Єрмоленко С.О., Гордійченко В.В.
Рослинність у
малюнках Т.Г.Шевченка. З елементами аналізу, та співставленнями їх з біологічними ознаками
Розглядаючи образотворчу спадщину українського поета і художника
Тараса Григоровича
Шевченка (1814-1861),
слід звернути увагу на етюди, ескізи та начерки рослин, яких він виконував для своїх майбутніх офортів та
для картин. Мета роботи: на основі цих малюнків
потрібно співставити їх з їхніми біологічними ознаками дерев, трав та інших видів рослин які росли в тих чи інших
регіонах, де V бував художник: чи то на Україні, чи то в С- Петербурзі, чи то на засланні.
Особливо слід звернути на його знаменитий Мангишлацький
сад - ряд малюнків виконаних поблизу Новопетровського укріплення.
Перш чим почати робити
аналіз рослинності у малюнках Тараса Григоровича Шевченка треба вияснити: що таке рослинність. В цьому нам допоможе
біологічна наука.
Отже рослинність -
це сукупність рослинних угрупувань (фітоценозів, тобто: сукупність рослинних
організмів на відносно однорідній ділянці, які перебувають у складних
взаємовідносинах між собою, з тваринами і навколишнім середовищем) планети в цілому, або її окремих регіонів та місцевостей, це можне
простежити у малюнках Шевченка. Розрізняють
природну рослинність (первинну і вторинну) та антропогенну рослинність
(культигенну, вторинну, бур'яноворудеральну).
У творчості Шевченка вони також є:
1) Культигенну («Декоративні рослини», «Соняшник», «Гарбузиння»,
«Мангишлацький сад» та інші).
2) Вторинну («Дуби», «Липа», «Верби», «Очерет», «Латаття» тощо).
3) Бур'яноворудеральну («Будяк», «Лопухи» і так далі).
Виділяють екологічні
варіанти рослинності, такі як: водяну, галофільну, псамофіти та кальцефільну.
Всі ці екологічні
варіанти рослинності також зустрічаються у малюнках художника в основному на засланні, де йому вдавалося спостерігати і
замальовувати у сухих степах Казахстану, Аралу та
Каспію.
"Куток Смоленського кладовища
в Петербурзі." Олівець, сепія. [Літо 1840] (17,8х26,5).[Пб.]
У повісті
"Художник" Шевченко пише: "В продолжение лета постоянно занимался в классах,
и рано по утрам ходил с Иохимом на Смоленское кладбище лопухи и деревья
рисовать". Говорячи про етюди на Смоленському
кладовищі, Шевченко згадує про картину
"Хлопчик - жебрак, що дає хліб собаці",
виконану в 1840 р., на підставі чого й датується малюнок.
В літературі
зустрічається під назвами "Кладовище" (Новицький О.Тарас Шевченко як
маляр, Львів - Москва, 1914, стор. 55, № 206) та "Лопухи на кладовищі" ("Каталог малярської творчості Т.Г.
Шевченка, експонованої в Галереї ", X.,
1934, стор. 18).
В альбомі 1839 - 1843 рр. на звороті третього аркуша - начерки подібних рослин.
Попередні місця
збереження: збірка Д.Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ. Зараз знаходиться НМШ, інв. № 2 - 705.
"Дерево".
Папір, олівець (30,4 х 23,5). [04.1845 - осінь 1846].
За характером виконання
малюнок близький до аналітичних замальовок Шевченка 1845 - 1847 рр. Ця дата для даного малюнка може бути обмежена до 1845 - 1846 рр., оскільки Шевченко був арештований 5.04.1847 р., коли рослинність не була ще так розвинена, як це зображено на малюнку.
Попередні місця
збереження: ЧМТ - №398, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № 2 - 626.
В літературі згадується
під назвою "Дуб" (Плещинський. Малюнки й акварелі, "Образотворче
мистецтво", К., 1939, № 2 - 3, стор. 5 - 7).
У 1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор.
19, №24).
"Латаття".
Начерки. Олівець. [1846 - 04.1856]. Вгорі та під
малюнком олівець рукою Шевченка запас народних пісень "Хоч годинку
посидимо в куточку з тобою" та "Ой біліє в полі трава - тирса край
могили".
"Узлісся"
(сосни!). Папір, олівець, акварель (23,7 х 32,1). [04.1845 -
03.1847].
За характером виконаний
малюнок близький до аналогічних робіт Шевченка 1845 - 1847 рр. Датується часом перебування Шевченка на Україні в 1845 - 1847 рр.
В літературі згадується
під назвою "Гай" (Новицький О. Шевченко як маляр, Львів - Москва, 1914, стор. 67, № 435).
Попередні місця
збереження: ЧМТ - № 397, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № -625. (Ліс над водою). Разом з яким Шевченко їхав з Петербурга (нині Лифине,
Лебединського р-ну, Сумської області). Тут він, гостюючи у Хрущових, виконав ще
кілька малюнків:
"В
Лихвині". Папір, туш, перо (16,2 х 22,7).
Лихвин. [6 - 9.06.1859].
Зліва внизу тушшю рукою
Шевченка напис: Въ Лихвени. Справа вгорі олівцем позначено: 10.
