Карпенко О.Г., Єрмілова К.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Альтернативні джерела фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств на регіональному рівні

Євроінтеграційні процеси, що останнім часом можна вважати безспірним пріоритетом зовнішньої політики України висувають додаткові вимоги, щодо структурної перебудови економіки нашої держави.

Аналіз виробничої бази вітчизняних підприємств та структури продукції, що випускається в Україні, свідчить про технологічну багатоукладність народного господарства і саме це, на думку сучасних вчених, призводить до багатьох серйозних структурних проблем вітчизняної економіки: у 2006 році 58% обсягу промислової продукції приходилося на 3-й технологічний уклад, 38% - на 4-й уклад і лише 4% - на п'ятий та шостий технологічні уклади, то ця ж пропорція практично залишилася без змін і в 2007-2008 роках. На цьому фоні, згідно досліджень О.І. Амоши, у  2006р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 981 підприємств, тоді як у 2004 р. -1120, а у 2003 р. - 1506. [2]. При цьому незадовільною з точки зору забезпечення подальших перспектив нарощування темпів оновлення технологічної бази підприємств України саме на основі інноваційних технологій залишається і структура джерел фінансування цих процесів: власні кошти є основним джерелом інноваційної активності більшості підприємств України (70%), тоді як кошти інвесторів та запозичений банківський капітал є джерелом фінансування лише у приблизно 20% випадків, а решта надходжень - кошти місцевих та державного бюджету України та ін. [1].

Джерелом фінансування інноваційних проектів в розвинених країн із ринковою економікою виступають, як правило, державні бюджети, державні спеціальні фонди, кошти спеціалізованих венчурних компаній і позикові кошти а також власні кошти підприємств, що займаються інноваційною діяльністю (великих промислових фірм, приватних некомерційних організацій і вищих навчальних закладів).

Починаючи ще з 70-80 років, у розвинутих країнах виникли нові тенденції розвитку інноваційної діяльності. Насамперед, основним розробником науково-технічної продукції стали малі науково-технічні венчурні фірми. У сучасних умовах на долю венчурного бізнесу припадає 4/5 усіх винаходів і нововведень [3]. Згодом виникла широка мережа технопаркових структур, які стали досить розповсюдженою організаційною формою інноваційної діяльності.

Кризові явища загальносвітового характеру, які вже встигли призвести в Україні до значного скорочення обсягів виробництва у металургійній та хімічній промисловості, стагнації будівельної промисловості та інших негативних наслідків примушують замислитися над пошуком альтернативних джерел фінансування інноваційної активності вітчизняних підприємств.

Об'єктивною загальносвітовою демографічною тенденцією є тенденція до урбанізації, наслідками якої стає територіальне розширення існуючих населених пунктів та постійно зростаюча кількість міського населення. Для більшості обласних та районних центрів України актуальною є проблема відсутності територіальних резервів росту. Земельна реформа, яка була започаткована в Україні в 1992 році і мала на меті створення прошарку реальних власників землі, призвела до розпаювання практично всіх земель сільськогосподарського призначення, включаючи і ті, які безпосередньо межують з міськими територіями.

Пріоритетним напрямком використання земель сільськогосподарського призначення є додержання цільового характеру їх використання і це закріплено у Земельному кодексі України, але є і об'єктивні тенденції необхідності територіальної експансії населених пунктів. При цьому не слід забувати, що вартість тієї ж самої землі визначається насамперед можливістю її використання, а отже - її цільовим призначенням. Так, наприклад, оціночна вартість землі сільськогосподарського призначення у Донецькій області становить у середньому десять тисяч гривень за один гектар, при тому, що вартість цієї ж землі за умови можливості її використання для цілей житлової та громадської забудови поблизу населених пунктів вже буде у сто разів більшою.

Легалізація як ринку землі сільськогосподарського призначення взагалі, так і процедури зміни її цільового призначення дозволили би створити необхідну фінансову базу для забезпечення інноваційного шляху розвитку вітчизняних підприємств.

Реалізація запропонованого механізму пошуку альтернативних джерел фінансування інноваційної діяльності на мікрорівні передбачає наступне:

1.     Визначення на державному рівні основних напрямків (галузевих, програмних) активізації інноваційної діяльності;

2.           Внесення змін до земельного законодавства України, які чітко встановлювали би критерії віднесення земель до приміських територій та дозволяли би офіційно змінювати цільове призначення таких земель за умови повного надходження отриманої різниці у вартості земель до спеціалізованих регіональних установ - «агропромислових» венчурних фондів;

3.           Створення правового поля, яке регламентувало би діяльність спеціалізованих «агропромислових» венчурних фондів та унеможлив­лювало би нецільове використання акумульованих фінансових ресурсів;

4.           Розробка відповідної методологічної бази, яка дозволяла би коректно розраховувати «справедливу» вартість землі приміських територій до та після зміни її цільового призначення.

Суть механізму пошуку альтернативних джерел фінансування інноваційної діяльності на регіональному рівні полягає у тому, що власник землі самостійно визначатиме шляхи її використання: або за її прямим призначенням, або більш ризикованим, але і більш прибутковим шляхом перетворення у ліквідні активи з послідуючим довірчим управлінням ними через спеціалізовані фінансові установи.

Література:

1.  Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України //   Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 8 (74). - С. 107.

2.                   Амоша О. І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення // Економіст. - 2005. - №6. - С.28.

3.                  Стан розвитку організаційних форм венчурного підприємництва і його інфраструктури в країнах світу та в Україні/ Зінченко О.П., Ільчук В.П., Радзієвська Л.Ф. та ін. - К.: НДІСЕП, 2004.- 80с.