Экономические науки/1. Банки и банковская система

О. О. Болдирєв

Національний банк України

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ, ЯК ГОЛОВНА СКЛАДОВА АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ БАНКОМ

Управління ризиками – основний інструмент антикризового банківського менеджменту, здатний забезпечити високу конкурентоспроможність комерційного банку в ринковому середовищі та підвищити ефективність банківської діяльності. В сучасних умовах, коли спектр банківських послуг постійно розширюється, удосконалюються банківські технології, зростають можливості банківського бізнесу тощо обґрунтування методичних засад банківського ризик-менеджменту, визначення його ролі та місця в системі управління сучасним банком є актуальним напрямом наукових досліджень.

Впровадження сучасних методів управління ризиками вимагає як врахування специфіки конкретного банку, так і аналізу існуючих теоретичних підходів до управління ризиками. Слід зазначити, що у західній економічній науці існують класична та неокласична теорії ризику. Основними представниками класичної теорії були Дж. Міль та І. Сеньйор, які розглядали ризик як математичне очікування втрат, що можуть виникнути в результаті реалізації обраного рішення [1, с. 22]. Засновники неокласичної теорії ризику А. Маршал та А. Пігу вважали, що ризик – це ймовірність відхилення від поставлених цілей [2, с. 445]. Розвиток неокласичної теорії ризику продовжив Дж. М. Кейнс, який виділив поняття “схильність до ризику”, як специфічну якість підприємця [3, с. 109]. Теорія ризику знайшла відображення у працях американських вчених Дж. Неймана та О. Моргенштерна [4], угорських економістів Т. Бачкаі, Д. Мессена [5]. Значний внесок у розвиток теорії та практики ризику внесли американські економісти, лауреати Нобелівської премії Г. Марковіц, В. Шарп, Ф. Найт [6, с. 122].

З початком реформаційних процесів в Україні проблема оцінки ризиків з якими стикається як банківська система в цілому, так і окремі банки постала з усією гостротою. Це цілком закономірно, адже становлення банківської системи в умовах ринкової економіки, завжди супроводжується ризиками втрат та банкрутства банків. При цьому слід зауважити, що незважаючи на швидкий розвиток практики ризик-менеджменту в банках, досі не існує однозначного визначення “банківського ризику”, а різноманітність підходів до трактування банківських ризиків ускладнює розробку єдиних норм управління ними.

Такі науковці, як Л. Примостка і Т. Осипенко визначення банківських ризиків пов’язують з фінансовими втратами, що виникають через певні ризики [7, с. 30]. О. Лаврушин під банківським ризиком розуміє сукупність різних взаємопов’язаних ризиків (кредитних, процентних, ліквідності тощо) [8, с. 7]. В. Севрук вважає, що “банківський ризик – це певна ситуаційна характеристика діяльності будь-якого виробника, у т. ч. банку, що показує невизначеність результату та можливі небажані наслідки у разі невдачі. Такими наслідками, як правило, є недоотримання прибутку, поява збитків, наприклад, внаслідок невиплат контрагентами за отриманими кредитами тощо” [9, с. 3]. В “Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України” зазначено що, “ризик (з точки зору банку) – це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Ризик (з точки зору НБУ) – це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку”[10].

Слід відмітити, що питання визначення сутності банківського ризику пов’язане з проблемою їх класифікації. В свою чергу, завдання класифікації банківських ризиків ускладнюється в зв’язку з: наявністю великої кількості ризиків, з якими банк постійно стикається; неможливістю проведення чіткої межі між ризиками, через їх тісний взаємозв’язок один з одним; стрімкістю економічного і політичного розвитку країни, що породжує нові види і типи ризиків; відмінністю у динамічності та інтенсивності дії ризиків. Відсутність чіткої універсальної класифікації банківських ризиків, на погляд автора, значною мірою пов’язана з зазначеними вище особливостями ризиків.

