Экономические науки / 12. Экономика сельского хозяйства

Самотуга О. О.

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту

Економічний механізм регулювання використання природних факторів

Основу регулювання використання природних факторів становить економічний механізм, який є складною системою засобів впливу на інтереси економічних суб'єктів.

Основними компонентами економічного механізму є:

¾ правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов'язки, ліцензії, обмеження тощо);

¾ система відносин власності на основні засоби виробництва;

¾ організаційна структура економіки;

¾ система суспільних інститутів (традиції, моральні засади, порядки, релігійні звичаї, духовні цінності тощо), що формують соціально-інформаційне поле економічної активності;

¾ економічні інструменти.

Економічні інструменти – це засоби впливу на фінансовий стан економічних суб'єктів.

Ключова роль економічних інструментів у системі товарно-грошових відносин обумовлена тим, що саме через них передається вплив на головні спонукальні мотиви діяльності господарських об'єктів – їх економічні інтереси. Економічні інструменти умовно можуть бути диференційовані на три взаємозалежні і взаємообумовлені групи: ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільні платежі/виплати.

1. Ціни за ресурси. У широкому розумінні ціна – це кількість благ (зокрема, грошей, товарів, послуг), яку повинен заплатити економічний суб'єкт за право використовувати певний товар (природний ресурс/благо, предмет, послугу) або володіти ним [1].

До умовної групи цін за ресурси можна віднести широкий спектр різних за формою економічних показників: ціна за сировину, матеріали, енергію; платежі за право користуватися землею, водою, лісом та іншими природними ресурсами; платежі за використання асиміляційного потенціалу екосистем (плата за забруднення); орендна плата за використання основних фондів (у тому числі природоохоронної спрямованості); ціна за трудові фактори (зарплата, нарахування на зарплату); ціна за використання фінансових ресурсів (дисконтна ставка національного банку, процентна ставка комерційних банків, виплати за позиками та ін.).

Основна функція ціни за ресурс в системі товарно-грошових відносин – обмежувальна. Адже обсяг коштів, за які споживач ресурсів (він же потенційний виробник інших ресурсів) може їх отримувати, завжди обмежений. Це лімітує можливості придбання ресурсів.

2. Економічні вигоди. Під економічною вигодою (від використання чи застосування будь-чого) звичайно розуміють додатковий дохід (прибуток) чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток).

Економічна вигода від використання природних благ формується під впливом трьох основних груп факторів. Перша визначається внутрішньою ефективністю господарювання економічного суб'єкта, що використовує природні блага, тобто його вмінням одержати максимум вигоди від використання цих благ. Друга група факторів обумовлена властивостями даного природного блага, тобто його кількісними і якісними характеристиками. Третя група визначається зовнішніми умовами економічного середовища, в якій здійснює свою діяльність даний суб'єкт господарювання: цінами за використані первинні ресурси (матеріальні, енергетичні, фінансові), можливостями встановлення цін на свою власну продукцію, системою формальних і неформальних перерозподільних механізмів та інструментів (податків, платежів, знижок, пільг) тощо.

Основна функція економічних вигод у системі товарно-грошових відносин – мотиваційна. Саме одержання прибутку є рушійною силою здійснення будь-якого виду господарської діяльності.

3. Перерозподільні платежі/виплати. Це система вилучення частини доходів у одних економічних суб'єктів для передачі іншим економічним суб'єктам. Юридичний механізм перерозподілу може ґрунтуватися на законодавчих актах (так, зокрема, функціонують системи оподатковування і платежів), на формалізованих двосторонніх угодах (наприклад, між власником і орендарем землі, за що останній виплачує ренту) або на добровільній (однобічній) основі (зокрема, спонсорські пожертвування на екологічні або соціальні цілі) [1].

Еколого-економічні інструменти приводяться в дію за допомогою еколого-економічних ставок. Еколого-економічні ставки – це питомі економічні показники (тарифи, частки, процентні нормативи та ін.), що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментів (системи цін і платежів, умов одержання прибутку та ін.).

Еколого-економічні оцінки – це види економічних показників, що характеризують зміну параметрів господарської діяльності економічних суб'єктів (витрати, доходи або їх зміни), у відповідь на процеси використання природних благ та/чи впливу на компоненти середовища [2].

Можна виокремити дві групи економічних оцінок природних факторів:

¾ перша характеризує економічні результати використання природних ресурсів;

¾ друга відбиває економічні наслідки впливу на навколишнє природне середовище.

Часто за оцінки середовища застосовують показники економічного збитку від забруднення або порушення природного середовища.

Природні фактори відіграють надзвичайно важливу роль у житті сучасного суспільства, виконуючи чотири ключових функції: фізіологічну (відтворення людини як біологічного виду); соціальну (відтворення людини як особистості); економічну (відтворення людини як трудового ресурсу і забезпечення виробничої діяльності); екологічну (підтримка екологічної рівноваги в природі)[3].

Реальна потреба у виконанні зазначених функцій покладена в основу виникнення об'єктивних потреб у природних благах. Це зумовлює бажання людей платити за відтворення і споживання природних факторів і формує еколого-економічні відносини.

Діяльність будь-якого підприємства прямо чи побічно пов'язана з відтворенням або споживанням природних факторів. Таким чином, будь-які зв’язки підприємств з природою мають економічний характер. Вони пов'язані або з витратами на відтворення природних факторів, або з одержанням вигоди від використання природних благ. Відповідно порушення якості природи сполучено зі збільшенням витрат підприємств або зі зниженням отримуваних вигод (економічними збитками).

Таким чином, за допомогою подібних інструментів система управління може впливати на економічні інтереси підприємства: або змінюючи його витрати (ціну ресурсу), або змінюючи величину отримуваних вигод.

Література:

1. В. Міщенко, Б. Данилишин. Природно-ресурсна рента і рентна політика в Україні. / Економіка України. – 2003. – 12 груд. – ст. 4 – 9.

2. Мельник Е. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва. / Економіка України. – 1998 р., - № 7.- ст. 64 – 70.

3. Розміщення продуктивних сил. Підручник. / За ред. Ковалевського. – К., 2003 р.