Психология и социология / 12. Социальная психология

Селіванова О. І.

Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна

Гендерні аспекти віктимності в підлітковому віці

На сьогоднішній час діти та підлітки нерідко стають жертвами злочинів, жорстокого поводження та насильства. Саме тому проблема віктимності підлітків зайняла своє місце серед інших актуальних проблем психологічної науки [2].

У руслі віктимілогічних досліджень вивчаються здебільшого особистість і поведінка жертв злочинів (П. С. Дагель, Д. В. Рівман, Г. Шнайдер та ін.), роль жертви у генезі злочину, її міжособистісних зв'язків і відносин зі злочинцем (Г. Гепінгер, Г. Кленфелер, Г. Шульц та ін.). При цьому зазначені дослідження здійснювалися переважно в рамках кримінальної віктимології і відносно дорослих потерпілих. Існують і окремі роботи, які вивчають психологічні особливості дітей і підлітків на судово-психіатричному матеріалі (Е. А. Бурелов, М. А. Догадіна, І. В. Кузнецов). Однак потреба в таких дослідженнях дедалі більше зростає у практичному відношенні. До теперішнього часу маловивченими є проблеми генезису віктимної поведінки, системи умов, що детермінують її виникнення, специфіки прояву цих патернів поведінки у підлітків, що не стали жертвою кримінальної ситуації. Також, практично не приділяється увага взаємозв'язку гендерних аспектів і віктимної поведінки. Хоча, як відомо, в основі віктимізації суспільства лежать соціально-психологічні передумови, а гендер, з психологічної точки зору, являє собою соціально-психологічну характеристику особистості, що вже безсумнівно може свідчити про наявність взаємозв'язку з віктимною поведінкою. У підтвердження цього можна послатися на японського віктимолога К. Міядзава, який виділяв як загальну віктимність, залежну від соціальних, рольових та гендерних характеристик жертви, так і спеціальну, що реалізується в установках, властивостях і атрибуциях особистості. Причому, за твердженням К. Міядзави, при нашаруванні цих двох типів один на одного віктимність зростає [3; 8].

І таким чином, метою даної роботи було вивчення та теоретичне обґрунтування взаємозв'язку різних гендерних аспектів і віктимності в підлітковому віці.

Узагальнюючи погляди більшості вчених, можна говорити, що віктимність (від лат. victima - жертва) - досить стійка особистісна якість, що характеризує об'єктну характеристику індивіда ставати жертвою зовнішніх обставин і активності соціального оточення. Це свого роду особистісна схильність опинятися жертвою в тих умовах взаємодії з іншими, які в цьому плані виявляються нейтральними, «не небезпечними» для інших особистостей [7].

Як зазначають Д. В. Рівман (2002), Т. В. Варчук (2009) та інші, віктимність - це, насамперед, системна і динамічна властивість особистості, що виявляється у формі її соціального, біологічного, психологічного та морального деформаційного відхилення, закріпленого у звичних формах поведінки, яке не відповідає формам безпеки і обумовлюючого потенційну або реальну схильність суб'єкта ставати жертвою [9; 11].

Отже, під віктимністю підлітків розуміється свого роду здатність стати жертвою негативних явищ. Підліток нею ще не став, але в його особистості є певні якості, що роблять його за певних обставин жертвою, причому швидше і легше, ніж іншого, у кого цих якостей особистості немає [2].

В основі віктимності лежить соціально-психологічний механізм (А. В. Мудрик, 2007; Т. В. Варчук, К. В. Вишневецький, 2009), заснований на взаємодії зовнішніх, соціальних (комплекс соціальних умов, що володіють віктімогенним потенціалом), і внутрішніх, психологічних факторів (індивідуальні особливості, які проявляються на індивідному та особистісному рівнях). Особливий інтерес представляє аналіз психологічних механізмів віктимності як сукупності внутрішніх детермінант, що обумовлюють дисбаланс між негативними зовнішніми впливами і здатністю долати різні ризики, загрози, небезпеки.

О. О. Андроннікова (2005), І. І. Мамайчук (2001), О. А. Клачкова (2008) до внутрішніх детермінантів віктимності відносять: по-перше, психодинамічні базисні властивості особистості, що відображають індивідуальний рівень її функціонування, і, по-друге, програмуючі властивості, що формують змістовно-смислові програми поведінки та діяльності.

