв'язуванні війни на Донбасі, яка спричинила численні жертви та руйнування в цьому регіоні, очевидного дефіциту патріотично налаштованих висококваліфікованих кадрів в органах публічної влади, браку ресурсних можливостей та нестачі прозорого, відповідального і професійного державного менеджменту їх використання, нашому народу вдалося вистояти, прийнявши на себе частину повноважень держави та відповідальності за її долю. Це сталося, серед іншого, завдяки тому, що в країні набуло масового поширення волонтерство – форма суспільної діяльності окремих осіб, що спрямована на безкорисливу допомогу людям. Патріотично налаштований громадський актив об'єднався в потужний волонтерський рух, який став альтернативою неефективній державній владі, яка неспроможна своєчасно приймати та проводити в життя якісні управлінські рішення, ефективно виконувати свої функції та забезпечувати основні потреби соціуму. По суті було створено паралельну державній владі структуру управління певними соціальними процесами, діяльність якої ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності та неприбутковості [1].

В той час, коли керівництво країни, вкотре пасе задніх, не встигаючи швидко та ефективно реагувати на виклики екстраординарних обставин, які безперервно виникають та стрімко накопичуються, що варто, в багатьох випадках, життя та здоров'я людей, саме волонтерські організації, як і мільйони небайдужих українських патріотів, які не входять до організованих осередків, виконують обов'язки, з якими не справляється держава. Це і матеріально-технічне забезпечення української армії, і допомога пораненим та постраждалим громадянам в ході збройного протистояння на сході країни та вимушеним переселенцям, збір коштів, спорядження, продовольства, одягу та багато іншого. Волонтерам, "на відміну від бюрократів у високих кабінетах, не потрібно проводити тендери, змінювати закони, коригувати держбюджет, щоб придбати чергову життєво-необхідну річ на передову, в госпіталь або біженцям". Людям, що займаються волонтерською діяльністю, "досить зробити один дзвінок, написати один пост – і сотні, а то й тисячі українців відгукнуться на їхнє прохання про допомогу" [2]. В соціальних мережах було розміщено жарт, якій характеризує відношення простих громадян до волонтерської діяльності в умовах сучасного розвитку української держави: "якщо українцям сказати, що воїнам потрібна атомна бомба, то через пару годин вони її зберуть чи знайдуть гроші, або знайдуть фахівців і перевізників, а ще через годину доставлять разом з чаєм в термосах і печивом" [3].

Українські політики, які прийшли до влади після Революції гідності, поки не реалізували більшість вимог Майдану, демонструючи не тільки нечітке визначення ними меж політичних та інших проблем, які поширюються з кожним днем, оцінювання засобів їх вирішення, а й суперечність у баченні шляхів їх розв'язання. Значна кількість політичних інститутів досі не відповідає тим основним функціям, які вони повинні виконувати в умовах боротьби за  політичне  оновлення суспільно-політичного організму [4, с.172]. Повільно просувається процес реформування суспільства та держави, на рівні декларацій залишається боротьба з корупцією, буксує люстраційний процес.

Причина такого стану в країні багато в чому визначається саме деструктивністю влади, тобто таких її дій або бездіяльності, що призводять до занепаду суспільства або його елементів, загибелі людей, нічим не виправданих витрат [5, с.159] та інших негативних наслідків, які вже призвели до загрози банкрутства української держави, все більшого падіння економіки, скорочення ВВП на 17,6% у першому кварталі 2015, неефективною боротьбою   з   корупцією  [6], девальвації гривні та підняття тарифів на газ, теплозабезпечення, електроенергію, гарячу воду, продукти харчування, ліки, зниження соціальних стандартів, зростання безробіття та поширення бідності.

Після Революції Гідності громадяни сподівалися на те, що оновлений склад керівництва країни буде дбати про людей, а не вони будуть обслуговувати владу, "як це було протягом усіх попередніх років квазі-незалежності України, коли можновладці могли комфортно сидіти довгими роками в керівних кріслах, влаштовувати краще життя собі, своїм дітям  та  онукам, розпродавати або розкрадати національні багатства і ні за що  не  відповідати, бо закони існували лише для пересічних, бідних і беззахисних людей" [7], яких притягували до відповідальності навіть за фальсифікованими обвинуваченнями, роками тримали в слідчих ізоляторах, підтасовуючи міліцейські звіти про розкриття "злочинів".

