Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.е.н. Богацька Н.М., Вальчук І.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Вплив економічної кризи на підприємства України

Світова економічна криза докотилася до України. Українці заговорили про нестабільну економіку, знецінення гривні, чергове подорожчання продуктів, банкрутство підприємств, масові звільнення з роботи. Тепер не кадри вирішують все, а фінансово-економічна криза. Ми стоїмо лише на початку серйозного падіння економіки, далі буде гірше. Аналізуючи причини та розвиток глобальної фінансової кризи, ми не можемо не задаватися питанням, яким чином це відіб’ється на українській економіці.

З іншого боку, можливо, саме ця криза повинна дати нову якість світової економіки та життя. І, ймовірно, Україні таки вдасться вийти з неї міцнішою. Ці питання наразі залишаються відкритими. У кожному разі криза – не на місяць-два, тож треба якось до неї призвичаїтись і навчитися жити в таких умовах.

Картина найближчої перспективи невтішна, і, на жаль, слід констатувати, що для більшості існуючих українських компаній середньої величини далекоглядної перспективи просто немає. Те, що було самозрозумілим, очевидним для будь-якого керівника – у тому числі й методи управління людьми, оцінки перспективності галузей для інвестицій, джерела фінансування поточної діяльності, ринки збуту, маркетингові прийоми, – усе або вже змінилося, або зміниться найближчим часом. Виживуть ті, які найшвидше зрозуміють, що прибутки залежать від лояльності найближчих (зокрема географічно) клієнтів, у чіткому виборі ніші, у лояльності найнятих працівників, яких виростила організація, а не «купила» на ринку праці за часто завищеними цінами.

Отже, що нас чекає? У нових умовах колишня «економія на масштабі» невдовзі стане основним тягарем для організацій. Компанії, які чітко не визначили своєї ніші (а часто така ніша дуже маленька) і не стали першими в ній, – не виживуть.

Ера дорогих (часом зухвалих) найнятих менеджерів закінчилася. Настав час дрібного буржуа: бізнесу, яким керує менеджер-власник, який готовий управляти (часто «в ручному режимі») своїм ризиком. Йдеться про модель економіки, побудованої на малих компаніях, що продають свій товар чи послугу чітко визначеному локальному споживачу – клієнту, якого вони знають, регулярно бачать, розуміють. Це модель, яка донедавна вважалася неприйнятною в Україні – країні з розвинутим машинобудівним та металургійним комплексом. А сьогодні саме ця модель може стати порятунком вітчизняної економіки: сімейні підприємства, сімейні ферми, малі гнучкі інноваційні клієнт-орієнтовані компанії, які вміють запропонувати своєму споживачу саме той унікальний продукт чи послугу, яку неможливо повторити й за яку не шкода заплатити.

Ми сьогодні користуємося виробничим апаратом і інфраструктурою, створеними в 60-80-х роках XX століття. Дорогі, мости, трубопроводи, інфраструктура міст – все це створювалося абсолютно під інше економічне життя і, крім того, воно сильно зношене. Існує складна проблема модернізації, інноваційного і технологічного оновлення. Ресурси, зусилля населення і країни для цього потрібні величезні. Адже, не справившись з цим завданням, ми виявимося втягнутими в технологічні ланцюжки транснаціональних корпоративних структур, і країна може увійти до серйозної суперечності з транснаціональним капіталом, у якого, – свої правила і інтереси в світовій економіці. Це завдання чекає свого рішення в найближчих 10-15 років.

Ціни на газ виростуть, і ми бачимо, що ціни на газ для промислових підприємств ростуть ще швидше, ніж міжнародні ціни. Тобто, хочемо ми цього чи ні, але частина цих підприємств, можливо навіть 30 % повинні зупинитися, для того, щоб замінити устаткування на більш економічніше. Якщо вони цього не зроблять, то вони приноситимуть збитки. А хто покриватиме ці збитки, неплатежі? Тому підприємства зупинятимуться сто відсотків.

Тому, хочемо ми цього чи ні, але наступний рік буде роком реформ і реструктуризації, модернізації, збалансування фінансів, підтримки високотехнологічного експорту, а не сировинного. Тому прогноз не дуже хороший, але надії на реструктуризацію і на економічно зважені рішення.

Тенденція веде до того, що у нас поступово зупинятиметься виробництво в основних галузях, які дають замовлення суміжним галузям. У деяких секторах можна буде ще продовжити рух.

Найбільше фінансово-економічна криза вдарила по підприємствах металургійної та будівельних галузях. Зараз всі підприємства металургійної промисловості зупиняються, це пов’язано з тим, що на цих підприємствах різко впала рентабельність і через те, що більшу частину своє продукції вони експортують, а попит на світовому ринку на метал значно впав, що і призвело до сьогоднішньої ситуації на цих підприємствах.

Будівельні підприємства теж не в кращому стані. Тут ситуація інша, банки перестали видавати кредити, через це більшість будівельних майданчиків були заморожені на невизначений термін. Також впали ціни на житло, через ситуацію з кредитуванням, все це і спричинило до зупинення галузі.

А в цих двох вище названих галузях зайняті мільйони людей так, що ситуацію потрібно вирішувати і якнайшвидше, бо наслідки можуть бути карколомними.

Саме тому сьогодні єдиним можливим шляхом порятунку вітчизняної металургії є стимулювання попиту на її продукцію. До речі, практика подолання подібних криз свідчить як раз про те, що саме стимулювання сукупного попиту в середині країни загалом має стати основою державної політики по виходу з кризи.

Якщо говорити простіше, то першочерговими кроками держави має стати розміщення державного замовлення/закупівель у тих галузях, які є безпосередніми споживачами продукції металургії. Зрозуміло, що такими є в першу чергу будівництво і транспорт.

А тепер давайте пригадаємо, що саме розбудова транспортної, комунікаційної та спортивної інфраструктури є одним з основних завдань України при підготовці до проведення Євро-2012. Іншими словами, вже у найближчий час нам потрібно побудувати сотні кілометрів нових доріг, мости, транспортні розв’язки, стадіони, модернізувати аеропорти, оновити транспорт на залізниці тощо.

Отже, шлях до виходу зі скрутної ситуації лежить на поверхні. Ухвалення в парламенті антикризового закону частково створює для цього фінансові передумови. Адже певне обмеження соціальних видатків, яке випливає з закону та Меморандуму з МВФ дає можливість акумулювати державні кошти на інвестиційні проекти. З іншого боку, часткове вливання коштів МВФ у банківську систему розширить можливості для кредитування інвестиційних проектів.

Окрім цього, готовність до поглиблення співпраці з Україною у співфінансуванні проектів, пов’язаних з підготовкою до Євро-2012, незважаючи на кризу, вже задекларував Європейський банк реконструкції та розвитку. З огляду на незначний рівень державного зовнішнього боргу України, не варто відкидати і можливість залучення коштів іноземних інвесторів наприклад під державні облігації.

Як бачимо, інструменти для запобігання поглибленню кризи в країні існують. Та чи будуть вони використані і чи принесуть державі очікуваний результат, судити важко.

Має бути структурна переорієнтація нашої економіки. Нам треба випускати продукт, який буде конкурентоспроможним на світовому ринку. Це головне. Треба різко зменшити реалізацію на експорт сировини. У нас є хороша база для машинобудування. Така велика держава не може собі дозволити обійтися без власного машинобудування. У нас воно повинно бути на високому рівні. Також слід розвивати будівництво. Навіть в умовах кризи хорошу перспективу має туризм і рекреація – ця галузь розвиватиметься, причому дуже швидкими темпами – для цього є всі передумови.