Попередні місця
збереження: власність В.М. Лазаревського, Г.В. Лазаревські, Ф.С. Сулієва, КММ,
ВІМШ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № 2 - 729.
На звороті етюд
"дуба". Олівець, туш, перо (16,2 х 22,7). [Лихвин]. [6 -9.06.1859]. Етюд того ж дуба, що й на малюнку
"В Лихвині" [6 - 9.06.1859 р.], але з іншої сторони. А внизу знову ж таки лопухи.
Лопухи— це рід рослин родини складно-цвітних, або їх ще називають айстрових - рід дводольних зрослопелюсткових рослин. Багато - рідше однорічні трави і
напівкущі (в помірних широтах). Складно-цвітні - злісні бур'яни (осот, будяк, лопух, ропсевий гірчак та ін.). З еволюційного
погляду складно-цвітні є найпрогресивнішою групою вищих рослин. У викопному
стані відомі починаючи з олігоцену.
Шевченко малював лопухи в червні в той момент, коли
вони почали цвісти. А цвітіння у них проходить з червня по вересень місяці.
Плоди – сім'янки з перистими листочками. В лопуха плід колючий, а якщо до нього
торкнешся, то він може пристати до одежі, поки його не знімеш. Таким чином він через
худобу, чи інших тварин, переходить на далекі відстані, коли, наприклад, вовна
у тварин линяє, плід випадає і вже на іншому грунті розмножується (проростає).
Близько 150
видів поширених в Європі, Азії, Америці. В Україні їх
понад 20
видів.
У зображенні рослинності Шевченко найчастіше малював дерева в основному
таких як: дуб, липа, тополя, сосни, верби. А на засланні – тутові дерева. Бо
дерево взагалі – це життєва форма рослин (що склалася в процесі еволюції і
відображає у зовнішньому вигляді [габітусі*[*]] пристосування їх до умов життя, скажімо у акварелях художника, таких як:
«Ханга-Баба» та «Джангисагач».), що характеризується чітким поділом надземної
частини на головне стебло (стовбур) і крону та добре розвиненою кореневою
системою, які складаються з деревини та кори, різною мірою здерев'янілі та
вкриті вторинною покривною тканиною – перидермою**[†].
Отже, дерева у малюнках
Т.Г. Шевченка.
Ці малюнки Тарас
Григорович виконав в альбомі малюнків 1858 - 1859 років.
Крім цих названих
малюнків у цей період художник виконав ще:
1)"Дерева." Етюд. Папір, туш, перо (23 х 16,2). [Корсунь]. [28.06 - 12.07.1859]. Справа внизу чорнилом
позначено: 9.
В літературі є припущення, що цей малюнок виконаний Шевченком в
корсунському парку (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 66).
Попередні місця збереження: власність
В.М. Лазаревського, Б.В. Лазаревського, Ф.Л. Сулієва, КММ, ВІМШ, ГКШ. Зараз у
НМШ, інв. №
2-750.
2)"Дерево." Папір, туш, перо (22,8 х 16,2).
[VI - VIII. 1859]. За літературними джерелами, малюнок входить до альбома Шевченка 1858-1859 рр.
3)"Узлісся." Папір, олівець, туш,
перо (16,2
х 23).[06. - 08.1859]. На звороті цього малюнку справа внизу олівцем напис: Т. Шевченко. Ледве
помітно накреслений начерк лісу на звороті, близький до зображеного на
лицевій стороні. Цей
начерк поки, що
не репродукується. Зараз
у НМШ, інв. № 2 - 282.
4)"Дуб." Папір, олівець, туш,
перо. (16,2
х 22,9). [06 - 08.1859].
Справа вгорі олівцем
рукою Шевченка напис: Козакуватий дидъ.
Невідомою рукою
позначено:8.
В неопублікованих
матеріалах О.П. Новицького до академічного видання мистецької спадщини Т.Г.
Шевченка помилково зазначено, що на звороті цього малюнку є начерк вулиці з
церквою.
Попередні місця
збереження: власність В.М. та Б.В. Лазаревських, Ф.Л. Сулієва, КММ, ВІМШ, ГКШ.
Зараз у НМШ, інв. № 2 - 728.
Дерево. Олівець. [04.1845 - осінь 1846].
(30,4 х 23,5).
Перебуваючи на цей час в
Україні Шевченко часто-густо в основному малював дубів, називаючи їх
"Козакуватими".
Дуб –
його ще називають Guercus - рід рослин родини
букових (Ра§асеае), тобто родин дводольних рослин. Листопадні або вічнозелені
дерева, рідше кущі. Близько 600 видів (7 родів). Дуби ростуть заввишки до
40(50) м і 5-8 м. Запорізький Дуб, наприклад, висота якого сягала 35 метрів.
