Рошка М.С.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україні

Сучасний стан венчурного інвестування малих інноваційних підприємств в Україні

У теперішній час однією з центральних задач в економіці України є підвищення глобальної конкурентоспроможності країни, обов’язковою умовою якої являється перехід економіки на інноваційний шлях розвитку підприємств. Інновації виступають одним з основних чинників стійкого соціально-економічного росту, а також саме інновації здійснюють істотний вплив на конкурентоспроможність як окремого підприємства, так і економіки країни в цілому. Особливу роль у цьому ланцюжку відіграє мале підприємництво як найбільш мобільний елемент структури ринкової інноваційної економіки.

Однією з ключових проблем розвитку інноваційних підприємств є фінансування інноваційної діяльності, обмежена кількість фінансових джерел. Фінансування діяльності малих інноваційних підприємств має свої певні особливості, що в свою чергу обумовлює необхідність більш глибокого дослідження цього питання.

Аналіз форм і існуючих джерел фінансування малого інноваційного підприємництва підводить до висновку, що найбільш доступним джерелом особливо на етапі зародження є венчурне інвестування. Інноваційна діяльність завжди пов'язана з більшим ризиком, чим традиційна, що й підвищує у свою чергу інтерес саме до венчурного інвестування, що побудовано на ризику.

До венчурного інвестора, як правило, приходять ті, кому в силу високої ризикованості відмовили в кредитах і банки, і традиційні інвестиційні компанії. Залишається єдина можливість - залучити в реалізацію конкретного проекту венчурне фінансування, що не вимагає ні застави, ні гарантій, ні поручництва, але венчурного інвестора треба допустити до управління бізнесом, перетворити його в співвласника підприємства [1].

Венчурні фонди й компанії живуть за формулою - високий ризик (hіgh rіsk) - високі технології (hіgh tech) - високий рівень життя (hіgh lіfe) [2].

Відомий венчурний капіталіст Тім Дрейпер відмітив «Венчурний бізнес - це коли інвестуються 10 компаній, з них половина стає банкрутами, у трьох інвестиції повертаються, одна дає 10-кратне зростання, й у ще одній компанії прибуток в 100 разів перевищує вкладення» [5].

Актуальність венчурного інвестування саме інноваційних малих підприємств пов’язано з більшою гнучкістю та адаптивністю, меншими витратами, невеликим апаратом управління, більш умілою пристосованістю до попиту споживача, а значить, меншим ризиком при отриманні негативного результату, а також можливістю підключення великих фірм до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок

В Україні розвиток венчурного бізнесу почався в 1992 р. після підписання угоди про створення Фонду "Україна" - першого венчурного фонду в державі. Основним інвестором українських венчурних фондів є ЄБРР. За даним Українського Асоціації інвестиційного бізнесу на 30.06.07 р. в Україні з 651 інституту спільного інвестування діяло 521 венчурних фондів, тобто, понад 80% (наприкінці вересня 2006 р. їх було 359) [3].

Україна у своєму розвитку венчурного інвестування скоріше наслідує європейську модель, де, на відміну від американської практики, вкладати можна в будь-які галузі реальної економіки, а в американській моделі венчурних інвестицій, переваги віддаються лише хай-тек індустрії.

Так як, венчурне інвестування інноваційної діяльності перебуває на етапі розвитку, то існує багато організаційних, економічних та правових проблем, серед яких можна виділити такі основні:

- недосконалість нормативно-правової бази для розвитку інноваційної діяльності на основі венчурного фінансування й дуже слабка розробка методів і механізмів управління ризиками й захистом венчурних інвестицій;

- інноваційна діяльність вимагає складної інфраструктури;

- складнощі формального характеру, які стосуються установчих документів та форми власності підприємства, яке інвестується;

- відсутність більш-менш розвинутого фондового ринку й складнощі визначення ринкової вартості акцій;

- низька інформаційна безпека, яка покликана забезпечити захист інтелектуальної власності на всіх етапах, починаючи від виникнення ідеї й до її впровадження;

