Попова В.І.

МЕ-04 МА

Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки України

Підвищення національної конкурентоспроможності сьогодні є вкрай актуальним питанням не тільки в практичній площині, але й на теренах теоретичних засад. Це питання стало політичним пріоритетом для багатьох країн світу. У ринкових умовах конкурентоспроможність є однією з основних категорій, активно використовуваних у теорії і практиці господарювання. З огляду на її роль у системі економічних знань, дослідженню конкурентоспроможності присвячено багато робіт. Кожна з них орієнтована на аналіз конкурентоспроможності окремих економічних суб'єктів, у якості яких найчастіше розглядаються види продукції, суб'єкти господарювання, самі підприємства і фірми, галузі, господарство в цілому або окремий сектор в національній економіці.

Питанням конкурентоспроможності національних економічних систем приділяється велика увага як у зарубіжній, так і вітчизняній економічній літературі. Виявленню макроекономічних залежностей, які впливають на національну конкурентоспроможність, а також окремим аспектам економічної політики України в умовах її інтеграції у світову господарську систему присвячені праці вітчизняних дослідників Я. Базилюк, Б. Буркінського, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Дєгтяря, Я. Жаліла, Ю. Полунєєва та інших [1;8; 9].

Національна конкурентоспроможність – «це здатність країни за умови вільних та прозорих ринкових відносин виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, і одночасно підтримувати та підвищувати протягом тривалого часу реальні доходи свого населення» [3]. Співзвучною такому підходу є позиція українських дослідників, які трактують конкурентоспроможність національної економіки як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому та зовнішньому ринках; здатність країни в умовах соціально - орієнтованої ринкової економіки виробляти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам; спроможність країни забезпечувати соціально-економічну оптимальність за будь - якого впливу внутрішніх та зовнішніх факторів і на цій основі підвищувати рівень реальних доходів населення та підтримувати його у довгостроковій перспективі [1].

Таким чином, національна конкурентоспроможність виявляється у динамічній стійкості економічної системи щодо зовнішніх потрясінь, її здатності забезпечувати високу якість життя населення на основі ефективної системи виробництва товарів і послуг. Водночас варто зауважити, що сучасні постіндустріальні тенденції та поглиблення глобалізацій них процесів модифікують існуючі підходи до визначення критеріїв конкурентоспроможності національних економік, систему формування відповідних переваг і логіку конкурентної боротьби. Отже, метою статті є висвітлення проблем забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі та обґрунтування шляхів їх вирішення з урахуванням сучасних досягнень економічної науки і господарської практики.

Загальновизнано, що на сьогодні світове господарство перебуває у своєрідній «точці біфуркації» і його подальший розвиток пов’язаний з формуванням якісно нової гомеостатичної системи взаємозалежних саморегульованих та динамічних процесів, які відбуваються у планетарному масштабі. Аналіз свідчить, що прискорювальний характер сучасного глобалізаційного процесу визначають три провідних атрактори:

- інформаційно - технологічний, породжений науково-технічною революцією, яка забезпечує лавиноподібне нарощування та прискорення інформаційних потоків, удосконалення міжкраїнових, міжфірмових і міжособистісних методів і засобів обміну інформацією;

- фінансово - економічний, викликаний експансією міжнародного фінансового капіталу, який сприяє інтенсифікації обміну речовиною, енергією та інформацією між соціально-економічними структурами різного рівня;

- соціалізаційний, започаткований постіндустріальними тенденціями розвитку людського, інтелектуального та соціального капіталів, які формують людино-розмірні економічні системи, орієнтовані на всебічний розвиток і розкриття потенціалу конкретної особистості [2].

У своїй синергійній взаємодії ці атрактори прискорюють процес становлення нової світогосподарської цілісності та справляють суперечливий вплив на розвиток національної конкурентоспроможності, а саме:

- загострюється суперництво та посилюється конкурентна напруженість на світових ринках у результаті прискорення інноваційного оновлення технічної бази виробництва. Як відомо, питома вага нових знань, втілених у товарах, технологіях, організації виробництва в розвинутих країнах становить 70-80 % ВВП. Понад 50% економічно активного населення цих країн займаються розумовою працею, а загальна чисельність працівників, які тією чи іншою мірою беруть участь у впровадженні різноманітних новацій, сягає 80% зайнятих;

- формуються принципово нові технології та специфічні методи конкурентної боротьби, впроваджувані гнучкими мережевими і віртуальними підприємствами, орієнтованими на потужний інноваційний потенціал та високу якість людських ресурсів. У світі, що глобалізується, нові економічні форми вибудовуються навколо мережевих структур капіталу, управління та інформації,які постійно розширюються, Доступ до технологічних знань та вмінь, що здійснюється через ці структури,лежить в основі конкурентоспроможності сучасних економічних систем;

- урізноманітнюються фактори національної конкурентоспроможності, яка дедалі більше визначається такими нетрадиційними факторами, як якість державного управління на всіх рівнях (від місцевого самоврядування до центрального уряду), соціальна солідарність і менталітет суспільства. На думку сучасних дослідників, «нова планетарна специфіка з її викликами актуалізує конкуренцію не тільки технологій (про що всім відомо) але й культурних цінностей, а їм увага не приділялась навіть таким корифеєм учення про конкуренцію, як М.Потер. Причому цінності, як виявилося, не тільки конкурують з технологіями (як головним надбанням Західної цивілізації), але й у доступній для огляду перспективі (за всіма прогнозами та розрахунками) здатні забезпечити перемогу азіатським країнам, насамперед Китаю та Індії [1].

