Економічні науки/3. Фінансові відносини
К.е.н.,
доцент Каминський П.Д., Бондаренко Ю. А.
Донецький
національний університет економіки і торгівлі
імені
Михайла Туган-Барановського
Призначення
і сутність фондових цінних паперів
Питання сутності феномену
цінних паперів порушується у багатьох дослідженнях, і не лише економічного
характеру. Поряд із цим більшість загальновживаних визначень економічної
сутності цінних паперів мають дещо тавтологічний характер або є
беззмістовними, а отже, непридатними для використання як базові положення
економічних досліджень.
Цінні папери — це інструмент
оформлення майнових і немайнових угод, якому притаманні оборотність (завдяки
їхній стандартності, серійності, документальності й регульованості державою),
ринковість, ліквідність і ризиковість.
Двоїсний характер цінних
паперів — товар, що його вони представляють, і цінні папери як товар — часто
приводить до дихотомізації їхньої сутності в економічних дослідженнях, причому
акцент ставиться на одній із сторін. Так, Дж.М. Кейнс, започаткувавши традицію
"виведення" відсотка з грошового ринку, зосередив увагу на цінних
паперах як активі, що конкурує з грошима як засобом збереження. Для Дж.М.
Кейнса і, з певним розширенням цієї тези, для неокейнсіанців ліквідність була
головним критерієм поділу цінних паперів: гроші лише досконаліший вид цінних
паперів, "дисконтована вартість яких дорівнює номіналу".
Такий погляд, власне, був
виправданий щодо специфічних цілей дослідження цінних паперів — визначення
сутності й природи походження процента як "функції переваг
ліквідності". На сучасному етапі розвитку грошового обігу документи, які
вважаються безпосередньо грошима, можуть бути визначені так само як, власне,
цінні папери — обіцянка сплатити певну суму грошей. У цьому плані єдиною відмінністю
цінних паперів, які вважаються грошима, від цінних паперів, які не вважаються
грошима, є те, що вони не приносять доходу у вигляді відсотка.
Але розгляд феномену цінних
паперів у межах теорії попиту на гроші призводить до перебільшення значення
ліквідності. У межах цього підходу цінні папери розглядаються як сам товар,
без акценту на сукупності прав, що їх вони представляють. Із розвитком ринків
цінних паперів такий підхід може призвести до змішування власне грошей і інших
ліквідних активів.
Отже, цінні папери завдяки
їхній обіговості можуть використовуватися, з певними обмеженнями, як засіб
розрахунків, але це скоріше побічний ефект, ніж мета. На погляд українських
спеціалістів, цінні папери є результатом фінансової "революції", завданням
якої було побудувати процес інвестування й кредитування на основі схем
традиційних спотових ринків реальних товарів — капіталовкладення стають подібні
до звичайних угод на придбання певного товару. І цінність таких товарів
вимірюється вартістю доходів, які вони приносять. Точніше, вартість фінансового
активу — це сума "викупу ренти", тобто вартість усіх майбутніх
доходів, що пов'язані з володінням певним цінним папером. Остання вартість
залежить від великої кількості факторів, які важко точно врахувати при оцінці
цінного паперу.
Кожен цінний папір має
цілий набір характеристик, тому економічну сутність і ринкову форму кожного
цінного паперу можна одночасно розглядати з різних точок зору. Це визначає і
можливість класифікації цінних паперів за різними ознаками, що, зазвичай,
диктується практичними потребами. Адже ознаки цінних паперів перебувають у
певних поєднаннях, а цільовий аналіз сприяє визначенню сумісності,
взаємовиключності й ранжуванню цінних паперів стосовно конкретних цілей
інвестора й емітента.
Цінні папери поділяють на
капітальні й грошові. При цьому основним критерієм є строковість — грошові
папери є інструментом оформлення контрактних відносин, що тривають до року, а
капітальні документарно підтверджують відносини позики й інвестування, що
тривають понад рік. Така класифікація була б, м'яко кажучи, беззмістовною і зайвою, якби такий поділ не мав глибших
підстав, про які автори не завжди кажуть прямо, але завжди мають це на увазі.
Річ у тому, що насправді йдеться про поділ паперів із точки зору того, яку
функцію вони виконують у виробництві: обслуговують обіг чи фінансують капітал.
Отже, суспільно поширене
найменування біржі "фондовим ринком" не вичерпує її сутності, бо до
переліку фінансових інструментів, що перебувають в обігу на цьому ринку,
входять комерційні цінні папери корпорацій, векселі державних скарбниць. Але
все-таки поряд із цією групою найбільша кількість операцій на фондовій біржі й
загалом на ринку цінних паперів традиційно припадає на фондові цінності.
Таким чином, цінні папери
як особливий документарно-правовий спосіб організації класичних кредитних та інвестиційних
угод передбачає, що права на капітал відокремлюються від своєї основи й самі
набувають якостей товару з певними ознаками. Формально суб'єкти вступають у
відносини позики чи інвестування, але спосіб організації їх передбачає високу
ліквідність фінансових коштів. Своїх
концептуальних якостей цінні папери набули під впливом розвитку таких ринкових
інститутів, як відносини власності, державне регулювання, відносини позики,
тощо. Але нова форма, у свою чергу, значно модифікує останні.
З цього
погляду цінні папери — це історична, динамічна категорія, яка відображає
постійно мінливі умови функціонування і обігу позикового капіталу. Певна
специфіка об'єктів фондового ринку спричиняє появу особливостей у самому
механізмі їхньої купівлі-продажу і визначає особливе місце і роль цього ринку
серед інститутів, що опосередковують рух суспільного капіталу.