Характеризуючи сучасний менеджмент українських банків, слід відзначити, що деякі його елементи зазнали значних змін протягом останнього десятиліття, хоча інші ще функціонують у старих форматах та за старими правилами. Деякі управлінські функції зникли із загальної системи менеджменту через їх неефективність, натомість з’явилися нові, необхідні для стабільної діяльності банку елементи: система управління банківськими ризиками, інформаційно-комп’ютерні системи, система маркетингу тощо.

Сьогодні проблема управління ризиками у банку залишається однією з найактуальніших і з часом рівень ризикованості банківської діяльності дедалі зростатиме. Для потреб практики необхідні чітко сформульовані рекомендації, що являють собою результат наукового дослідження, тому побудова комплексної системи ризик-менеджменту в банках є однією з основних складових створення надійних та ефективних систем управління банком.

Отже, центральне місце у банківській діяльності належить управлінню ризиками (ризик-менеджменту). В економічній літературі це поняття трактується по різному. Так, І. Бланк стверджує, що “управління фінансовими ризиками підприємства являє собою систему принципів та методів розробки і реалізації ризикових фінансових рішень, які забезпечують всебічну оцінку різних видів фінансових ризиків та нейтралізацію їх можливих негативних фінансових наслідків” [11, с. 530]. Г. Панова зазначає, що “під управлінням ризиком (регулюванням ризику) розуміють заходи, спрямовані на мінімізацію відповідного ризику і пошук оптимального співвідношення доходності та ризику, враховуючи оцінку, прогноз і страхування відповідного ризику” [12, с. 187]. В наведених визначеннях перевага надається заходам щодо мінімізації ризику і вибору найкращої з альтернатив за принципом ризик-дохідність на основі оцінки, прогнозу та страхування. Слід зауважити, що таке трактування є вузьким і характеризує лише аспект управління банківськими ризиками, пов’язаний з їх оцінкою та вибором найкращого варіанту з альтернативних.

Ряд авторів під ризик-менеджментом розуміють процес, пов’язаний не лише з їх оцінкою, а й з моніторингом та контролем. Зокрема, В. Гранатуров вважає, що “управління ризиком - це сукупність методів, прийомів та заходів, що дозволяють у певній мірі прогнозувати настання ризикових подій і приймати заходи по усуненню або зниженню їх негативних наслідків” [13, с. 29]. Враховуючи це, під ризик-менеджментом слід розуміти сукупність методів, прийомів та заходів, спрямованих на прогнозування ризикових подій та вжиття відповідних заходів щодо зниження негативних наслідків від таких подій.

Варто зазначити, що сьогодні функціонування банку у високо конкурентному середовищі просто неможливе без створення ефективних систем управління ризиками банку, які повинні визначати всі рішення та дії, які вживаються з метою уникнення, зменшення ризику, перенесення його на іншу ділянку, встановлення лімітів ризику або його прийняття. Вона також має охоплювати банк в цілому – зверху до низу, в т.ч. спостережну раду, вище керівництво, підрозділ управління і контролю ризиків та, звичайно, підрозділи, які безпосередньо здійснюють операції, через які банк наражається на ризики.

На сучасному етапі розвитку науки поняття системи покладено в основу нового інтегрованого погляду на світ, відображеного в системній концепції пізнання. Тобто, поняття системності перетворилося, з одного боку, на загальнонаукове і філософське, а з іншого – розглядається як центральне більшістю прикладних наук, через що сфера його застосування є значно ширшою. Вважаючи системність пріоритетною методологічною концепцією наукових досліджень сучасності, зазначимо, що саме цей підхід, покладено в основу організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банку. Система повинна мати чітко окреслені межі, які дають можливість відрізняти елементи, що входять до її складу від тих, що не входить до системи. Точне окреслення меж системи, також уможливлює дослідження форми її взаємодії з довкіллям, зокрема порядок обміну інформацією, технологіями тощо, вплив системи та середовища на її внутрішню структуру. На визначення меж банківської діяльності впливають як загальні нормативно-правові акти (наприклад, “Закон про банки і банківську діяльність”, постанови уряду та НБУ) так і внутрішньобанківські документація: установчі документи, статут, розпорядження тощо. Оскільки кожен комерційний банк є юридичною особою і самостійним суб’єктом господарювання, причому економічно, фінансово та організаційно незалежним, то факт наявності чітко окреслених меж очевидний.