Зараз дерево всохло. Дуб цвіте в травні-червні. Шевченко малював влітку, коли
дерево вже обцвіталось. В Україні росте З види і 20 інтродуковано. Листки чергові,
лопатеві, на коротких
черешках. Квітки одностатеві: тичинкові в негустих звисаючих сережках,
маточкові- по 1-3 на довгих квітконосах. Плід — однонасінний горіх
(жолудь). Залежно від часу розпускання листя і цвітіння у дуба звичайного
розрізняють дві різновидності: дуб ранній і дуб пізній. Перший розвивається на 1-3 тижні раніше. У другого на деревах узимку залишається сухе листя. Дуби
утворюють діброви. Дубові насадження на Україні становлять понад 26% (бл. 1,5
млн. га) лісів країни. Деревина дуба дуже тверда, важка,
стійка проти гниття. Молоду кору застосовують у медицині як в'яжучий засіб. З
жолудів виготовляють сурогат кави; вони є також добрим кормом для свиней тощо.
Дуб в Україні асоціюється як символ мужності, сили і довголіття. "Латаття".
Начерк. Папір, олівець( 16,2*22,6). [06-08.1859].
Лататтями називають
водяних лілій (Nymphaea) — рід рослин родини
лататтєвих — тобто дводольних рослин. Це водяні й болотяні багаторічні рослини
з добре розвиненими кореневищами. Цвіте в червні. Отже художник малював
лататтяу момент їх цвітіння. Листки на довгих черешках із суцільною цілокраєю
глибокосерцевидною пластинкою, що плаває на поверхні води. Квіти поодинокі, на
довгихквітконіжках, плаваючі, з численними пелюстками і тичинками. Зав'язь
одна,багатогнізда. Плід м'ясистий, нерозкривний. Близько 50 видів, поширені по
всійземній кулі (більшість у тропічних і субтропічних країнах). В Україні їх 3
види.Найчастіше зустрічаються (у стоячих і повільно текучих водах) лілія біла (Nymphaea аіbа) і лілія сніжно-біла (Nymphaea саndida). До роду лілій відносять поширений
в Північній Африці так званий єгипетський лотос (Nymphaea lotos) та блакитний лотос(Nymphaea coerulea).
У літературі цей альбом
Шевченкових малюнків відомий під назвою Корсунського (за місцем виконання
окремих робіт) або Сулієвського (за прізвищем одного з колишніх власників).
Повністю альбом не
зберігся. Зараз відомо лише 13 розрізнених аркушів з 18 малюнками пером, тушшю, сепією та олівцем. Це ескізи до офортів, над якими
Шевченко почав працювати в Петербурзі з весни 1858 р., краєвиди, ескізи та
етюди, виконані під час перебування Шевченка на Україні з червня до серпня 1859
р., та різні фольклорні записи.
Вперше про альбом та
його власника В.М. Лазаревського згадується в журналі "Киевская старина" (1888, кн.6, стор.83), де сказано, що це "Альбом
рисунков
пером, сепией и карандашом: виды в Мошнах,
Черкассах, Межиричьи, Корсуни (хата, бережок, деревья), около Канева (низкий
берег Днепра), этюды деревьев, два вида с подписью "в Лыхвыни"
(Тульск. губ.). Рисунки пером: малороссиянки, идущие с водой от криницы, мулла
перед раскрытой книгой". Згаданий тут пейзаж с. Мошни не знайдений.
Другу згадку про
фольклорні записи та малюнок "В
Черкассах" з альбома Ф.Л. Сулієва опубліковано в журналі "Русский библиофил" (№1, 1914,
стор. 17-18). В цьому ж році О. Новицький в книжці "Тарас Шевченко
як маляр", посилаючись на відомості "Киевской
старины" перераховує роботи з Корсунського альбома.
У "Повному виданні
творів Т.Г. Шевченка" (Львів, 1935,т.6, стор.287) зазначено, що залишки
цього альбома
в 1912 р. були знайдені у Ф.Л.
Сулієва, який купив його у Б.В. Лазаревського. В альбомі вже не було багатьох
малюнків, які стали власністю інших осіб. Тут названо також ще один малюнок — "Стінка",
який Шевченко виконав нібито під Сумами; відсутність репродукції з нього не
дозволяє встановити, чи має на увазі автор однойменний малюнок Шевченка 1845
р., чи якусь іншу роботу.
Всі малюнки альбома виконані на однаковому папері та мають однаковий розмір (з відхиленням в 2-3 мм). Дев'ять аркушів мають порядкову нумерацію (1,4,5,6,7,8,9,10,11).
Альбом, що належав В.М.
Лазаревському, перейшов у власність його сина — Б.В. Лазаревського, від якого
окремі аркуші були придбані різними особами: три аркуші стали власністю Є.Є.
Рейтерна, два — С.С. Боткіна, сім малюнків та фольклорні записи - Ф.Л. Сулієва.
Твори, які належали Ф.Л.
Сулієву, пізніше зберігались в КММ, ВІМШ, ГКШ; інші, що зберігались у всіх
останніх власників, належали РМ, ІТШ, ГКШ. Зараз усі 18 малюнків належать НМШ.
Будучи у гарнізоні
Новопетровського укріплення, Шевченко від безділля, після ранкової муштри,
тікав до свого городу, де проростали рослини над якими він доглядав. Поет у
своєму "Щоденнику" про це писав, насолоджуючись тишею і красою. Він
писав про це так: "Сегодня, в четвертом часу утра, пошел я на огород. Утро было тихое, прекрасное. Иволги и ласточки нарушали изредка только
сонную и сладкую тишину утра. С некоторого времени, с тех пор как мне позволено
уединяться, я чрезвычайно полюбил уединение. Милое уединение, особенно перед
лицом улыбающейся, цветущей красавицы матери Природы". Шевченку було заборонено писати і малювати. Ну, як же не
встояти перед красою природи! І він потайки робив замальовки рослин і писав
вірші.
