К.е.н. Кушнір І.В.

Миколаївський державний аграрний університет

 

Розвиток інфраструктури аграрного ринку

 

Для України, де сільське господарство є пріоритетним сектором національної економіки, розвиток аграрного ринку має життєво важливе значення. Проте ринок – це абстрактне поняття, а практичне його формування та функціонування, як ключове завдання, передбачає становлення достатньо розвинутої фізичної інфраструктури. Існуюча у вітчизняному агропромисловому комплексі ринкова інфраструктура ще не є досконалою, оскільки знаходиться лише на початковому етапі свого формування, її окремі складові елементи розрізнені і функціонують хаотично. Функціонуванню інфраструктурних елементів на регіональному рівні бракує системності, а процесу їх становлення – послідовності. Навіть поняття ринкової інфраструктури, її функції і порядок формування чітко не визначені для умов перехідної економіки.

Основою ефективного функціонування сільськогосподарського ринку є всебічний розвиток і постійне удосконалення його інфраструктурних елементів – системи підприємств, організацій, закладів виробничої та невиробничої сфери, які покликані обслуговувати рух продукції від виробника до споживача. Зазначена інфраструктура виконує функції виявлення ринкових цін як цін реального попиту та реальної пропозиції, будучи системоутворюючим елементом ринкової економічної системи аграрного комплексу.

Маркетинговий сектор інфраструктури сільськогосподарського ринку формують аграрні товарні біржі, оптові сільськогосподарські ринки, аукціони, ярмарки, торгові доми, міські ринки, споживчі кооперативні ринки, супермаркети, оптові фірмові магазини та інші структури, що забезпечують обмін чинниками виробництва і товарами. Нині для маркетингового сектора інфраструктури характерні такі недоліки: невиконання біржами своїх функцій по визначенню індикативних цін. Вони діють не в інтересах товаровиробників, не завжди формують великооптові партії продукції, які більш конкурентноспроможні й вигідні для продажу, в них недостатньо використовуються фінансові інструменти для страхування цін, що й зменшує товаропотік через біржі. Обсяги реалізації товаровиробниками сільськогосподарської продукції на біржах за останні роки не перевищували  2-3 % від загального обсягу продаж. На товарних біржах укладаються лише угоди з реальним товаром на спотових і, в незначній мірі, форвардних умовах; відсутність відповідним чином облаштованих і доступних для товаровиробників регіональних оптових ринків худоби  та свіжої сільськогосподарської продукції, зокрема, картоплі, овочів, фруктів, риби, молочної продукції тощо; функціонування величезної кількості суб’єктів заготівлі сільськогосподарської продукції, які формують багаторівневі тіньові канали збуту дрібних партій, внаслідок чого надто занижується первинна ціна продажу і збільшується кінцева ціна споживання; відсутність кооперативних центрів оптового збуту сільськогосподарської продукції;  недосконалість агроторгових домів, які у переважній більшості є дрібнооптовими посередниками, а не елементами раціоналізації каналів просування продукції від товаровиробників до споживача.

Особливої уваги держави потребує найменш розвинена комунікаційна та інформаційна складова інфраструктури. До системи комунікацій належать транспортна, телефонна, радіотелефонна, телевізійна і комп’ютерна системи, які забезпечують підприємницьку діяльність розосереджених у просторі сільськогосподарських підприємств та індивідуальних сільських товаровиробників. Аграрний ринок не може розвиватися без вирішення проблеми своєчасної доставки продукції, виробленої в сільському господарстві, до місць її зберігання, пакування, тарування, перероблення і споживання. Будівництво доріг для переміщення величезних товарних потоків сільськогосподарської продукції, як і розвиток телефонної, радіотелефонної, телевізійної систем зв’язку в сільській місцевості потребує реальної державної підтримки.    

Забезпечити реалізацію агропродовольчих товарів і зв’язати між собою райони виробництва сільськогосподарської продукції з районами її споживання покликана оптова торгівля. Однак вітчизняна сфера оптової торгівлі поки що не спроможна  належним чином, по-перше, спрямувати товарні потоки від виробника до споживача за найбільш ефективними для учасників ринку каналами. По-друге, брати на себе функції зберігання запасів, необхідних для своєчасного забезпечення поставок покупцям при змінному попиті. По-третє, перекривати тимчасовий розрив між виробництвом і споживанням, а також стимулювати новий попит й адаптуватися до змін попиту.

Одним з основних надто важливих складових елементів сфери реалізації сільськогосподарської продукції є централізовані оптові ринки з функціями: забезпечення облаштованого місця зустрічі продавців і покупців за мінімізовану оплату торгових місць; створення сприятливих умов для здійснення відкритих оптових торгів, у т.ч. аукціонних; надання товаровиробникам послуг з транспортування, складування та зберігання продукції, а також з формування великих товарних партій стандартизованої продукції; створення доступу до ринкової інформації; здійснення реклами та контролю якості і безпеки продукції тощо.

Ринки із зазначеними функціями в Україні відсутні. Міські оптові ринки плодоовочевої продукції створені торговим і посередницьким капіталом, для товаровиробників практично недоступні внаслідок великої плати за торгові місця, відсутності умов доставки, зберігання, доробки та передпродажної підготовки партій продукції інших інфраструктурних послуг.

Прийняття Закону України “Про оптові сільськогосподарські ринки” має забезпечити формування організаційно і технологічно однотипних моделей регіональних ринків, спроможних забезпечити відкритий та  ефективний рух товарних потоків сільськогосподарської продукції та встановлення реальних ринкових цін на неї. Для цього необхідно, щоб через систему оптових ринків проходило залежно від специфіки того чи іншого виду сільськогосподарської продукції від 10 до 20% загальних обсягів товарних потоків. Ціни, які формуються на оптових ринках, мають стати основою для ціноутворення при здійсненні інших форм оптових продаж за іншими каналами збуту.

Серед останніх важливе місце належить формам прямих оптових продаж сільськогосподарськими товаровиробниками своєї продукції переробним підприємствам, а також супер- та гіпермаркетам. Якщо в країнах організованих сільськогосподарських ринків обсяги продаж за цим каналом  залежно від виду  продукції становлять 45-60% від загальних, то в Україні (за винятком цукрових буряків і молока) – 20-25%. Найбільшим недоліком в організації оптового збуту продукції за цим каналом є відсутність надійних, взаємовигідних договірних (контрактних) відносин, які ґрунтуються на: договорах про поставку, за якими товаровиробник зобов’язується поставити клієнту певну кількість продукції на чітко визначених умовах, та договорах про інтеграцію, які пов’язують виробника з інтегруючу структурою і встановлюють між ними взаємні зобов’язання.

З метою сприяння розвитку маркетингової інфраструктури необхідно в найближчій перспективі:здійснити заходи з розвитку інституцій ф’ючерсної біржової торгівлі; розробити та реалізувати в Україні цільову програму підтримки розвитку національної мережі регіональних сільськогосподарських оптових ринків, що передбачає участь держави у створенні в середньому на одну область одного оптового ринку плодоовочевої й іншої продукції у свіжому вигляді та 2-3 оптових ринків товарної худоби та птиці; прийняти  Закон України “Про оптові сільськогосподарські ринки”, адаптований до законодавства країн ЄС; сформувати інституційні структури управління розвитком і функціонуванням оптових сільськогосподарських ринків; удосконалити правове та сформувати сприятливе економічне середовище для ефективного функціонування елементів маркетингової інфраструктури, створених сільськогосподарськими товаровиробниками на кооперативних засадах; прийняти Закон України “Про неприбуткові об’єднання сільськогосподарських товаровиробників по збуту продукції”.