Аналіз операційної діяльність банків України, дозволяє дійти висновку, що в кожному з них, безперечно, сформовано власний механізм, про що свідчить щоденне здійснення банківських операцій та трансформація вхідного балансу у вихідний. Питання полягає у тому, чи є такий механізм оптимальним, чи здатний він адекватно реагувати на зміни середовища, чи дозволяє він користуватися всіма перевагами сучасного розвитку науки, техніки тощо?

Стан та тенденції розвитку банківського сектору України свідчать, що більшість банків ще далекі від формування механізму, який відповідав би всім сучасним вимогам. Системне зниження прибутковості банківської діяльності протягом останніх років є наслідком не лише негативних макроекономічних тенденцій, а й недостатньої уваги до сучасних методів управління ризиками, які б спрямовували банк у напрямку формування оптимального механізму.

Викладене вище дає підстави розглядати банк як цілісну керовану динамічну систему, підпорядковану досягненню певної мети, спрямованої на виконання встановлених показників діяльності за грамотно організованої системи управління ризиками. З огляду на обрану мету формується стратегія діяльності конкретного банку, при цьому увага зосереджується на вивченні всіх можливих альтернативних рішень. Наприклад, якщо мета банку полягає в максимізації прибутків, то слід застосовувати найагресивніші стратегії, а якщо в мінімізації ризиків, - стратегії хеджування і страхування ризиків, диверсифікації портфелів, установлення внутрішніх лімітів тощо.

Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення - одне з важливих і складних завдань, які постають перед керівництвом кожного банку. Викладене вище дає підстави стверджувати, що банківськими ризиками не можна управляти автономно, без урахування їх впливу на фінансові результати діяльності банку. Отже, ефективна системи управління ризиками має забезпечувати не лише оцінювання та контроль банківських ризиків, а й поєднувати аналіз показників ризикованості та прибутковості діяльності банку. Досконалість системи ризик-менеджменту банку в значній мірі залежить від вибору інструментів оцінки ризиків та врахування їх у поточній діяльності банку. В процесі формування таких систем, слід поєднувати контроль за рівнем банківських ризиків із аналізом фінансових результатів банку, використовуючи відповідний аналітичний інструментарій.

Література:

1. Миль Дж. С. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии. – М.; Прогресс, 1990. – 352 с.

2. Пигу А. Єкономическая теория благосостояния. Т. 1. – М.: Прогресс, 1985. – 512 с.

3. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: Прогресс, 1978. – 494 с.

4. Непман Дж., Моргенштерн О. Теорія игр и єкономическое поведение. – М.: Наука, 1970. – 707 с.

5. Бачкаи Т., Мессен Д. Хозяйственный риск и методы его измерения / Пер. с венг. Т. Бачкаи, Д. Мессена, Д. Лико и др. – М.: Экономика, 1979. – 133 с.

6. Романенко Л. Ф., Коротеєва А. В. Ризики у банківській діяльності // Фінанси України. – 2003. – № 5. – С. 121-127.

7. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

8. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Банковский и биржевой науч.- консульт. центр, 1992. – 428 с.

9. Севрук В.Т. Банковские риски. – М.: “Дело ЛТД”, 1994. – 72 с.

10. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України, схвалені постановою Правління Національного банку України № 361 від 02.08.2004 р.

11. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учеб. курс. – К.: Ника-центр Эльга, 2004. – 656 с.

12. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. – М.: Дека, 1997. – 256 с.

13. Гранатуров В.Н. Єкономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения: учеб. пособие. – М.: Изд-во “Дело и сервис”, 1999. – 112 с.