1) "Городні
рослини". Етюд. Тонований папір,
олівець(33,2*13,6). [Новопетровське укріплення]. [Літо
1854]. Справа вгорі
чорнилом позначено:№117-160.
На малюнку два етюди.
Верхній – виноград на тичині – як деталь використаний на малюнку 1854 р.
"Мангишлацький сад". Саме виноград (Уіїіз) як такий був основною
культурою і на території Середньої Азії. Може бути і дикоростучий виноград. Так
що не виняток, що ця рослина вирощувалась в Новопетровському укріпленні.
Попередні місця збереження: збірка Д.Л. Мордовия, ЧМТ, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ,
ікв.№2-706.
На звороті начерк
рослини до "Портрета А.О.Ускової з донькою Наташею". Начерк, олівець (33,2*13,6). [Новопетровське
укріплення]. [Літо 1854].
2) "Постать жінки, соняшник, гарбузиння". Етюди і начерки. Тонований папір, олівець(12,9*34,3). [Новопетровське
укріплення]. [Літо 1854]. Справа вгорі чорнилом позначено: №117-157.
Гарбузиння тут мається
на увазі багатонасінний ягодоподібний плід, характерний для рослини гарбузових.
Що там було зображено нам невідомо (гарбуз, кавун, диня, огірок?). Ну і,
звичайно, – соняшник – те, що могло рости на
городі Шевченка там на засланні, у сухому степовому краї. Судячи за малюнком,
то це не здичавіла форма рослини, а справжній соняшник (НеііапЙіш) - рід рослин родини складноцвітних, тобто родини дводольних зрошопелюсткових
рослин типу айстрових.
3) "Декоративні рослини". Етюди. Тонований
папір, олівець. (30,3x12). [Новопетровське укріплення].
[Літо 1854]. Справа внизу чорнилом
позначено: №117-158. На малюнку три етюди рослин. Нижній
був використаний для "ПортретаА.О. Ускової з донькою Наташею", середній – для малюнка "Мангишлацький сад".
Попередні місця
збереження: ЧМТ-№350,ЧІМ, ДКШ. Зараз у НМШ, інв.№ г-585.
На звороті начерк ескіза
" Портрет А. О. Ускової з донькою Наташею".
4) "Рослини". Етюди. Тонований папір,
олівець (14,3x24,3).
[Новопетровське укріплення]. [Літо 1856].
Справа вгорі чорнилом
позначено: № 117-161.
На аркуші три етюди.
Явно гарбузиння.
Попередні місця
збереження: збірки А.О. Козачковського, В.П. Коховського, С Д. Бразоль, ЧМТ - № 351, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № г-586.
Справа внизу – етюд колючої рослини (будяк), використаний у малюнку
"Самаритянка" 1856р.
5) "Жук, водяні квіти,
рослина". Етюди. Тонований папір,
олівець (10,6x28,6). [Новопетровське укріплення].
[Літо 1856]. Справа вгорі чорнилом позначено: №117-156.
Етюди водяних квітів
використаний у малюнку "Нарцис та німфа Ехо" 1856р.
Попередні місця
збереження: збірки А.О. Козачковського, В.П. Коховського, С.Д. Бразоль, ЧМТ- №
348, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № г-583. На звороті ескізи:" Мілон Кротонський" і "Селена та
Ендіміон".
Видно Шевченко малював
водяного горіха. Цвіте він в травні-червні. Корені його нитчасті в пучках.
Стебло тонке, розгалужене, 0,4 - 4 м і більше завдовжки
(залежно від глибини водойм). На ньому розміщені перисторозсічені асимілюючі додаткові
корені, які розвиваються після опадання підводних лінійно-ланцетних листків.
Надводні ромбічні листки, що плавають, зібрані в розетку. Черешки їх здуті і
являють собою плавальні мігури. Квітки пазушні, двостатеві, 4-членні,
правильні.
"Будяк".
Етюд. Тонований папір, олівець (14,3x24,3). [Новопетровське укріплення]. [Літо 1856]. Справа вгорі
чорнилом позначено: № 117-159.
Етюд художник використав
як деталь малюнка "Діоген" 1856 р. Попередні
місця збереження: ЧМТ - № 152, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ,
інв. № г-587.
"Очерет".
Етюд. Тонований папір, олівець (17,2x13,1). [Новопетровське укріплення]. [1856]. Справа внизу чорнилом позначено: № 117-96.
Очерет звичайний (Phragmites communis) — рід рослин родини злакових як багаторічна трав'яниста рослина. Стебло від 2 —4 до 9
м заввишки. Цвіте в липні -вересні. Соцвіття його — велика розлога волоть.
Етюд Шевченко використав
в малюнку "
Щасливий ловець".
Зліва вгорі легкий
начерк маяка в гавані Новопетровського укріплення.
Попередні місця
збереження: ЧМТ - № 353, ЧІМ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № г-588.
1)"Лопухи."
Олівець. [1858-1859].