Слід зазначити і те, що соціальні якості формуються протягом тривалого часу в процесі взаємодії людини з зовнішнім середовищем. І хоча формування особистості відбувається практично все життя, але з точки зору віктимологічної профілактики період дорослішання людини є найбільш важливим. Адже віктимогенні деформації особистості не беруться «з нічого». Підвищені віктимні потенції придбаються індивідом ще в дитинстві, і тим самим створюється реальна можливість небезпечного для нього розвитку подій, хоча самі ці події можуть настати і у віддаленому майбутньому [6, с. 57-59]. Так, в результаті деяких досліджень доведено, що підліток з такими якостями особистості, як: неадекватна самооцінка, високий рівень тривожності і агресивності у поєднанні з емоційно-вольовою нестійкістю, - «готовий» стати жертвою насильства [10; 2].

На кожному віковому етапі існують небезпеки, зіткнення з якими може призвести до того, що людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації [5, с. 112-116]. Так, для підліткового вікового періоду (від 10-12 до 17-18 років) можуть бути характерні такі небезпеки: пияцтво і аморальність батьків; куріння і наркоманія; зґвалтування та розбещення; нерозуміння оточуючими, самотність і цькування однолітків; залучення в антисоціальні і злочинні групи; часті переїзди родини; романтичні невдачі.

О. О. Андроннікова сформулювала специфічні фактори виникнення віктимної поведінки підлітків. До них відносяться:

· індивідуальний досвід переживання або спостереження факту насильства;

· раніше сформований комплекс психологічних якостей (емоційна нестійкість, тривожність, неадекватна самооцінка);

· відсутність відчуття соціальної підтримки і певні стратегії сімейного виховання батька і матері.

При цьому автор підкреслює, що жоден з перерахованих вище факторів сам по собі не призводить до віктимної поведінки, для її реалізації необхідне поєднання комплексу чинників, складових моделі віктимної поведінки [4].

Психологічні аспекти віктимізації підлітків мало досліджені в силу високого рівня латентності феномена шкільної віктимності. Тому, ми вважаємо за доцільне провести аналіз сучасних досліджень, які, хоча б відносно стосувалися гендерних аспектів віктимності, а також впливу гендерних характеристик на віктимну поведінку в підлітковому віці, і вже на підставі даного аналізу зробити відповідні висновки. При цьому, важливо відзначити, що вікова віктимність, так само як і гендерна, сама по собі не означає фатальної небезпеки для особи піддатися посяганню, але при цьому може суттєво впливати на віктимізацію особистості як такої. І це можна підтвердити результатами деяких досліджень.

Так Д. Олвеус у своїй роботі «Агресивна поведінка дітей у школах», де представлені результати дослідження дітей 6-16 років, відзначає, що більше ніж 80 % переслідуваних у школі хлопців, іншими словами віктимів, піддаються насильству саме від хлопців. Причому характер насильства, набагато більш імовірно, ніж для дівчат, буде фізичним.

При цьому, більшість дівчат, що стають жертвами шкільного насильства в початкових класах, перестають переслідуватися протягом подальшого часу. Це важко пояснити, але можливо, дівчатам легше знайти підтримку і розуміння. Можна також припустити, що вчителі та інші дорослі швидше втрутяться в ситуацію залякування, переслідування або знущань над дівчатами, ніж над хлопцями. Так в одному з досліджень було виявлено, що серед хлопців майже всі (27 з 30), хто були жертвами в школі в 16 років, переслідувалися також і в 8 років. І навпаки, серед дівчат, тільки половина (16 з 33) тих, хто був жертвами в 16 років, переслідувалися і в 8 років. Але при цьому, дії щодо агресії набагато більш болісні для дівчат, ніж для хлопців [12].

О. М. Брілліатова в ході вивчення гендерної специфіки віктимної поведінки підлітків визначила, що дівчата 13-14 років більшою мірою проявляють в міжособистісних відносинах аутовіктимний тип поведінки, ніж хлопці. Зокрема встановлено, що високий рівень віктимності властивий 6,7 % дівчат і 4,2 % хлопців. Середній рівень - 80 % дівчат і 60,4 % хлопців. І низький рівень - 13,3% дівчат і 35,4% хлопців. Відповідно дівчата частіше демонструють свої страждання і нещастя, постійно скаржаться, а також всіляко, за допомогою прояви доброзичливого ставлення до інших і маніпуляцій, прагнуть привернути увагу та допомогу від оточуючих.