Проте якісної зміни еліт не відбулося. "Еліти, як і  в попередніх політичних режимах за Януковича чи за Ющенка і навіть, можливо, за Кучми, не вміють між собою домовлятися. Адже домовленостями мають керувати не лише фінансові оборудки, а певна філософія і сповідування певних цінностей" [8]. Громадяни України буцімто масово опинилися у психічному стані дежавю, під час якого люди відчувають, що вже були свідками або учасниками подібної ситуації колись раніше. Нікуди не зник клієнтизм, як принцип взаємодії еліт. На фоні "боротьби" з корупцією в українській політиці ще міцніше затвердився непотизм, як практика працевлаштування на державну службу можновладцями своїх родичів та близьких незалежно від їх професійних здібностей та багато іншого.

До сучасної державної влади потрапили цілі сімейні клани, починаючи з Президента Порошенко, якій завів у Парламент (як колись його попередник Янукович) свого сина Олексія та кумів Ю. Луценко із дружиною та Ю. Стеця. Цей список парламентських родин поповнили син Володимира Литвина, брати Добкіни, три брати Балоги та їх кум Василь Петьовка та інші особи. Чи до проблем простих людей керівникам країни, інтереси більшості з яких пов'язані з одержанням будь-яких вигод (не завжди законних) для себе чи своїх близьких? Додаючи до цього той факт, що у парламенті й досі "є антиукраїнські ворожі сили, які дестабілізуватимуть ситуацію, робитимуть щось подібне до того, що Російська Федерація  на  сході  України"  [8] нашому народу залишається сподіватися тільки на самих себе та волонтерів, які самостійно, в обхід бюрократичної тяганини стали вирішувати життєво важливі, передусім соціальні, проблеми соціуму.

Отже, в післяреволюційних умовах, перерваних війною на сході нашої країни, українське керівництво за для виживання адаптувалося до умов, що склалися, зробивши декілька позитивних кроків необхідних для розвитку держави і суспільства. Відбулися вільні вибори президента та парламенту, які легітимізували постреволюційну зміну влади, була відновлена співпраця з міжнародними фінансовими інститутами, вдалося утримати країну від дефолту, основні сфери життєдіяльності суспільства в умовах війни продовжують більш-менш стабільно функціонувати, спростилися умови ведення бізнесу. Проте деструктивність влади залишається як хронічна хвороба, що проявляється в тривалому беззаконні, корупції, різкому підвищенні цін та стрімкому падінні рівня життя населення, права і свободи якого залишаються проблемним. Як результат, українська  влада  поступово і планомірно втрачає  довіру свого народу, поступаючись волонтерам та церкві, про що свідчать результати соціологічних досліджень. Так, за рейтингом довіри українців, згідно матеріалам масштабного дослідження громадської думки, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в грудні 2014 року, перше місце займають волонтери (7,3 балів з 10); шосте – президент України, Верховний головнокомандувач (5,3 ба); сьоме – прем'єр-міністр України (5,2 балів); Кабінет міністрів України опинився на дев'ятій позиції (4,7 бал) [9].

На відміну від сімейних кланів, які закріпилися у владних інституціях та використовують своє службове становище в особистих інтересах, що сприяє закріпленню непотизму, клієнтизму та поширенню корупції в політиці, громадяни, в тому числі, цілі родини, що доволі часто беруть участь у волонтерському русі, безоплатно займаються громадською діяльністю, сприяють розв'язанню місцевих та державних проблем. "Масштабне залучення громадян на добровільній основі до надання безоплатних послуг робить волонтерську діяльність вагомим економічним ресурсом на державному рівні" [10, с.7]. Діяльність волонтерів не пов'язана з їх просуванням по службі та отриманням особистих пільг, у більшості випадків вони "анонімно виконують роботу на благо інших, отримуючи взамін моральне задоволення, відчуття власної необхідності тим, хто потребує допомоги, відчуття, що вони приносять користь, отримують нові знання, розвиток власних здібностей" [11].

Проте державна влада в сучасній Україні у більшості випадків виконує роль спостерігача за діяльністю волонтерів, ніж його партнера, дуже повільно встановлює діалог з волонтерськими організаціями, слабо висвітлює кращі волонтерські практики через ЗМІ, ще важче вирішує питання щодо просування ефективних волонтерських ініціатив. Загалом, армія чиновників, особливо генералітет, заперечує внесок волонтерів у захист України або байдуже ставляться до їх діяльності, не помічаючи, що саме громадянське суспільство взяло на себе відповідальність за обороноздатність  держави   в  більшій мірі, ніж це зробив уряд  України [12], навіть зараз, коли фундаментальну функцію держави – військовий захист території та забезпечення армії усім необхідним, вирішували добровольці та волонтери.