(16,1x22,9)
2)" Лопухи" та інші начерки. Олівець, туш, перо.
[06-08.1859].
(16,2x23). [06-08.1859].
Часом перебування
Шевченка на Україні у 1859 р. Подібні рослини
зображені і на звороті малюнка в Лихвині.
"В
Лихвині." Папір, туш, перо, сепія (16,2x23). Лихвин. [6-9.06.1859] . Зліва внизу тушшю рукою Шевченка
напис: Въ Лихвени.
Хутір Лихвин — Лебединського повіту на Харківщині, а не в Тульській губ., як це помилково
зазначено в літературі. ("Киевская старина" , 1888, кн. VI, стор. 83); там знаходився маєток знайомого Шевченка Д. О. Хрущова, " Сосновий ліс", [н. п.1859].
У спогадах В. В.
Ковальова, який одночасно з Шевченком навчався в Академії художеств, є згадка про те, що він бачив у майстерні Шевченка в 1859 р. «большой,
3/4 арш. в вышину, прекрасный рисунок "Сосновый лес".» Чи був цей твір
роботою Шевченка, чи когось з його друзів художників, а спогадів не випливає.
Друкуючи уривок із
спогадів Ковальова, коментатори вище згаданого видання роблять помилку,
припускаючи, що це копія з роботи М.І. Лебедєва, з якої зробив офорт Т.Г. Шевченко. На картині Лебедева зображений листв'яний ліс, в той час як автор спогадів, що це був ліс
сосновий. Ніякі інші джерела виконаня цієї роботи Шевченком не підтверджують.
Сама робота загублена.
"Верби на
Смоленському кладовищі". Тонований папір,
олівець. [Пб.]. [Н. р. 04.1858-1860].
Вербові (Salicaceae) з родин дводольних рослин, тобто
двосім'ядольні (Dicotyledones, Magnoliopsida) — клас покритонасінних рослин. Листки верб чергові, прості з прилистками,
містяться в пазухах покривних листків.
Малюнок залишився після
смерті Шевченка серед його речей. У списку Г.М. Честахівського під рубрикою:
"Малюнки на крашенім папері, олівцем" зазначено: "114. Верби на Смоленському кладовищі. Любиме місце Кобзареве. Ступнів з десяток
від цего міста він був захований й пролежав два місяці." До цього опису Честахівський зробив про час виконання малюнка: "Після
ссилки. В ПетербургЂ".
Малюнок Смоленського
кладовища Шевченко виконав також і в час навчання в Академії.
Перебуваючи в Україні,
Шевченко побував у селі Прохорівка Золотонівського повіту Полтавської губернії
(тепер Канівського р-ну Черкаської обл.). Шевченко був в
Прохорівці у червні 1859 p., коли більше як тиждень гостював у М.О. Максимовича на хуторі Михайловій
Горі. Поет ходив у село, малював, розмовляв з селянами. Коли в липні він знову
вирушив на Михайлову Гору, біля саду Максимовичів поблизу
Прохорівки його заарештували. Згадка про це село є в Шевченкових листах. У Прохорівці,
до складу якої ввійшов і хутір Михайлова Гора, зберігся колишній
будинок Максимовича, в якому жив поет (тепер тут будинок відпочинку, в одній із
кімнат —
музей Шевченка). На старезному Шевченковому дубі, під
яким любив відпочивати поет і художник, встановлено меморіальну дошку.
У Седневі, де перебував
навесні у 1846
р. Шевченко за завданням археографічної комісії на
Чернігівщині, в парку збереглися альтанка й старезна липа, під якою любив
відпочивати поет і яку в народі називають Шевченковою.
Липа (Тіlіа) — рід рослин липових (Тіlіасеае) — родина дводольних
рослин. Дерева заввишки 15-40 м. Цвіте в червні-липні.
Листки чергові, прості, серцевидні, Гострозубчасті по краю. Квіти двостатеві,
жовті або жовтувато-білі, невеликі запашні, зібрані в щитковидні напівзонтики. 6 видів лип росте в Україні. А всього їх понад 50 видів.
Під цією липою, під якою
відпочивав колись Шевченко, встановлено погруддя поета й меморіальну дошку.
Його ім'ям названо одну з вулиць Седніва і парк.
"Ліс". ("Вечір в Альбано поблизу Рима"). Папір, туш, перо, сепія; 22,5x28,2 — малюнок Шевченка, виконаний у Петербурзі не пізніше 25.05.1859 р. з
однойменної картини художника М. Лебедева, що належала музею петербурзької
Академії мистецтв (зберігається в Третьяківській галереї). За цим малюнком тоді
ж Шевченко виконав і офорт, акватинту (27,3x30,7), шість видбитків якого зберігається в НМШ. На звороті одного з них червоним
олівцем авторський дарчий напис: "Пану Андриевскому", а під ним чорним олівцем невідомою рукою: "От Тараса Григорьев. Шевченка —12 ноября 1859 в Киев через г. Сошенка"; на
другому естампі — авторський
напис: "Наталии Александровни Хрущовой на память 8 июня 1859 Т. Шевченко".
"Дуб".
Папір, олівець. [Пб.]. [Н. р. 08.1860]. Копія з твору А. І. Мещерського.