- інституційна система та інституційна динаміка перетворюються на провідний фактор національної конкурентоспроможності. Практика підтверджує, що за умов глобалізації країни конкурують у виборі інституційних структур і стратегій формування національних моделей перетворень, здатних стимулювати господарський прогрес та підвищення добробуту народу. Звідси можна зробити висновок, що конкурентоспроможність національної економіки в постіндустріальному вимірі є виявом ефективності соціально - економічної системи, яка інтегрує інтереси суб’єктів господарювання різних рівнів та спрямовує їх у русло успішного динамічного розвитку в глобальному світо господарському середовищі.

Як відомо, найважливіші критерії конкурентоспроможності національної економіки знайшли відбиття у зведеному індексі конкурентоспроможності - комплексному інтегральному показникові порівняльної конкурентоспроможності країн, який розраховується на базі комбінацій відносних величин («твердих» кількісних оцінок основних економічних індикаторів, що публікуються в офіційних виданнях, та «м’яких» якісних експертних оцінок). На сьогодні у світі сформувались дві основні школи рейтингування національної конкурентоспроможності: лозаннська (IMD Lausanne) і гарвардсько - давоська ( Word Economic Forum).

Аналіз рейтингів окремих країн за індексом глобальної конкурентоспроможності (табл.1) свідчить, що найвищу позицію в них займають високо розвинуті країни з економікою, яка базується на високих технологіях та інноваціях, розвинутій інфраструктурі та бізнес культурі, компетентному макроекономічному управлінні, заснованому на тісному співробітництві держави, провідних наукових центрів та бізнесу, високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, якісних інституціях влади та регуляторного середовища, що характеризується верховенством закону та ефективною судовою системою [2].

Таблиця 1.

Рейтинги окремих країн за індексом глобальної конкурентоспроможності

( 2005-2007 рр. ) [3]

Країни	Роки
	2005-2006		2006-2007		2007-2008
	Індекс глобальної конкурентоспроможності	Рейтинг за індексом глобальної конкурентоспроможності	Індекс глобальної конкурентоспроможності	Рейтинг за індексом глобальної конкурентоспроможності	Індекс глобальної конкурентоспроможності	Рейтинг за індексом глобальної конкурентоспроможності
США	5,81	2	5,61	6	5,67	1
Швейцарія	5,46	8	5,81	1	5,62	2
Данія	5,65	4	5,7	4	5,55	3
Швеція	5,65	3	5,74	3	5,54	4
Німеччина	5,1	15	5,58	8	5,51	5
Естонія	4,95	20	5,12	25	4,74	27
Чехія	4,42	38	4,74	29	4,58	33
Литва	4,3	43	4,54	39	4,49	38
Угорщина	4,38	39	4,52	41	4,35	47
Польща	4	51	4,3	48	4,28	51
Туреччина	3,68	66	4,14	59	4,25	53
Росія	3,53	75	4,08	62	4,19	58
Казахстан	3,77	61	4,19	56	4,14	61
Україна	3,3	84	3,89	78	3,98	73
Румунія	3,67	67	4,02	68	3,97	74
Болгарія	3,83	58	3,96	72	3,93	79
Грузія	3,25	86	3,73	85	3,83	90
Молдова	3,37	62	3,71	86	3,64	97
Кількість обстежених країн	117		125		131

Як відомо, Україна бере участь в обстеженнях міжнародної конкурентоспроможності , що проводиться в рамках Світового економічного форуму (СЕФ), З 1997 р. За даними СЕФ, країна перебуває в групі країн з факторно - керованою економікою, динаміка рейтингу якої за індексом глобальної конкурентоспроможності є невтішною. Так, за 2005-2007 рр. індекс глобальної конкурентоспроможності України підвищився з 3,3 до 3,98 (за найвищого значення цього показника 5,81). За цим рейтингом наша країна займала 84 - місце серед обстежених у 2005 - 2006 рр. 117 країн, 78 - місце серед обстежених у 2006 - 2007 рр. 125 країн та 73 місце серед обстежених у 2007 - 2008 рр. 131 країни. Це означає, що за сучасних умов національна економіка значно більше втрачає, ніж виграє в глобальних світо господарських відносинах, гостро відчуваючи на собі дію несприятливих інтеграційних факторів: відпливу робочої сили за кордон, «втечі» капіталу, хронічного дефіциту торгівельного балансу і майже катастрофічне погіршення умов формування платіжного балансу та Державного бюджету країни [3].