Проте громадяни нашої держави високо оцінюють роль українського народного тилу – активно діючого волонтерського руху, який завжди стоїть на стражі захисту законних інтересів простих українців. Бо волонтери щодня своєю діяльністю доводять, що вони працюють набагато ефективніше й швидше, ніж міністри та чиновники, демонструючи організованість, злагодженість дій, оперативність, дисциплінованість, щирість та відданість батьківщині та народу України.

Активізація волонтерського руху в умовах воєнних дій та невичерпаного переліку людських проблем сприяли створенню каркасу нового формату громадянського суспільства. Сьогодні "волонтерські організації діють в усіх великих містах України (крім підконтрольних терористам і російським військам) та сотнях інших населених пунктах нашої держави. Нині масштаби діяльності волонтерів в Україні дають підстави говорити, що рівень громадянської свідомості в наших співгромадян значно зріс" [13]. Народ відходить від радянських стереотипів, змінюється його ментальність, люди розуміють, що від них самих багато чого залежить. Тому збільшується кількість громадян, які турбуються про інтереси та благополуччя інших, а не про свої. Об'єднані самоорганізовані волонтерські групи, як на місцевому, так і на державному рівні, у тісній співпраці з відповідними міністерствами та відомствами можуть посилити вплив на державний апарат, задля ефективного вирішення проблем, що існують в суспільстві та зупинити деструктивні прояви влади. Отже, волонтерський рух в сучасній Україні став не лише взірцем сміливості, рішучості, патріотизму та громадянської відповідальності простих людей за долю країни, а й своєрідним механізмом протидії деструктивності влади, бо сприяв створенню умов для дійсного контролю суспільства за владою щодо переформатування проявів її деструктивної діяльності в конструктивне русло, впровадження і виконання політикумом реформ та реалізацію вимог Майдану.

Література:

1. Про волонтерську діяльність: Закон України від 19.04.2011 № 3236-VI (Із змінами, внесеними згідно із Законами №5073-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, №25, ст.252. №246- VIІІ від 05.03.2015, ВВР, 2015, №22, ст.146 ) // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 42, ст.435. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3236-17

2. Шварцман, Дарина. Волонтерство в Україні: короткий спалах чи яскравий світанок? / Д. Шварцман [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.for-ua.com.ua/article/1074634

3. Vgorode разобрался: что нужно для того, чтобы официально стать волонтером [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dn.vgorode.ua/news/sobytyia/243491-Vgorode-razobralsia-chto-nuzhno-dlia-toho-chtoby-stat-volonterom

4. Сахань, О.М. Деструктивний вплив влади на перебіг сучасного політичного процесу в Україні // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2014. – №4(23). – 360 с. – С.173-189.

5. Сахань, О.М. Деструктивність влади /О. Сахань // Політологія: навчальний енциклопедичний словник довідник для студентів ВНЗ I-IV рівнів акредитації / За наук. ред. д-ра політ. н. Хоми Н. М. [В. М. Денисенко, О. М. Сорба, Л. Я. Угрин та ін.]. – Львів: "Новий Світ – 2000", 2014. – 779 с. – С.159.

6. Рік даремно. Причини розчарування українців у новій владі // Корреспондент.net, 18 травня 2015  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/3516489-rik-daremno-prychyny-rozcharuvannia-ukraintsiv-u-novii-vladi

7. Волович, Олексій. Два Майдани. Дві революції / О. Волович // Чорноморські новини. Одеська обласна громадсько-політична газета. – 20 листопада 2014 року, №091(21562) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://chornomorka.com/archive/a-4844.html

8. Революція гідності: рік по тому // Галичина: Інтернет-версія газети. – 20 листопада 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.galychyna. if.ua/publication/society/

revoljucija-gidnosti-rik-po-tomu/

9. Народ и власть: опрос 2014 // Зеркало недели [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://opros2014.zn.ua/authority

10. Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики: аналітична доповідь. – К.: НІСД, 2015. – 36 с.

11. Цимбалюк, Анастасія. Волонтерська діяльність в Україні /А. Цимбалюк // Науковий блог НаУ "Острозька Академія" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naub.oa.edu.ua/2014/

volonterska-diyalnist-v-ukrajini/

12. Богдан Яременко: Президент Порошенко – це політичний банкрут. У тому числі – і через нездатність виконати взяті на себе зобов'язання // АНТИКОР, 21 августа 2015 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://antikor.com.ua/articles/59175-putin_riskuet_okazatjsja_

pervym_liderom_v_istorii_rossii_popavshim_pod_sud

13. Тохтарова, І.М. Волонтерський рух в Україні: шлях до розвитку громадянського суспільства як сфери соціальних відносин / І.М. Тохтарова // Теорія і практика державного управління і місцевого самоврядування, 2014. – №2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://el-zbirn-du.at.ua/2014_2/5.pdf