Економічні науки/ Фінансові відносини

 

Козина Л.В.

Донецький державний університет управління

 

Проблеми лізингових відносин в Україні та шляхи їх вирішення

 

Постановка проблеми. Постійне оновлення виробництва – одна з головних вимог сучасної економіки, яку характеризує швидка зміна технологій через загострення конкуренції виробників і підвищенням вимог споживачів до якості продукції і послуг. Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази й модифікацію виробництва; одним з них має стати лізинг.

Проблема лізингової діяльності заключається в наступному: держава не має довгострокової стратегії розвитку лізингу в країні, на що накладається наступна специфіка: існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвитку ефективного ринку лізингу. Крім цього, гальмує процес розвитку лізингових відносин глобальна фінансова криза, яка загострилась в Україні через ті невирішені проблеми, які передували їй [1, с 13].

Аналіз останніх публікацій. Проблемі застосування лізингу в господарській діяльності підприємств приділяється багато досліджень [1-7]. Дані дослідження мають різні аспекти аналізу, але всі погляди зводяться до того, що застосування лізингу є перспективним напрямом у сучасних умовах.

Мета роботи: аналіз головних проблем застосування лізингу в Україні та нормативної бази у сфері лізингу, окреслення особливостей державного регулювання лізингу і запропонування напрямів вдосконалення лізингу.

Виклад основного матеріалу. Лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкладень, альтернативою традиційному банківському кредитуванню. Завдяки лізингу підприємства одержують необхідні виробничі фонди без значних одноразових витрат, а також уникають втрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва. [2, с.51].

В Україні нормативна база щодо відносин лізингу не сформована і має багато недоліків (Таблиці 1).

Таблиця 1

Огляд законодавчої бази, яка регулює лізингову діяльність в Україні

№

Назва законодавчого акту

Основні питання, які регулюються цим актом

1

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12 1994 року

Лізинг розглядався тотожним оренді.

2

Закон України «Про лізинг» від 16.12 1997 року

Узаконив цей вид діяльності в нашій державі.

3

Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12 2003 року [3]

 

 

Визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Позитивне: спрощено умови договори лізингу, розширено коло суб’єктів, врегульовано питання правових наслідків поліпшення лізингоодержувачем предмета лізингу.

Недоліки: не має визначення оперативного лізингу, відсутні ознаки фінансового лізингу.

4

Цивільний кодекс України від 16.01 2003 року (параграф 6 глава 58 «Найм (оренда)»)

Ототожнює поняття лізинг та оренда, хоча Закон України «Про лізинг» вже чітко відрізняє ці поняття

5

Господарський кодекс України від 16.01 2003 року (ст. 292)

Наводить основні поняття лізингу у сфері господарювання

6

Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» від 11.01 2006 року

Визначає принципи застосування лізингу в Україні відповідно до міжнародних положень.

 

Проведемо аналіз розвитку лізингових відносин в Україні. Останніми роками в Україні популярність лізингу як альтернативного фінансового інструмента стрімко зростає. Про це свідчать дослідження Міжнародної фінансової корпорації (МФК). Так за останні чотири роки обсяг ринку лізингу досяг майже 4 мільярдів доларів та став вагомішим у 44 рази. В Україні лізинг інвестицій в основні засоби становить 1,5 відсотки, що є дуже низьким рівнем. За 2006–2007 роки кількість лізингових компаній збільшилась на 38% (з 65 до 90). Цьому сприяло:

1.     Зростання зацікавленості в лізингу з боку іноземних банків, що увійшли на наш ринок. 2. Зростання обізнаності щодо лізингу серед населення та державних службовців. 3. Швидкий розвиток фінансових ринків. 4. Кращий доступ до кредитних ресурсів.

Лізинг є актуальним для України тому, що рівень зносу основних засобів виробництва в цілому по економіці становить 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, на водному та авіаційному транспорті, в соціальній сфері та сфері зв’язку – понад 60%.

Загальна вартість портфеля лізингових угод зросла у 2007 році порівняно з 2006 приблизно на 432%, з 716 мільйонів доларів до 3 792 мільйонів доларів. Кількість працівників у лізинговій галузі також збільшилась на 34% й сягнула майже двох тисяч, але серед них лише 67 сертифікованих фахівців, у тому числі. Деякі компанії вже започаткували спеціальні навчальні програми для підвищення кваліфікації своїх працівників, що звичайно стане неабияким поштовхом до надання кваліфікованих лізингових послуг.

Лізингові компанії частіше стали відкривати офіси в регіонах, адже саме там особливо гостро відчувається потреба в придбанні нової техніки та оновленні технологій. Торік нові компанії з'явились у Харкові, Кременчуці, Хмельницькому, Одесі, Дніпропетровську, але найбільше в Києві — 72%. Це також є одним із способом вирішення проблеми, бо як і всі фінансові посередники, лізингові компанії частіше відкриваються в центральних містах, нехтуючи потребами приміських поселень.

Незважаючи на те, що і цього року залізничний транспорт обійняв перше місце за вартістю в портфелі лізингових угод, найпопулярнішим активом продовжують залишатися легкові автомобілі. Водночас відбувається значне зростання обсягу угод щодо телекомунікаційного та комп'ютерного обладнання, а також пов'язаних із сільськогосподарською технікою. Причиною цього є незацікавленість молоді в роботі у селі та розвитку аграрного сектору економіки.

Нині набирає обертів банківський лізинг, при якому банк на замовлення орендатора купує обладнання і надає його в оренду.