В
описі особистих речей та малюнків Шевченка, зробленому після його смерті, М.М.
Лазаревський під рубрикою "Малюнки поета" зазначає: "Карандашом
...7. Копія Мещерскаго" (ІЛ, відділ рукописів, інв. № 1540). Там же
позначено, що малюнок проданий "громаді" за 2 крб. Очевидно, це був
підготовчий малюнок до однойменного офорта, виконаного н. п. серпня 1860 р. Цей
офорт експонувався на виставці в Академії художеств.
Ця
робота, на жаль, ніде не знайдена.
Шевченко
наближався до розуміння мистецтва як духовно-практичного освоєння дійсності
людиною. Він вважав, що художник, відображаючи природу й правдиво передаючи її
засобами мистецтва, осягає її внутрішній зміст, її зв'язок з буттям людей, і в
цьому – джерело тієї чародійної сили, яку „випромінює" кожний визначний
твір мистецтва. Саме співвіднесеність з естетичним ідеалом художника надає
мистецьким творам великої сили впливу. Шевченко вважав митця не пасивним
наслідувачем природи, він усвідомлював, що саме багатство індивідуальності
художника, соціальна значущість його іделів зумовлюють красу і силу його
творів. Мистецькі творіння, в яких не виявилася творча особливість митця, його
неповторна індивідуальна оцінка дійсності, він називав академічними, такими, що
не мають нічого зі справжнім мистецтвом.
Спостерігаючи
за начерками, замальовками та іншими видами графічних робіт Шевченка, можна
співставити з видами рослинності, за якими спостерігав та замальовував для
своїх майбутніх творів художник. Це зробити було не важко, навіть не важко було
зібрати гербарій тих чи інших рослин, які були зафіксовані на папері олівцем та
аквареллю художника. Тобто твори Шевченка виконані олівцем або пером і пензлем.
В основному ці замальовки мали допоміжний характер і є етюдами чи ескізами до
наступних робіт. Вихований як художник у петербурзькій Академії мистецтв з її
культом рисунка, як основи образотворчого мистецтва, Шевченко майстерно володів
штрихом і лінією — це говорить про те, як він володівав мистецтвом малювання з
натури. Згодом олівець, перо і пензель у руках художника були основними
засобами студіювання й відтворення образу людини та природи.
Мангишлацькі сади Т.Г.Шевченка
Серію
робіт художник виконав у 1851-1852рр. Назву серії малюнків встановлено на
підставі офорта Броніслава Залеського — «Мангишлацький сад» (альбом «da vie des steppes Kirghizes», —
Париж, 1865, між crop. 47-49).
Мангишлацький
сад знаходиться на півострові Мангишлак (північно-східний берег Каспійського
моря, нині Гуріївська обл., Казахстану). Поверхня півострова складається з
вапнякових нашарувань, покрита крейдяними буграми різноманітної форми і майже
позбавленка рослинності. В деяких місцях півострова, між уламками скель та
каміння, зустрічаються гаї тутових дерев дерева родини шовковицевих (Morus). Ці дерева, які намалював
Шевченко на Мангишлацькому півострові, росли в дикому стані. Дерево поширене
майже по всій земній кулі. В тому числі і в східній, південно-східній і
західній Азії.
Такі
ж дерева були вирощені поблизу Новопетровського укріплення та в урочищі
Ханга-Баба:
1) Тонований папір, сепія, туш, білило (16.2-30.1). Справа вгорі чорнилом позначено: №117-146. Попередні
місця збереження: власність Д. Г. Балаховського, КММ, ВМТ, ГКШ. Зараз у НМШ,
інв. № г-731.
2) Кольоровий папір, туш, білило, акварель (35.7-41.5).
Справа вгорі
чорнилом позначено: №117-147. Попередні місця збереження: збірка Д. Л.
Мордовця, ЧІМ, КДМУМ, зараз у НМШ, інв. № г-9.
3) Кольоровий папір, сепія, туш, перо,
білило (14.6-23.6). Справа вгорі
чорнилом позначено: №117-148, Попередні місця збереження: збірка Д. Л.
Мордовія,ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-704.
4) Кольоровий папір, сепія, білило (14.7-23,5), Справа вгорі
чорнилом
позначено: №117-150. Попередні місця збереження збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ,
ГКШ, зараз у НМШ, інв, № г-708.
5) Тонований папір, туш,
перо, сепія, білило(16.6
- 29.3). Справа
вгорі чорнилом позначено: №117-151. На звороті начерки: «Казах», «Дитина». Попередні
місця збереження: збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ , інв. № г-698.
6) Кольоровий папір, сепія, білило
(14.4-23.6). Справа вгорі чорнилом позначено: №117-152. Попередні
місця збереження: збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ. інв. № г-710.
7) Тонований папір, олівець, сепія, туш. перо (16.4-29.4). Справа вгорі чорнилом позначено: №117-153. В
літературі малюнок помилково приписувався художнику О.А. Іванову. Попередні місця збереження:
збірка «Шутковська галерея», ДТГ, ІТШ, ЦМШ, зараз у НМШ, інв.№г-893.
8) Кольоровий папір, сепія, туш, білило (14.6-23,2).
Справа вгорі чорнилом
позначено: №117-154. Попередні місця збереження: збірка Д. Л. Мордовця,
ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-709.
