Економічні науки. Фінанси і банківська справа.

асистент О. В. Мелентьєва, Антонова О. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Особливості надання факторингових операцій комерційними банками України

В українському суспільстві під впливом тривалого й складного етапу життя сформувались досить складні і неправильні стереотипи стосовно кредитних відносин і ризикованих грошових зобов’язань. За останні 10 років уявлення людей про кредит змінюється, підтвердженням чого є вихід на економічну арену нової для підприємств послуги – факторингу.

В українській і зарубіжній літературі приділяється значна увага розглядові категорії "факторинг". Висвітленню сучасних аспектів факторингових операцій присвячені наукові праці В.О. Белова, І.О. Бланка, С. Борового, Н.М. Внукової, В.І. П'ятакова, Е. Ріда, Р. Коттера та ін. Отже, факторинг визначається і як "фінансова операція з переуступлення прав на справляння боргів", і як "універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, до якої входить бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхування, кредитування, представництво і т. ін.". "Факторинг — це комплекс фінансових послуг, що надаються компаніям, — оптовим постачальникам товарів і послуг, котрий має безстроковий характер і стратегічний інтерес як для останніх, так і для сторони, що фінансує".

У Законі України „Про податок на додану вартість” факторинг характеризується як „операція по переуступці першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або подальшою компенсацією вартості такого боргу першому кредитору”.

Статтею 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” визначено факторинг як одну з банківських операцій, що передбачає придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику з виконання таких вимог та прийому платежів по них.

Слід зазначити, що тлумачення факторингу в Україні та в міжнародній практиці співпадають. Найбільш загально його визначено в діючому Цивільному кодексі України. Стаття 1077 визначає факторинг як послугу: одна сторона передає чи зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншій стороні за плату, а клієнт зобов’язаний поступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи.

Історія факторингу почалась ще в 19 столітті. Під час промислової революції за схемою факторингу працювали британські торгівельні компанії, які реалізовували різноманітні товари в колоніях. Так, текстильні фабриканти мали своїх представників на східному узбережжі США для продажу своїх товарів, стягування платежів та переказу їх в Великобританію. Проте дуже скоро фактори зрозуміли, що отримувати лише „комісійні” не досить прибутково та вирішили сконцентруватися на інкасації боргів й страхуванні товарних кредитів. Так був започаткований факторинг „старої лінії”.

Сьогодні прийнято вважати, що факторинг у сучасному вигляді вперше був представлений банком First National of Boston в 1947році.

Використання факторингу в Україні розпочалося ще у 1988 р. в СРСР Промбудбанком. В перші роки незалежності України цим видом діяльності займались різні банки, питома вага факторингу у загальному обсягу операцій деяких з них навіть досягала 50%. Проте ці угоди були факторингом лише за назвою – насправді це був один із способів видачі беззаставних кредитів для окремих клієнтів, а не нормальний бізнес. В таких умовах указом Президента від 04.03.1998 р. № 167/98 була заборонена діяльність по переуступленню боргів, що на декілька років повністю ліквідувало факторинг в Україні. Дія цього документа припинена у 2001 році з набранням чинності Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами”.

Факторингове фінансування за темпами зростання посідає лідируюче становище у світовій економіці серед найпрогресивніших фінансових технологій. Факторингові послуги уже встигли зайняти міцну нішу на ринку більшості розвинених держав. Бурхливе зростання цього виду бізнесу в західних країнах припало на останнє десятиліття. Якщо на початку 90-х років оборот світового факторингового ринку не перевищував 100 млрд. доларів, то нині він становить 700 млрд.

Сьогодні найбільш впливовими гравцями факторингового бізнесу в Україні є „ТАС-Комерцбанк” (52% ринку за власними цінами) і „Укрсоцбанк”(33% за власними цінами). Досить недавно на ринок вийшли ще декілька банків: „Приватбанк”, „Фінанси та Кредит”, „Надра”, „Брокбізнесбанк”, „БІГ Енергія” та інші. Їх спільна частка складає 15%.

„Укрсоцбанк” працює з факторингом з 2001 року та позиціонує себе як єдиний банк в Україні, що надає повний комплекс факторингових послуг на міжнародних ринках більш ніж в 50 країнах.

На сьогоднішній день факторингові послуги „ТАС-Комерцбанку” задовольняють всім складовим факторингу, що дає змогу назвати їх класичним факторингом. „ТАС-Комерцбанк” надає перший платіж у розмірі до 95% від обсягу продажу. Відстрочення платежу коливається від 7 до 90 днів, але в окремих галузях може бути і більш тривалою. За даними „ТАС-Комерцбанку”, обсяг їхнього фінансування збільшується на 18-20% щомісяця. Послуги факторингу доступні лише великим компаніям, але в планах „ТАС-Комерцбанку” надавати даний фінансовий продукт й приватним підприємцям, а також розвивати міжнародний факторинг.

Кожен з банків пропонує клієнтам свої, часто досить різні умови факторингового обслуговування. Але, незважаючи на активну роль банків у становленні вітчизняного ринка боргів, його розвиток, залежить не від них самих, а від ринкової ситуації. Факторинг – це не послуга, яку ініціює банк. Потреба у факторингу зумовлена самим ринком. Для України це новий бізнес, розвиток якого повинен супроводжуватись розробкою відповідних технологій та програмного забезпечення. Факторинг – продукт дуже складний, з довгостроковою окупністю, вимагає більших інвестицій.

Найсуттєвішою проблемою розвитку факторингових послуг залишається неготовність переважної більшості вітчизняних банків до розвитку факторингового обслуговування. Головна трудність чисто методологічна — факторинг відносять то до кредитних, то до дисконтних, то до інших банківських операцій. Проте факторинг не лише не є частиною банківської справи, щодо нього некоректно взагалі говорити про "операції", оскільки він являє собою постійне обслуговування, а не разові угоди. Усе це вимагає спеціальних процедур прийняття рішень і управління ризиками.

Наступна проблема — це неготовність переважної частини банків країни до середньострокових інвестицій у нову для них галузь діяльності. Основною перешкодою тут є не факторингове фінансування, а досить тривалий і порівняно затратний "нульовий цикл", пов'язаний із постановкою справи, який навіть за наявності професійної команди відбирає віл 6 до 12 місяців.

Третя проблема пов'язана з недостатньо підготовленою законодавчою базою. З метою розвитку в Україні факторингу необхідне прийняття спеціального закону "Про факторинг" аналогічно до закону "Про лізинг".

Друга пропозиція, пов'язана з розвитком факторингу в Україні, полягає в необхідності створення великих факторингових компаній, здатних успішно конкурувати з іноземними факторинговими компаніями, які із збільшенням попиту прагнутимуть на вітчизняний ринок.

Кожна держава на шляху до економічного зростання проходить ряд перешкод та негараздів, обирає для себе політику, найбільш властиву для суспільства. Дуже часто країни, що тільки починають розвиватися, звертаються до міжнародного досвіду вирішення тих чи інших проблем. Україна на сучасному етапі є саме такою країною. Економіка України не є стабільною, в економічній сфері панує жорстока конкуренція, що заважає розвиватися підприємствам, які мають потенціал та бажання. Допомогти підприємствам збільшити фінансові можливості має факторинг, висвітлений у даній роботі.