Середній авансовий платіж зменшився з 20% до 18,9%, а отже частка фінансування угод за рахунок лізингоодержувача зменшується, при цьому невпинно зростає фінансування за рахунок власного капіталу.

Продовжують виходити на наш ринок і зарубіжні лізингові компанії, зокрема міжнародні банки, у результаті чого зростає конкуренція, знижується вартість лізингу. Вагомішає і частка банківського фінансування лізингових угод. Нині фінансовим установам належить 19% лізингових компаній, підприємствам та організаціям нефінансового сектора — 44%, фізичним особам —35%, державі — 2%.

Ринок лізингу набуває стабільності. Це підтверджується збільшенням довгострокових угод та скороченням короткотермінових. Експерти відзначають досить високу платіжну дисципліну на ринку лізингу, затримки платежів зменшились удвічі, а співвідношення «лізинг—ВВП» збільшилось з 0,63% у 2006 до 2,6% — у 2007 р., «лізинг-капітальні інвестиції» — з 2,7% до 8,8%. Безумовно всі зазначені показники протягом останніх шістьох місяців впали.

Найбільший портфель серед лізингових компаній зайняла компанія «ВТБ Лізинг Україна» (6,869 мільярдів гривень), але її не включили до рейтингу, бо там домінував залізничний транспорт. Також в Україні засновані ВАТ «Украгролізинг», ВАТ «Украгромашінвест», ЗАТ «Фінансово-лізинговий дім», лізингова компанія «Аваль-лізинг», лізингове відділення банку «Надра» та інші [4].

В результаті проведеного аналізу лізингових відносин в Україні, можна охарактеризувати фактори, що гальмують розвиток лізингу в Україні:

1.     Фінансова криза, яка є причиною банкрутств підприємств, що в такому разі створює неможливість застосування лізингу.

2.     Недосконалість правового регулювання та суперечності між окремими законодавчими актами, які регулюють лізингову діяльність. Існує неврегульованість окремих питань лізингової діяльності.

3.     Дискримінаційний податковий режим лізингодавців - банків і небанківських структур.

4.     Обмеженість джерел фінансування.

5.     Недостатній розвиток інфраструктури ринку лізингу.

6.     Психологічний аспект: населення не довіряє посередницьким структурам.

Висновок. Лізинг – важлива складова державної стратегії розвитку будь-якої цивілізованої країни. Ефективність лізингової діяльності для економіки країни виявляється в ефекті розширення виробничих потужностей, прискоренні процесів трансформації капіталу з позикового у функціонуючий, сприянні науково-технічного прогресу. Але в Україні лізинг розвивається завдяки насамперед завдяки фінансовим установам та суб’єктам господарювання, а держава в особі уряду майже не приділяє уваги розвитку лізингових відносин, і тим самим стримує розвиток виробничої сфери.

Отже з вищенаведеного матеріалу, рекомендаціями щодо розвитку лізингу в Україні можуть бути:

1.       Для утворення якісно нового рівня лізингових відносин, потрібно, перш за все, направити всі сили на розв’язання проблеми фінансової кризи.

2.       Слід удосконалити нормативно-правове регулювання, сформувати пільговий режим, створити фінансове та організаційне забезпечення лізингових операцій. При подальшому розробленні нормативно-правових актів з питань лізингу потрібно врахувати і досвід зарубіжної практики.

3.       Створити лізингові центри і сформувати базу даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування.

4.       Усі лізингові компанії повинні надглядатися новим регулюючим органом, який певним чином має залучати Українську асоціацію лізингу, але знаходитися під контролем Міністерства фінансів. Національний банк України повинен мати високий рівень контролюючих  обов’язків щодо всіх лізингових операцій банків та їхніх підприємств.

5.       Залучити Українську асоціацію лізингу до розвитку відповідних керівних принципів нагляду як за діяльністю банків, так і небанківських компаній і розробці переліку стандартів, яких повинні дотримуватися лізингові компанії, діючі в Україні.

6.       Необхідною є підготовка спеціалістів як лізингових компаній, так і банків, які сприятимуть розвитку галузі. Важливий обмін знаннями та досвідом з міжнародними країнами.

7.       Слід ініціювати здійснення експериментальних проектів за участю трьох-чотирьох існуючих компаній, які б отримали інтенсивне навчання і цільову підтримку капіталом, аби продемонструвати, яким чином повинен розгортатися процес розвитку [5, с. 113].

Крім цього, забезпечення фінансування з боку Світового Банку могло б бути головним каталізатором підтримки розвитку ефективного ринку лізингу в Україні. Світовий Банк, будучи координатором всіх зусиль широкого діапазону агентств та комерційних джерел, міг би гарантувати, що галузь розвивається прогресивно і що ресурси використано у найбільш ефективний спосіб.

 

Список використаної літератури

 

1.     Я.Усенко Розвиток лізингу в Україні // Справочник экономиста, 2007. – №1. – С. 13 – 20

2.     Н.Ментух Виникнення, вдосконалення та правове регулювання лізингових відносин в Україні // Юридична Україна, 2005. – №10. – С. 51 – 54

3.     Закон України «Про лізинг» Відомості Верховної Ради, 2004, №15 від 11.12. 2003  № 1381 – IV

4.     http://dua.com.ua/2008/017/arch/8.shtml

5.      Я.В. Онищук Розвиток лізингу в Україні // Фінанси України, 2005. - №7. – С. 106-113