Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Мисліцька Н.С.

Науково-дослідний інститут економіки, м. Київ, Україна

Європейська модель державного антимонопольного регулювання

Система державного регулювання економіки, що сформувалася в усіх індустріально розвинених країнах, в якості обов’язкового елемента передбачає створення сприятливих умов для розвитку конкурентного середовища на ринках різних товарів і послуг.

Складність механізму функціонування та розвитку конкурентних відносин вимагає формування державної конкурентної політики, важливою складовою реалізації якої є антимонопольне регулювання. Воно спрямоване на захист економічної конкуренції шляхом попередження і недопущення негативного впливу монопольних утворень.

В умовах сучасної української економіки перехідного типу із значним рівнем монополізації існує необхідність підвищення ефективності діючої вітчизняної системи антимонопольного регулювання. Одним з напрямків є вивчення світових моделей цілеспрямованої державної діяльності з питань підтримки і розвитку добросовісної конкуренції.

Враховуючи євроінтеграційну спрямованість державної політики України, на основі наукових джерел розглянемо європейську модель державного антимонопольного регулювання. Специфічні особливості структуруємо за наступною послідовністю: мета → головні принципи → органи антимонопольного контролю → критерії оцінки і дії відносно злиття, узгоджених дій і домінуючого положення.

Метою антимонопольної політики Німеччини є недопущення зловживань панівним положенням на ринку з боку крупних виробничих компаній та заборона зговорів між сторонами, що ведуть до обмежень конкуренції, виробництва або ринкових можливостей. Сама політика базується на принципах максимального розширення сфери дії ринкового механізму і скорочення втручання в економіку. Основним законодавчим актом в цій сфері є Закон «Про відміну обмежень в конкуренції», контроль за виконанням вимог якого здійснюється Федеральною службою картелів. Контролю зазнають придбання активів підприємства повністю; придбання часток 25, 50 і більше відсотків акцій фірми; будь-яка угода, в результаті якої фірма отримує прямий чи непрямий контроль над іншими підприємствами [5].

Антимонопольний закон включає розгляд справ про створення холдингу або кооперативу з інших підприємств. При цьому використовуються такі критерії оцінки фірми, як створення або посилення домінуючого положення. Кількісні показники, при яких фірма (або група фірм) розглядається як домінуюча на ринку, характеризується наступним чином: 1/3 ринку для однієї фірми; не менше 1/2 ринку для трьох фірм; не менше 2/3 ринку для п’яти.

Звільнення від заборон мають дев’ять типів картельної діяльності, що сприяє економічному розвитку, забезпеченню технічної і економічної ефективності, розвитку малих і середніх підприємств, розширенню експорту, розробці стандартів на продукцію [1].

Суттєвою особливістю відрізняється антимонопольна політика Франції, яку іноді називають «промонопольною». Це пов’язане з офіційним урядовим стимулюванням злиттів в післявоєнний період. Передбачалося створення в кожній галузі 1-2 крупних підприємств – національних лідерів. Вважалося, що саме такі крупні підприємства стануть рухомою силою економіки і допоможуть відновити зруйноване війною господарство країни. Однак з часом владні структури Франції взяли курс на поступове відходження від протекціоністської державної політики на користь більш ліберальної і конкурентної [2].

Сучасна система антимонопольного регулювання Франції має на меті контроль за антиконкурентними угодами та зловживанням домінуючим положенням. Головним її принципом є твердження, що конкуренція не є самоціллю, вона є засобом регулювання економіки. Головним конкурентним законодавчим документом є Закон «Про свободу цін і конкуренцію». Органами державного антимонопольного регулювання є Рада з конкуренції, що разом з Судом першої інстанції слідкує за дотриманням європейського законодавства, і Генеральна дирекція з конкуренції, яка представляє країну в європейських відомствах [4].

Злиття і об’єднання не вважаються фактором, що перешкоджає умовам конкуренції, оскільки іноді, на думку урядовців, такі об’єднання є корисними для підвищення ефективності діяльності окремих галузей і економіки в цілому.

Міжнародне антитрестовське право в рамках Європейського Союзу є прикладом широкого міжнародного застосування антитрестовських законів Римського договору про створення ЄС. Конкурентна політика в ЄС існує не уосособлено, а розвивається в рамках глобальної інтеграційної тенденції, проникаючи в усі сфери діяльності економічних агентів ринку [3].

Антимонопольний орган ЄС – Генеральний директорат – ІV (ДG-IV) контролює лише великомасштабні злиття. Окрім ДG-IV, до антимонопольних органів ЄС відносять Комісію ЄС та Європейський Суд Справедливості.

Європейська комісія здійснює регулювання чотирьох сфер діяльності:

1. Контроль за антиконкуренційними угодами і зловживанням домінуючим становищем. Головні принципи: децентралізація прийняття рішень щодо антиконкурентних угод, розслідування найбільш небезпечних картелів з подальшим жорстким контролем.

2. Контроль над злиттям фірм. Головні принципи: заборона злиттів, що створюють або посилюють домінуюче положення на ринку; порогові значення для контролю за злиттями: оборот національної компанії − 250 млн. євро, міжнародної − 5 млрд. євро.

3. Лібералізація економічних секторів, що відносяться до сфери природних монополій. Влада може надавати особливі права, зокрема монопольне право з подальшою перевіркою, державним або приватним підприємствам для виконання послуг в таких секторах, як електроенергетика, залізничний транспорт.

4. Регулювання державної допомоги. Головний принцип − державна допомога в цілому недопустима, за виключенням випадків неефективності ринкового механізму [6].

Кожна з країн ЄС має власне антимонопольне законодавство. Європейська комісія не втручається в антиконкурентну діяльність країн-членів ЄС до того моменту, поки порушення не вплине на всю європейську співдружність. У випадку, коли факт порушення стосується економічної ситуації на Загальному ринку в цілому, питання розглядає Європейська комісія.

Європейська модель державного антимонопольного регулювання є складною багатогранною системою. Вона сформована у відповідності з вимогами розвитку ринкових відносин та поєднує в собі елементи антитрестовських засад розвинених європейських країн з міжнародним механізмом регулювання конкуренції Європейського Союзу. Головним принципом є максимальне розширення сфери дії ринкового механізму за рахунок недопущення або зменшення негативного впливу антиконкуренційних угод і злиттів, зловживання домінуючим положенням і державною допомогою.

Література:

1. Биндельс А. Основы германского и европейского антимонопольного права – М., 1995. – 234 с.

2. Бонэр Р., Крюгер Р. Обзор положения дел в десяти государствах и европейском сообществе // Техн. Документ Всемирного банка. 1995. №160

3. Бутыркин А.Я. Теория и практика антимонопольного регулирования в ведущих странах Запада и России. – М.: ООО «Новый век», 2004. – 88 с.

4. Гелхорн Э., Ковачич В. Антитрестовское законодательство и экономика – США: Междунар. ин-т права, 1995. – 248с

5. Еременко В.И. Антимонопольное законодательство зарубежных стран. – М.: ВНИИПИ, 1997. – 176с.

6. Князева И.В. Антимонопольная политика в России. – М.: Омега-Л, 2006. – 526с.