Економічні науки/3. Фінансові відносини

К.е.н., доцент Каминський П.Д., Бондаренко Ю. А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Призначення і сутність фондових цінних паперів

Питання сутності феномену цінних паперів порушується у багатьох дослід­женнях, і не лише економічного характеру. Поряд із цим більшість загальновжи­ваних визначень економічної сутності цінних паперів мають дещо тавтологіч­ний характер або є беззмістовними, а отже, непридатними для використання як базові положення економічних досліджень.

Цінні папери — це інструмент оформлення майнових і немайнових угод, якому притаманні оборотність (завдяки їхній стандартності, се­рійності, документальності й регульованості державою), ринковість, ліквідність і ризиковість.

Двоїсний характер цінних паперів — товар, що його вони представляють, і цінні папери як товар — часто приводить до дихотомізації їхньої сутності в еко­номічних дослідженнях, причому акцент ставиться на одній із сторін. Так, Дж.М. Кейнс, започаткувавши традицію "виведення" відсотка з грошового рин­ку, зосередив увагу на цінних паперах як активі, що конкурує з грошима як за­собом збереження. Для Дж.М. Кейнса і, з певним розширенням цієї тези, для неокейнсіанців ліквідність була головним критерієм поділу цінних паперів: гро­ші лише досконаліший вид цінних паперів, "дисконтована вартість яких дорів­нює номіналу".

Такий погляд, власне, був виправданий щодо специфічних цілей досліджен­ня цінних паперів — визначення сутності й природи походження процента як "функції переваг ліквідності". На сучасному етапі розвитку грошового обігу доку­менти, які вважаються безпосередньо грошима, можуть бути визначені так само як, власне, цінні папери — обіцянка сплатити певну суму грошей. У цьому плані єдиною відмінністю цінних паперів, які вважаються грошима, від цінних паперів, які не вважаються грошима, є те, що вони не приносять доходу у вигляді відсотка.

Але розгляд феномену цінних паперів у межах теорії попиту на гроші приз­водить до перебільшення значення ліквідності. У межах цього підходу цінні па­пери розглядаються як сам товар, без акценту на сукупності прав, що їх вони представляють. Із розвитком ринків цінних паперів такий підхід може призвес­ти до змішування власне грошей і інших ліквідних активів.

Отже, цінні папери завдяки їхній обіговості можуть використовуватися, з певними обмеженнями, як засіб розрахунків, але це скоріше побічний ефект, ніж мета. На погляд українських спеціалістів, цінні папери є результатом фінансової "революції", зав­данням якої було побудувати процес інвестування й кредитування на основі схем традиційних спотових ринків реальних товарів — капіталовкладення стають подібні до звичайних угод на придбання певного товару. І цінність таких товарів вимірюється вартістю доходів, які вони приносять. Точніше, вартість фінансово­го активу — це сума "викупу ренти", тобто вартість усіх майбутніх доходів, що пов'язані з володінням певним цінним папером. Остання вартість залежить від великої кількості факторів, які важко точно врахувати при оцінці цінного папе­ру.

Кожен цінний папір має цілий набір характеристик, тому економічну сут­ність і ринкову форму кожного цінного паперу можна одночасно розглядати з різних точок зору. Це визначає і можливість класифікації цінних паперів за різ­ними ознаками, що, зазвичай, диктується практичними потребами. Адже озна­ки цінних паперів перебувають у певних поєднаннях, а цільовий аналіз сприяє визначенню сумісності, взаємовиключності й ранжуванню цінних паперів сто­совно конкретних цілей інвестора й емітента.

Цінні папери поділяють на капітальні й грошові. При цьому основним кри­терієм є строковість — грошові папери є інструментом оформлення контракт­них відносин, що тривають до року, а капітальні документарно підтверджують відносини позики й інвестування, що тривають понад рік. Така класифікація бу­ла б, м'яко кажучи, беззмістовною  і зайвою, якби такий поділ не мав глибших підстав, про які автори не завжди кажуть прямо, але завжди мають це на увазі. Річ у то­му, що насправді йдеться про поділ паперів із точки зору того, яку функцію во­ни виконують у виробництві: обслуговують обіг чи фінансують капітал.

Отже, суспільно поширене найменування біржі "фондовим ринком" не ви­черпує її сутності, бо до переліку фінансових інструментів, що перебувають в обігу на цьому ринку, входять комерційні цінні папери корпорацій, векселі дер­жавних скарбниць. Але все-таки поряд із цією групою найбільша кількість опе­рацій на фондовій біржі й загалом на ринку цінних паперів традиційно припа­дає на фондові цінності.

Таким чином, цінні папери як особливий документарно-правовий спосіб ор­ганізації класичних кредитних та інвестиційних угод передбачає, що права на ка­пітал відокремлюються від своєї основи й самі набувають якостей товару з певни­ми ознаками. Формально суб'єкти вступають у відносини позики чи інвестування, але спосіб організації їх передбачає високу ліквідність фінансових коштів. Своїх концептуальних якостей цінні папери набули під впливом розвитку таких ринкових інститутів, як відносини власності, державне регулювання, від­носини позики, тощо. Але нова форма, у свою чергу, значно модифікує остан­ні.

З цього погляду цінні папери — це історична, динамічна категорія, яка ві­дображає постійно мінливі умови функціонування і обігу позикового капіталу. Певна специфіка об'єктів фондового ринку спричиняє появу особливостей у са­мому механізмі їхньої купівлі-продажу і визначає особливе місце і роль цього ринку серед інститутів, що опосередковують рух суспільного капіталу.