Також О. М. Брілліатова встановила, що дівчата підліткового віку частіше хлопців слідують соціальної ролі жертви в міжособистісних взаємодіях (високий рівень віктимності властивий 40 % дівчат і 16,7 % хлопців), а також схильні до прояву віктимної поведінки у взаємодії як з дорослими, так з однолітками (високий рівень віктимності властивий 33,3 % дівчат і 12,5 % хлопців). Тобто дівчата 13-14 років, частіше ніж хлопці бувають ізольовані в середовищі і відчувають у зв'язку з цим емоційний дискомфорт. Вони схильні розглядати однолітків як більш привабливих і успішних, ніж себе. Тривале перебування в соціальній ролі жертви підвищує ризик переходу даних підлітків у статус жертви, при якому активізуються рентні установки. Такі підлітки вважають себе невдахами і звинувачують інших людей у власних нещастях. Переживаючи свою ізольованість, звикають до неї і вважають, що самотність - їх доля. Слід відзначити і те, що дівчата частіше, ніж хлопці бувають незадоволені, своєю повсякденною діяльністю (переживання нудьги, туги і т.д.). Вони напружені і чутливі, уразливі і ранимі, емоційно включені в ситуацію, песимістично ставляться до подій, займаються самозвинуваченнями, в результаті чого переживають емоційний дискомфорт набагато частіше, ніж хлопці [1].

Є. В. Логутова розглянула гендерні особливості віктимної поведінки старших школярів і з'ясувала, що старшокласники маскулінного типу виявляють більшу схильність до самоушкоджуваної, саморуйнівної і агресивної поведінки, ніж старші школярі андрогінного типу.

Фемінні старшокласники менш схильні до прояву агресії, найбільш характерними рисами поведінки є залежність і безпорадна поведінка (модель пасивної віктимної поведінки) у порівнянні зі своїми маскулінними однолітками. Представники даної гендерної групи не схильні чинити опору, протидії злочинцю в разі небезпеки з різних причин: в силу віку, фізичної слабкості, безпорадного стану (стабільного або тимчасового), страху, з побоювання відповідальності за власні протиправні або аморальні дії, також вони можуть мати установку на безпорадність. Фемінні школярі з періодичною регулярністю залучені в кризові ситуації з метою отримання співчуття і підтримки оточуючих, знаходяться у рольовій позиції жертви, вони бувають скромними і конформними. Серед індивідуальних характерологічних особливостей фемінінних школярів яскраво виражена схильність до депресії в порівнянні з групою андрогінних школярів. Схильність до депресії показує наявність глибини суб'єктивних переживань, що виникають при зниженні загального фону настрою. Причинами такого стану у учнів даної групи можуть бути неодноразові потрапляння в ситуації насильства, схильності до виправдання чужої агресії і всепрощенню.

У маскулінних учнів, у порівнянні з представниками фемінинної і андрогінної груп, простежується агресивна поведінка. Такі підлітки схильні потрапляти в неприємні і небезпечні для життя і здоров'я ситуації в результаті проявленої агресії у формі нападу чи іншої провокуючої поведінки (образа, знущання і т.д.). Для маскулінних школярів характерно навмисне створення або провокування конфліктної ситуації. Така поведінка може бути реалізацією типовою для них антигромадської спрямованості особистості, в рамках якої агресивність проявляється по відношенню до певних осіб і в певних ситуаціях (вибірково), але може бути і «розмитою», не персоніфікованою по об'єкту. У таких підлітків може спостерігатися схильність до антигромадської поведінки, порушення соціальних норм, правил і етичних цінностей. Старшокласники даної гендерної групи можуть легко піддатися емоціям, особливо негативного характеру, яскраво їх висловлюють, домінантні, нетерплячі, запальні.

Є. В. Логутова також говорить і про те, що у школярі маскулінної групи схильні до самоушкоджуючої та саморуйнівної поведінки. А, як відомо, самоушкоджуюча поведінка - це модель активної віктимної поведінки. Саме тому жертовність, що пов'язана з активною поведінкою людини, провокується ситуацією прохання чи звернення до неї. Для активно віктимів характерна поведінка двох видів: провокуюча, якщо для заподіяння шкоди залучається інша особа, і самозаподіювана, яка характеризується схильністю до ризику, необдуманих дій, часто небезпечних для самої людини та оточуючих.

Що ж стосується саморуйнівної або аутодеструктивної поведінки, то вона у мускулінних школярів виражається у вчинках, що суперечать соціальним нормам, в результаті яких самостійно чи мимоволі вони завдають істотної шкоди самим собі. Така поведінка руйнує людину і суспільство, порушує цілісність особистості, затримує її розвиток або робить його вкрай однобічним, що ускладнює міжособистісні відносини [4].

Відносно профілактичних заходів щодо віктимної поведінки, то Ю. В. Нікітіна та М. П. Семкова відзначають, що для дівчат і хлопців можуть знадобитися різні заходи профілактики, що сприяють попередженню віктимної поведінки. Але тут необхідно відзначити спільні завдання профілактики: виявлення та закріплення позитивних якостей особистості, формування вміння самостійно робити вибір, усвідомленості, відповідальності [6, с. 62-66].

