Історія / 3. історія науки і техніки

Шейко Н.В.

Ніжинський агротехнічний інститут НАУ, м. Ніжин, Україна

Історичні аспекти формування в Україні конструкцій комбінованих кормоприготувальних машин для селянських господарств.

Комбіновані кормоприготувальні машини, тобто механізовані знаряддя для виконання декількох технологічних операцій з підготовки кормового матеріалу до згодовування тваринам, почали формуватись в Україні з середини ХІХ ст. Спочатку вони відпрацьовувались для потреб ферм колективних господарств, а з 80-х років почав розвиватись напрям створення малих за продуктивністю машин, які відповідали потребам тваринництва особистих селянських господарств. Разом з тим, доцільність наявності в невеликому господарстві різнопланових за призначенням кормопереробних машин, доповнених можливостями супутнього виконання деяких інших робіт, поставала перед виробничниками ще в кінці ХІХ ст. Складність створення такого механізованого засобу виникала через відмінність властивостей перероблюваних матеріалів, раціональність проведення переробки кожного виду корму певним фізичним способом в обмежених кінематичних та просторових зонах, необхідність вирішення супутніх операцій, пов’язаних з подачею матеріалу та відбором продуктів переробки. Всі ці питання могли бути вирішені застосуванням складних систем передаточних пристроїв, які, в свою чергу, потребували додаткових затрат енергії, підвищення металоємності машин, збільшення витрат часу на переналадку роботи. Основним же гальмівним фактором була обмежена потужність енергоджерела.

З переходом в наступні стадії застосування енергетичних джерел (кінний привід, від природних джерел енергії, двигунів парових або внутрішнього згорання) потенціал крутного моменту на приводному валу різко збільшувався, що дозволяло комплектувати приводи з різними переробними машинами, в т.ч. і для приготування кормів. Таке поєднання “універсальний привод – змінна технологічна машина” набуло широкого застосування лише у відносно міцних господарствах в кінці ХІХ ст.

Так як з другої чверті ХХ ст. в Україні був взятий курс на перенесення аграрного виробництва в колективні господарства, які періодично укрупнювались, то в наступні періоди почали створюватись високопродуктивні комбіновані кормоприготувальні машини, робочі вузли яких розміщувались на спільній рамі. Вони могли послідовно, або одночасно подрібнювати різні за властивостями кормові матеріали та змішувати їх в потоці. Українськими заводами для потреб тваринницьких ферм було випущено цілий ряд подрібнювачів та подрібнювачів-змішувачів кормів: ДКУ-М (1964 р.), КДУ-2 (1964 р.), ДКУ-1 (1967 р.), ДИС-1 (1975 р.), ИСК-3 (1981 р.), ДКМ-5 (1983 р.).

Технічні рішення, які закладені у вказаних машинах, не могли бути перенесені на комбіновані кормоприготувальні машини, створювані для умов використання в особистих селянських господарствах. Тому в період 80-х років постало завдання відшукати інші структурні схеми комплектації та величини робочих параметрів, які б за своїми питомими ресурсовитратними показниками були співставимі з фермськими машинами. Виходячи з урядових постанов від 1981 р. про заходи з виробництва сільськогосподарської продукції в особистих підсобних господарствах громадян і комплексної програми по створенню і збільшенню виробництва засобів малої механізації для особистих підсобних господарств за 1982 р., яка стала конкретним планом роботи науково-дослідних інститутів, конструкторських організацій і заводів, з 1983 р. було розпочато створення необхідних засобів механізації.

Позитивним підгрунтям в проведенні робіт була наявність, накопиченої протягом 50-х – 70-х років, наукової та прикладної бази даних з технічних рішень зарубіжних машин малої продуктивності та досвіду по створенню кормопереробних машин для колективних господарств.

Композиційні рішення структури комбінованих машин для переробки кормів розвивались майже одночасно в п’яти напрямах з невеликим випередженням побудови більш багатофункціональних призначень.

Перший напрям передбачав проведення подрібнення різних кормових матеріалів (зерна, стеблових, коренеплодів) в спільній камері з комбінованим ротором, насадженим на вал електродвигуна і оснащеним ножовими та молотковими робочими органами. В 1984 р. були розроблені дробарка зерна і трави ДЗТ-1 і універсальний подрібнювач ИКМ-Т-0,8.

Згідно другого напряму передбачалось встановлювати безпосередньо на валу електродвигуна знімні ротори, призначені для певного виду кормового матеріалу, та укомплектувати машини відповідними живильними пристроями. З 1985 р. почався масовий випуск дробарки зерна та коренеплодів ДЗК-Т-1, а роком пізніше універсальних дробарок ИЗК 1 та ИКУ-Т-4.

За третім напрямом на подрібнювачах жорстко установлювались два чи три подрібнюючих апарати, рух яких здійснювався від електродвигуна через систему передач. Першою машиною був подрібнювач грубих кормів і коренеплодів И7-КУ (1984 р.), а згодом (1986 р.) - універсальні подрібнювачі КЗЭ 1; ИКБ-1; ЭКР-1; ЭКОР-1; та ИК-1.

Четвертий напрям був найбільш універсальним щодо набору виконуваних машиною операцій. Крім подрібнення зерна, коренеплодів та грубих кормів виконувались операції по лущенню початків кукурудзи, розпилюванню та струганню дерева, заточці інструменту. Машини мали розгалужену систему передач і набір постійно закріплених та знімних робочих вузлів. Першою була випущена машина сільського побуту МСБ-1 (1984 р.), яка стала базовим варіантом для розробки наступних конструкцій цього типу АРС - Т-300; “Колосок”; “Нежинка”; Агро-4; Э –270 та ИКУ-Т-5.

Згідно п’ятого варіанту, запропонованого на основі аналізу виробництва і експлуатації вищеподаних подрібнювачів, в 1992 р. був розроблений блочно-модульний подрібнювач, який конструктивно складався із блоку привода, до якого за потребою приєднувались блоки зернової дробарки, подрібнювача стеблових кормів або подрібнювача коренеплодів.