9) Кольоровий напір, сепія, туш, білило (18,7-29.1). Справа
вгорі чорнилом позначено: №117-155. В літературі зустрічається під назвою «Дерево
серед скель» («Каталог музею українських давностей»В.В. Тарнавського, т. І п,
Чернігів, 1900, стор.
190, №392). Попередні місця збереження: збірка А. О. Козачковського, В. П.
Коховського, С. Д. Бразоль, ЧМТ №392, ЧІМ ГКШ, зараз у НМШ. інв. № г-620. Шевченко виконав
кілька начерків Мангишлацького саду:
1)
Начерк. Папір,
олівець, туш, перо,
сепія (21,2-28,2). В
літературі
зустрічається під назвою «Лес пером и красками»,
«Неоконченный
рисунок») («Каталог
музею українських давностей» В.В.Тарновського),т. II, Чернігів, 1900, стор, 67, № 434). Попередні місця збереження: збірка ЧМТ №393,ЧІМ,
ГКШ, зараз у НМШ,інв. №г-621.
2)
Начерк. Папір,
олівець, туш (16,0-22.4). Справа чорнилом
позначено:
№ 117-174. Попередні місця збереження: збірка ЧМТ №399, ЧІМ, ГКШ, зараз у
НМШ, інв. № г-625.
В
пояснювальому тексті до згаданого офорта Броніслава Залеського дається опис
цього саду:,,Недалеко від скелі «Монах» сотня тутових дерев, що мають в
більшості дивовижні форми, росте в щілинах товстого шару вапнякових
відкладень... Дерева ці досить великі, листя на них рясне; без сумніву, під
скелями, які начебто нависли над ними, дерева ці сягають корінням води; без
таких джерел як могли б вони рости під жагучим небом пустелі, в місцевості,
зовсім позбавлений дерев?"
З
часу збудування Новопетровського укріплення цей тутовий (шовковичний) гай
використовується як місце відпочинку.
В
перші роки перебування в Новопетровському Укріпленні (1851-1852) Шевченко
неодноразово змальовував дерева Мангишлацького салу. Ці малюнки бачив у
Шевченка М. Ф. Савичев. При зустрічі з ним 1852р.: «... в портфели Шевченко были этюды каменистых балок,
каменных обвалов и групп тутовых деревьев...»
(газета «Козачий вестник», Новочеркасск, 1884, № 53-54; «Літературний журнал», —
К., 1939, № 2, стор. 118).
В літературі ці малюнки відомі переважно під
назвами:
«Дерева
серед каменів» (Плещинський. «Малюнки й акварелі. Образотворче мистецтво», — К., 1939, № 2-3, стор. 57; Бескин О.
Т. «Т.Г.Шевченко как художник», «Искусство», — М., 1939, № 2, стор. 40), «Мангишлацький пейзаж» (Раєвський С. «До питання
атрибуції і датування деяких сепій Т. Г. Шевченка» «Образотворче мистецтво», — К., 1941, № 4, стор. 30). Малюнки
помилково датуються 1838-1845 та 1847-1857рр.(«Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка,
експанованої в Галереї», — X., 1934, стор. 17, 29).
Жива
природа, особливо дерева, посідають у малярській творчості Шевченка чінне
місце. Правда, не в усі періоди життя цей мотив звучав з однаковою силою. До
заслання — в
молоді роки —дерево
потрапляло переважно до пейзажних творів, де відігравало роль декоруму, іноді
фігурувало як елемент фону. Зовсім інакшого змісту ця тема набрала в останній
період творчості, начебто після заслання. Тут вона виступає самостійно, як
основний мотив. Дерево вимальовується так, щоб відчувалась ота вічна ідея життя
- боротьба,
змагання. Змагання всюду й безперестану. Такий зміст життя породжує
несподівані форми, красу.
Про
це свідчать не лише твори, але й живі люди, сучасники мали щастя спостерігати
художника в момент його захоплення природою. Катерина Юнге -донька графа Федора
Толстого — пригадує у своїх записках характерний епізод.
«Ніхто
не був такий чутливий до краси природи, як Шевченко, іноді він несподівано
приходив десь по обіді.
-Серденько
моє, беріть олівець, ходімо швидше!
-Куди
ж, дозвольте дізнатися?
-Та
я тут дерево відкрив, та ще яке дерево!
-Господи,
де це таке диво?
- Недалеко, на Середньому проспекті. Та ходімо ж! — І ми, стоячи,
зарисовували в альбом дерево на Середньому проспекті, а потім пішли на
набережну, милувалися заходом сонця, переливами тонів. І не знаю, хто більше
захоплювався — 14-річна
дівчинка чи він...».
Проникливе
спостереження, глибоке розуміння природи і велику любов до неї художник набув
на засланні в голих пустельних степах, де кущик трави або поодиноке дерево в
ущелині — то
диво для людини. Дерева, що вистояли в нерівнім змаганні з кам'яною навалою і
пробились до світла, були для Шевченка одним з найвідрадніших явищ протягом
семи років закаспійської неволі.