Як уже зазначалося, з трьох груп факторів формування конкурентних переваг (ресурсних, операційних і стратегічних) найважливішими за сучасних умов є стратегічні. Відтак визначення та послідовна реалізація пріоритетів довгострокового розвитку національної економіки є одним з найважливіших факторів підвищення її глобальної конкурентоспроможності .

По суті, йдеться про проекцію на національний рівень синергійної взаємодії трьох провідних атракторів структурування глобальної економіки: інформаційно - економічного і соціалізаційного, а також вибудовуння на цій основі системи стратегічних пріоритетів та переваг довгострокового розвитку держави.

Свідченням успішності такого підходу є практика нарощування національної конкурентоспроможності багатьох країн світу. Аналіз досвіту високо розвинутих держав підтверджує, що за умов глобалізації цей процес невіддільний від: 1) свідомого формування конкурентних переваг тих економічних суб’єктів, які є провідниками глобалізації; 2) активної та агресивної поведінки глобальних акторів на внутрішньому і світовому ринках, заснованої на процесах інформаціоналізації та транс націоналізації; 3) міждержавного суперництва за домінуюче становище у світовому економічному просторі та доступ до світового доходу на основі реалізації інноваційної моделі розвитку; 4) швидкого знецінення будь - яких існуючих переваг, в результаті чого інновації виявляються важливішими за наявності факторні переваги.

Водночас аналіз статистичних даних свідчить, що порівняно з більшістю розвинутих держав Україна не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання. У країні до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні новації. Нині вартість наукомістких технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1%. Отже, серед найбільших компаній країни чільні місця посідають, як і раніше, представники винятково традиційних галузей, конкурентоспроможність яких базується головним чином на порівняльних факторних перевагах, у тому числі на дешевизні робочої сили.

Деякі вітчизняні вчені підкреслюють, що в Україні діє неправильна модель конкурентоспроможності — замість випуску високоякісних товарів виробляються дешеві товари. Для зміни моделі необхідно кваліфікована робоча сила, тобто держава повинна приділяти увагу оплаті праці, якості та структурі освіти. Саме якість — це та категорія, яка дає можливість оцінити ефективність любого процесу як з фінансової так і з адміністративної, організаційної точки зору.

Якщо взяти заробітну плату в євро по всім країнам Центральної та Східної Європи і поділити на розрахований рівень національного ВВП на одного зайнятого, то Україна програє в заробітній платі всім країнам, крім Болгарії, набагато більше, ніж по продуктивності праці (найбільше - Словенії та Чехії). Це свідчить про те, що ступінь експлуатації в Україні вищий, а робоча сила недооцінюється) [4].

Питома вага оплати праці в Україні не відповідає стандартам середньоєвропейської величини (рис. 1).

Рис.1 Питома вага оплати праці найманих робітників в Україні [6;7]

Таким чином, для стабільності національної конкурентоспроможності економіки України слід удосконалювати та розвивати взаємодію всіх суб'єктів господарювання на засадах освітнього, наукового та інноваційного потенціалів. Головними перешкодами на шляху забезпечення конкурентоспроможності української економіки в глобалізованому середовищі є вузькість внутрішнього ринку, фіскальна спрямованість податкової політики, відсутність стимулів інноваційно-інвестиційної діяльності, тінізація економіки, поширення корупції, недієздатність системи державного управління в царині забезпечення та захисту конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників. Конкурентні переваги значною мірою здобуваються шляхом отримання пільг, дотацій із державного бюджету, за рахунок дешевої робочої сили, заниженого курсу національної валюти, прямого чи прихованого субсидування галузей, отримання тіньових прибутків, експлуатації вичерпуваних природних та екологічних ресурсів тощо.

Література:

1. Жаліла Я.А. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації. К.- НІСД, 2005.

2. Лук’яненко Д.Г., Поручника А.М. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку. Монографія. К.- КНЕУ, 2006, 752 с.

3. www.weforum.org The Global Competitiveness Reports 2005 – 2008

4. Хамініч Є.Ю. Конкурентоспроможність національної економіки: особливості, пріоритети та проблеми // Актуальні проблеми економіки №4 (70).-2007, с. 20-25.

5. Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки // Економіка України № 5.-2007, с.35-42.

6. Initiatives. The Global Competitiveness Reports 2006 – 2007

7. Блинов А., Задерий Н., Яблонская Т. Правительство шанса // Експерт. – 2007.- №1 -2. – с.56 - 59.

8. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004—2015 роки). Шляхом Європейської інтеграції / Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, Бабснко С.Г., Базилюк Я.Б., Букринський Б.В., Нац. ін-т стратег, дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004.

9. Механізми прийняття управлінських рішень органами державної влади щодо соціально-економічного розвитку регіонів: Монографія / А.О. Дєггяр, О.Ю. Амосов, В.М. Мартиненко та ін.; За заг. ред. А.О. Дєггяря. - X.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006.