Отже, на підставі всього вищесказаного, можна зробити висновок:

1. Віктимність - досить стійка особистісна якість, що характеризує об'єктну характеристику індивіда ставати жертвою зовнішніх обставин і активності соціального оточення.

2. Більшість переслідуваних у школі хлопців, іншими словами віктимів, піддаються насильству саме від хлопців. Причому характер насильства, набагато більш імовірно, ніж для дівчат, буде фізичним. А більшість дівчат, що стають жертвами шкільного насильства в початкових класах, перестають переслідуватися протягом подальшого часу.

3. Дівчата 13-14 років проявляють в міжособистісних відносинах та взаємодіях аутовіктімний тип поведінки та слідують соціальної ролі жертви частіше ніж хлопці. Також вони більш схильні до прояву віктимної поведінки у взаємодії як з дорослими, так з однолітками.

4. Старшокласники маскулінного типу виявляють більшу схильність до самоушкоджуваної, саморуйнівної і агресивної поведінки, ніж старші школярі андрогінного типу. Також у маскулінних учнів, у порівнянні з представниками фемінинної і андрогінної груп, простежується агресивна поведінка. А фемінним старшокласникам характерні залежність і безпорадна поведінка (модель пасивної віктимної поведінки) у порівнянні зі своїми маскулінними однолітками. Серед індивідуальних характерологічних особливостей фемінінних школярів яскраво виражена схильність до депресії в порівнянні з групою андрогінних школярів.

6. Для дівчат і хлопців можуть знадобитися різні заходи профілактики, що сприяють попередженню віктимної поведінки. Але тут необхідно відзначити спільні завдання профілактики: виявлення та закріплення позитивних якостей особистості, формування вміння самостійно робити вибір, усвідомленості, відповідальності.

Література:

1. Бриллиатова О. М. Гендерная специфика виктимного поведения подростков [Електронний ресурс] / О. М. Бриллиатова // V Международная научно-практическая конференция на основе интернет-форума «Психологическое сопровождение образования: теория и практика». – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://mosi.ru/en/node/4690.

2. Глинко О. Д. Виктимность подростков. Причины, особенности проявления. Особенности психологического консультирования по телефону жертв насилия [Електронний ресурс] / О. Д. Глинко // Сборник научных трудов по результатам Всероссийской научно-практической конференции «Телефон доверия как средство психологической помощи детям, родителям, педагогам» (11-12 ноября). – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://psyjournals.ru/files/40524/sbornik_telefon_doveriya_Glinko.pdf.

3. Долговых М. П. Психологическая детерминация проявления виктимного поведения личности подростка : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. псих. наук : спец. 19.00.01 «Общая психология, психология личности, история психологии» / Долговых Маргарита Петровна – Тольятти, 2009. – 19 с.

4. Логутова Е. В. Гендерные особенности виктимного поведения старших школьников [Електронний ресурс] / Е. В. Логутова // Электронный научный журнал «Современные проблемы науки и образования». – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.science-education.ru/121-18304.

5. Мудрик А. В. Введение в социальную педагогику / А. В. Мудрик. – Пенза: Минобразование РФ, 1994. – 308 с.

6. Никитина Ю. В. Особенности виктимного поведения юношей и девушек / Ю. В. Никитина, М. П. Семкова. // Вестник Удмуртского университета. – 2013. – С. 62–66.

7. Петровский В. А. Социальная психология: Энциклопедический словарь / В. А. Петровский, М. Ю. Кондратьев. – М.: Речь, Per Se, 2006. – 176 с.

8. Ривман Д. В. Виктимология / Д. В. Ривман, В. С. Устинов. – СПб.: Гардарика, 2000. – 320 с.

9. Ривман Д. В. Криминальная виктимология / Д. В. Ривман. – СПб.: Питер, 2002. – 304 с.

10. Структурно-иерархическая организация самооценки у аномальных (психопатических) личностей в кризисной ситуации / И. А. Кудрявцев, Ф. С. Сафуанов, А. Ш. Тхостов, О. Ф. Савина. // Вопросы психологии. – 1991. – №3. – С. 57–67.

11. Фоминых Е. С. Психологические механизмы виктимности [Електронний ресурс] / Екатерина Сергеевна Фоминых // Концепт: научно-методический электронный журнал. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://cyberleninka.ru/article/n/psihologicheskie-mehanizmy-viktimnosti.

12. Olweus D. Bullying at School: What We Know and What We Can Do (Understanding Children's Worlds). / D. Olweus. – Oxford: Blackwell Publishers, 1993. – 140 p.