Інвестиційна
діяльність і фондові ринки
Панасюк Л.В., докторант кафедри
міжнародного бізнесу УМН НАУ, м. Київ Михайлівська О.В.
Буковинська державна фінансова академія, Україна
Особливості
іноземного інвестування в Україні
Ставлення до іноземних інвестицій в Україні, як і багатьох інших країнах з
економіками, що розвиваються, неоднозначне. Багато
нарікань заслуговують транснаціональні компанії, що часто не зважають на
національні інтереси країн та вдало лобіюють власні. Разом з тим, для
забезпечення стабільних темпів прискореного економічного зростання, обсяг
капітальних вкладень в економіку повинен зрости багаторазово, в тому числі і за
рахунок іноземних інвестицій.
Згідно українського законодавства [1], іноземні інвестиції — це цінності, що
вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності
відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення
соціального ефекту. Підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство
будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства
України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10%.
Основними
формами прямого іноземного інвестування є [2]:
·
заснування підприємства
чи його структурного підрозділу;
·
придбання акцій
підприємства;
·
міжкорпораційне (в межах
структурних підрозділів ТНК) переведення капіталу.
В 2007
р. в загальному обсязі інвестицій в основний капітал в Україні кошти іноземних
інвесторів складали всього 3,6%, в країнах Центральної та Східної Європи — 15%.
На душу населення в Україні приходилось 176,6 дол. США ПІІ, тоді як в Чехії —
2,6 тис. дол., у Польщі — 1,2 тис. дол. [6].
Згідно
зі Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2004–2015 рр. для
забезпечення в період до 2015 р. прогнозованого зростання ВВП в 2,4 рази
необхідне зростання капіталовкладень щонайменше в чотири рази. При цьому обсяг
ПІІ повинен зрости до 35–40 млрд. дол. США, частка ПІІ в структурі інвестицій
досягне 8–10%.
Однозначного
трактування пріоритетів іноземних інвесторів при виборі країни та місця
інвестування немає, але деякі узагальнення все ж можна зробити. Для міжнародних
корпорацій першочерговими мотивами розширення іноземного інвестування є три [3]:
· порівняно нижчі витрати (вартість робочої сили,
особливості податкової системи, субсидування, якість інфраструктури, в тому
числі фінансового ринку);
· можливості збуту продукції (характеристики місцевого
ринку, зокрема потенціал його зростання, міжнародна відкритість країни);
· особливості культури, мови, політичного ризику у країні.
Ці загальні
положення були перевірені спеціальним дослідженням, що здійснювалось Німецькою
консультативною групою в Україні. Дослідники обстежили 20 іноземних компаній (з
них 13 — міжнаціональні корпорації з світовими обсягами реалізації до 100 млрд.
дол. США), що здійснили інвестиції в економіку України, на предмет визначення
їх інвестиційних пріоритетів та переваг. Дослідження показало, що можливості
збуту були превалюючими, в їх числі — забезпечення потенційних ринків збуту,
вихід на нові ринки, збереження та розвиток існуючих [7]. У цьому зв’язку важливо зауважити, що суб’єкти обстеження не
включили до числа першочергових ті чинники, що визначаються національними
урядами як вирішальні в плані залучення іноземних інвестицій, як-от податкові
пільги, низька вартість робочої сили тощо. Це ще раз доводить тезу про чіткість
та прозорість умов ведення бізнесу як основну умову активного внутрішнього та
іноземного інвестування в економіку України у період розвитку соціально
ефективної ринкової економіки.
90% прямих іноземних інвестицій в світовій економіці
здійснюється через транснаціональні корпорації (ТНК). Формами вивозу капіталу є прямі та портфельні
інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш суттєвими є прямі
інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трильйони доларів США.
Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів
країн, що приймають капітал, з метою забезпечити гарантоване постачання своїх
підприємств сировиною. За рахунок зарубіжних інвестицій США, наприклад,
отримують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та залізної
руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди [5].
В
українських регіонах значна увага в організації інвестиційного процесу
приділяється залученню іноземних інвестицій. Серед численних факторів, що
визначають закономірності іноземного інвестування — соціально-культурне середовище
відповідної території, яке є вагомою передумовою міжнародних економічних
зв’язків, у тому числі — реалізації інвестиційних проектів. Більше того, досвід
іноземного інвестування в новітній економічній історії України, на жаль, має
багато негативних прикладів співпраці з іноземними інвесторами. Загрози, що у
суспільній свідомості пов’язані із зростанням присутності іноземного бізнесу, в
першу чергу транснаціонального капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце
в інших країнах світу. Тим самим стає реальністю некерована зміна галузевої
структури виробництва, аж до повного перепрофілювання чи закриття підприємств з
переважною участю іноземного капіталу. Зазначені небезпеки посилюються
скороченням зайнятості та посиленням соціальної напруженості міст та регіонів.
Узагальнення
світового досвіду співпраці з транснаціональним капіталом дозволяє виокремити
чинники впливу на країну-отримувача прямих іноземних інвестицій [4]:
Фактори позитивного впливу:
· позитивний демонстраційний ефект;
· мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону
та збільшення створеного національного продукту;
· програми підвищення кваліфікації працівників, що
приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праці.
· бюджетні надходження.
Фактори негативного впливу:
· залежність від іноземних інвесторів;
· погіршення екологічної ситуації;
· посилення монополістичних тенденцій на ринках;
· конфлікт інтересів країни-одержувача та іноземних
інвесторів;
· сприяння переміщенню ресурсів за кордон;
· поглиблення соціальної диференціації.
Таким чином,
небезпека прямих іноземних інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам
державної економічної політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу —
від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного
впливу, як-от протекціонізм експорто-орієнтованих галузей, не дають необхідного
результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш
вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.
1.
Закон України “Про режим
іноземного інвестування” від 19.03.96 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. —
№19.
2.
Вдович П., Григоренко
Ю., Гурняк І., Проскурнін В., Ревчук К. Практичні аспекти інвестиційної
політики на місцевому рівні. — К.: Інститут реформ, 2003.
3.
Зовнішні інвестиції як
ресурс для місцевого розвитку: Посібник // В. Борщевський, І. Гурняк, М.
Дацишин, О. Мегеда, О. Мостіпан, Р. Нижник, В. Ткаченко. — К.: Інститут Реформ,
2005. — 74 с.
4.
Козаченко Г.В., Антіпов
О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві. — К.:
Лібра, 2004. — 368 с.
5.
Самофалов В. // Дзеркало
тижня. — 2007.
6.
Статистичний щорічник
України за 2007 рік. — К.: Консультант, 2008. — 590 с.
7.
Україна на роздоріжжі:
Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга і
Л. Хоффмана. — К.: Фенікс, 1998. — 477 с.
http://www.ukrstat.gov.ua.