- слабкість розвитку джерел формування венчурних фондів (за новим законопроектом «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» венчурна інноваційна компанія повинна мати розмір власних коштів не менше п’яти мільйонів євро і не менше десяти відсотків від обсягу коштів венчурних інноваційних фондів, що перебувають в управлінні венчурної інноваційної компанії);

- нерозвиненість неформального сектору венчурного фінансування, який в інших країнах за відсотком більший, ніж формальний;

- відсутність фахівців в управлінні венчурними підприємствами та проектами;

- слабкість інституту захисту інтелектуальної власності тощо.

В Україні відсутні власні джерела термінового кредитування малих та середніх підприємств, а коли термінові кредити все-таки надаються, то працівників відповідних кредитних інститутів більше цікавить забезпечення, а не бізнес-плани. Не схильні до ризику українські банки не беруть участі в компаніях венчурного капіталу, як не беруть у них участі й інші інституціональні структури - пенсійні фонди та страхові компанії. Натомість у Західній Європі на частку банків, пенсійних фондів і страхових компаній припадає майже дві третини всього венчурного капіталу [6].

Особливу увагу необхідно приділити нормативно-правовому регулюванню венчурного фінансування. Термін “венчурний бізнес” уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів України, проте досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Уперше функціонування венчурних фондів на законотворчому рівні передбачив Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність з об’єднання (залучення) грошових коштів інвесторів для отримання прибутку від вкладень у цінні папери, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції у вже існуючий бізнес. Ці питання не вирішує й Закон України “Про інноваційну діяльність”, в якому передбачена тільки фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом кредитування під заставу майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо. Як наслідок – венчурні фонди створюються не для фінансування інноваційних проектів, а для реалізації спекулятивних схем керування власністю та використання податкових пільг, оскільки фонди не сплачують податок на прибуток [4].

На даний момент український уряд розглядає законопроект, який би врегулював процес венчурного інвестування «Про венчурні фонди», що визначає правові та організаційні основи створення і діяльності венчурних фондів, особливості діяльності венчурних інноваційних фондів, встановлює вимоги до складу активів венчурних фондів, порядок державної реєстрації та контролю у сфері венчурного інвестування, а також законопроект «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері», що регулює відносини, пов’язані із здійсненням венчурного (ризикового) фінансування інноваційної діяльності та інноваційних проектів, створенням та забезпеченням функціонування венчурних компаній і фондів, агентів, брокерів.

Для більш ефективного та прискореного розвитку венчурного інвестування варто реалізувати такі основні заходи, як створення державного національного венчурного фонду, запровадити реальні схеми податкового стимулювання, знизити ризики венчурним компаніям шляхом надання державної гарантії покриття збитку та часткового або повного страхування тощо.

Таким чином, актуальність і нагальна потреба розвитку венчурного інвестування в Україні є очевидною, тому що саме воно дозволить заповнити відсутню ланку, що пов'язує науку з іншими секторами економіки. Наука, поставляючи на ринок інтелектуальний продукт, отримає необхідні їй для подальшого розвитку фінансові ресурси, а економіка отримає новий ресурс для свого розвитку - інновації, які дозволять якісно змінити економічні процеси і вивести вітчизняну економіку на конкурентоспроможний рівень.

Література:

1. http://www.nisse.ru/analitics.html?id=venfinperm

2. http://www.apteka.ua/archives/541/23447.html

3. А.Лобанов. Венчурне інвестування – український аспект // ТБ. – 2007, №6 // http://www.tb.mk.ua/magazines/?article=93

4. Роль державної підтримки розвитку венчурного бізнесу для збільшення випуску високотехнологічної та інноваційної продукції // http://www.niss.gov.ua/Monitor/May08/08.htm

5. http://www.rynok.biz/Default2.aspx?ref=topsent&ArticleID=81a5e1ad-54b7-421c-801c-70750f58252a

6. http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=3412