Економічні науки/14. Економічна теорія

 

Шевчук В.О.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Україна

Освіта як фактор виробництва

Соціально-економічна еволюція суспільства та свідомий перехід до нових, соціально орієнтованих форм господарювання в Україні потребують більш детального дослідження факторів виробництва.

У XVIII ст. економістом Ж.Б.Сейєм (1767-1832) було визначено три основні фактори, які приймають участь у виробництві: земля, праця і капітал. Пізніше, Дж.Б.Кларком (1842-1924) було додано ще четвертий фактор – підприємницькі здібності. У другій половині ХХ ст. в результаті значних трансформацій усе більш відчутним ставала необхідність у використанні таких факторів, як наука, інформація та екологія.

Для здійснення певних технологічних та технічних розробок, різноманітних досліджень необхідні знання, які формуються під впливом таких факторів як інформація та наука. Варто зазначити, що на знання людини також впливає такий чинник як освіта (і загальна, і професійна), що в економічній теорії часто розглядається як фактор економічного зростання і як фактор відтворення робочої сили. Відмітимо, що і сама наука нерозривно пов’язана з освітою. Інтелектуальне наповнення розвитку економіки забезпечує також освіта, що є, за висловлюванням Ж.Алферова, не ізольованою від життя сферою, а такою, що має гармонійно взаємодіяти з ним чи хоча б досягти взаємовідповідності [2]. Освіта - це основа розвитку особистості, суспільства, нації і держави в усіх розвинутих демократичних країнах світу. Для сучасної України вона є запорукою майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної та наукової організації, засіб відтворення і нарощення інтелектуального, духовного потенціалу, виховання патріота і громадянина, дієвий чинник модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені [5]. Чому ж не визначити освіту фактором виробництва?

З метою визначення освіти як фактора виробництва необхідно звернутися до економічної теорії в її історичному і логічному розрізах, до деяких шкіл та концепцій. Варто зазначити, що фактор освіти враховувався в багатьох концепціях як важлива складова процесу економічного зростання.

Ще засновники класичної політичної економії розглядали освіту і вважали її суспільно-політичним явищем, за допомогою якого можливо зберегти громадянський спокій і забезпечити контроль над приростом населення.

Економічний зміст освіти більш детально визначається К.Марксом у “Капіталі”. В першому розділі, де розглядається категорія вартості, зазначається, що вартість товару залежить від кількості праці або суспільно необхідного робочого часу. На величину вартості впливає також ступінь освіченості робітника, а також рівень розвитку науки та масштаби використання її у виробництві. Остання умова також значною мірою залежить від ступеня розвитку освіти в країні, поширення мережі освітянських установ.

Представниками трудової теорії вартості підкреслюється велике значення рівня кваліфікації робочої сили та роль цього фактора у підвищенні продуктивності праці. Можливість відтворювати вартість робочої сили плюс додаткову вартість у товарному виробництві зумовлена специфічною ознакою такого товару, як робоча сила, його здатністю до створення вартості, більшої за власну. Вартість товару робочої сили, як і будь-якого іншого, визначається суспільно необхідним часом для відтворення робочої сили. Тобто це — кошти, необхідні для утримання сім’ї і соціально-культурного розвитку, а також кошти на загальну і професійну освіту.

К.Маркс сформулював декілька важливих положень. Він зазначав, що для того, щоб перетворити загальнолюдську природу на розвинену і специфічну робочу силу, необхідно, щоб вона одержала відповідну освіту або виховання, що, в свою чергу, коштує тієї чи іншої суми товарних еквівалентів. Ці витрати на освіту різняться в залежності від кваліфікації робочої сили. По-перше, тут вказано на специфічну робочу силу, котра потребує відповідного рівня освіти. Робоча сила у цьому значенні виконує конкретну працю, для чого їй необхідно мати відповідні навички, той чи інший рівень майстерності. По-друге, порушена проблема залежності вартості підготовки цієї специфічної робочої сили від кваліфікації. По-третє, матеріальною  основою відшкодування робочої сили є продукт, що являє собою фонд життєвих засобів і є необхідним при всіх системах суспільного виробництва. Цей продукт завжди виробляє і відтворює сам робітник.

Економічну сутність освіти у нових соціально-економічних умовах відзначають і представники неокласичної школи економічної теорії, зокрема автори теорії “людського капіталу” Г.Беккер, М.Блауг, Е.Кон і Т.Шульц. Підкреслюючи переважне значення особистого фактора виробництва у нових науково-технічних, економічних та соціальних умовах, економічну сутність освіти вони вбачають у визначенні терміну “людський капітал”, який формується за рахунок інвестицій у людину. Серед цих вкладень можна назвати освіту, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію та пошуки інформації за цінами та доходами.

Визначення суті освіти як фактора розширеного відтворення робочої сили є проблемою економічної теорії, тому що вона перш за все є системою відтворення суспільної форми функціонування людини, системою відносин, що попереджає протиріччя за допомогою наукового аналізу та обгрунтованих висновків. Зв’язок освіти з економікою країни відбувається завдяки взаємному задоволенню потреб у матеріальних, фінансових та виробничих ресурсах. Процес відтворення робочої сили виступає визначальним щодо репродукування засобів виробництва і від кінцевого результату цього процесу — якості підготовки та рівня освіченості робочої сили — залежить кінцевий результат всього суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту і національного доходу. В свою чергу, процес освіти визначається умовами матеріального виробництва, мета якого обумовлює завдання освіти та економічні можливості її розвитку. Національний дохід, який створюється у матеріальній сфері виробництва, є фінансовим джерелом функціонування системи освіти.

Варто зазначити, що на сьогоднішній день високорозвинуті країни світу визнали пріоритетність розвитку науки і освіти, як гаранта просування в майбутнє, побудови конкурентної економіки, задоволення постійно зростаючих потреб людей.

Роль освіти в сучасному виробництві благ та послуг не зводиться просто до необхідності нагромадження професійних знань та навичок. Практичний аспект освіти має величезне зна­чення, але найважливішою є роль освіти у втіленні відповідальності людини перед суспільством. У сучасному світі зростає розуміння того, що моральні цінності як складові освіти мають найвище значення.

Зміна ролі та значення людини у суспільному виробництві, чітке вираження її соціальної спрямованості змінює співвідношення між матеріальною та духовною сферами виробництва на користь природних і суспільних потреб людини. Це ставить нові завдання перед галуззю, що відтворює духовні та професійні цінності людини, — перед освітою. Отже, освіта перетворюється на один із основних факторів виробництва в сьогоднішньому світі.

Література:

1.     Антошкіна Л.І. Економіка вищої освіти: тенденції та перспективи реформування.- К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2005.

2.     Гуляєва Н. Український ВНЗ може крокувати вперед // Синергія. – 2003. - №2(6). – С.46-47.

3.     Економіка вищої освіти України: тенденції та механізм розвитку / За заг. ред. В.П.Андрущенка. – К.: Пед.преса, 2006.

4.     Каленюк І.С. Економіка освіти: Навч.посіб. – К.: Знання України, 2003.

5.     Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта України. - 2001. - № 29. - 18 лип.