Понад
двадцять малюнків з мангишлацьких дерев дійшло до нас. Маємо на увазі ті, що
цілком приурочені зображенню лише дерев і, в якійсь мірі, кам'яних брил, що їх
обступають. В переважній більшості ці доробки мають закінчений вигляд, виконані
сепією з застосуванням туші і білила. Два акварельних. Останні— ті, що мають етюдний
характер, — зроблено
олівцем і пером.
Ці
зображення настільки оригінальні та самобутні, що, певно, чогось подібного
трудно знайти в інших художників. Не прикладеш сюди і тих розповсюджених
традиційних характеристик, як, наприклад: «дерева стояли в глибокій задумі» або
«високі тополі знімались до неба». Шевченкові дерева нагадують скоріше всього
первісну людину, яка вже твердо і впевнено стояла на землі двома ногами, але ще
не володіла переможним знаряддям, не мала в руках не тільки наступальної —
навіть захисної зброї, щоб впевнено випростатись і гордо, з піднятою головою
оглядати довкілля. На всіх малюнках без винятку вони міцно зариваються в землю.
Покручене, вузлувате гілля, як мозолясті руки трудівника, напружено впираються
в кам'яні брили, ніби відштовхують їх, щоб ті своєю вагою не роздавили
стовбура, не задушили коріння.
На
кожному з цих малюнків фігурує одна й та ж порода дерев —безстрашна і
всеперемагаюча шовковиця. По-різному варіюється один і той же мотив, одна й та
ж ідея — то уламок скелі наліг на стовбур і тисне його донизу, то навпаки:
дерево, як гігантський спрут, своїм гіллям та розгалуженим по верху корінням з
тріумфом насіло
на
кам'яний хаос...
Щодо
засобів зображення цієї багатосерійної драматичної епопеї, слід сказати, що
вони не вкладаються в однослівні визначення. «Контур малюнків виконувався
переважно пером і тушшю, — пише Г. Паламарчук, — а потім форму дерев і
каміння художник ретельно проробляв сепією. Таке сполучення графічних і
живописних прийомів надавало етюдам особливої виразності. Часом Шевченко
освітлював скелі чи каміння на передньому плані яскравими бліками, прокладеними
на значній
площині густим шаром білил. Це створювало мальовничий контраст із затемненим
заднім планом. В інших малюнках, навпаки, передній план дало напівтінями, а
задній — в
глибині — виділено
яскравим промінням сонця чи світлим фоном».
Коли
розглядаєш ці малюнки, мимоволі спливає в пам'яті лист їх автора до Броніслава
Залеського в місто Златоуст, звідки останній писав про непроглядні соснові
ліси. «Вітаю тебе, мій друже, богу милий! Вітаю тебе на лоне девственной, торжественно прекрасной природы! Много бы и много
молитв сердечных послал бы я ко престолу живого бога за один час, проведенный с
тобой в дремучем сосновом лесу, под темной тенью широковетвистой, мрачной, как
дума Оссиана, ели. Хорошо и, боже милий,
как хорошо прошел бы этот час с тобою вместе. Мы бы
вибрали хороший пункт й освещение й нарисовали бы, по мере сил, грустную й
величественную царицу лесов туманного севера! Но увы! Этой великой радости не
суждено испытать мне бесталанному».
Хоч
як переконливо звучить звабливість величної цариці лісів, але насправді тут
відчувається тільки страшна туга за волею, а не за розкішною ялиною. Нема
нічого труднішого, як спроба уявити Шевченка в ролі живописця струнких красивих
ялин та сосен, які прикрашають елегійний пейзаж. Де ж художник робив свої етюди
з натури, в яких місцях? Звичайно, на Мангишлаці. Але Мангишлак великий, і в
багатьох його закутках, де є ущелини з джерелами, можна натрапити на шовковиці.
З цього приводу є чимало написаного і чимало плутанини. В більшості розвідок
всі ці малюнки віднесено до так званого мангишлацького саду. Насправді ж це не
так. їх зроблено в різних місцях і в різних «садах», якщо можна називати садом
місця, де кілька розчахнутих дерев з коренастими стовбурами доживають свій вік
серед кам'яних брил.
Таких
садів тут можна нарахувати щонайменше чотири. В кожному з них Шевченко бував не
раз, що стверджується ним же самим. Насамперед сад гарнізонний, або сад і город
біля укріплення, який зараз називається міським парком ім. Шевченка і
знаходиться в самому місті Форт Шевченка. При Шевченкові він тільки
насаджувався і не мав дерев, подібних до тих, що зображені на малюнках. Другим
є сад, що його іноді називали Разумановським. Третім був сад в ущелині, або сад
Арутюна. Четвертий сад знаходиться біля річечки з джерелом чудової води в
урочищі, що його називають Шиле (Балка).
1.Шевченко Тарас Григорович.Мистецька
спадщина.У 4-х т. / Редколегія: акад. О.І.Білецький та ін. – К. :
Видво-Акад.наук УРСР, 1963
2.Тарас Шевченко: життя і творчість у
портретах, ілюстраціях, документах / Упорядники: В.Х.Косян, Д.Ф.Красицький,
Г.П.Паламарчук, К.В.Чумак. – К. : «Рад.школа», 1960
3.Біологічний словник./ Редколегія.
2-е вид.- К.Головна редакція УРЕ. 1986.-680с., іл.