ІСТОРІЯ

Вітчизняна історія

Гирич Ярослав Миколайович

Аспірант кафедри новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Урбанізація в Україні та Чернігівщина (60-ті рр. ХХ ст.).

Всесоюзний перепис населення 1959 року продемонстрував зростання урбаністичних тенденцій в українському суспільстві. Впродовж двадцятиліття (1950-1970 рр.) абсолютна чисельність міського населення зросла в 2,1 рази, збільшившись на 13,5 млн. осіб[6,c.8]. Станом на 1960 рік співвідношення абсолютної кількості міського та сільського населення становило відповідно 19,9 млн. жителів міських поселень проти 22,6 млн. селян, у 1970 році - 25,7 млн. на 21,4 млн. осіб[5,c.38].

Демографічні показники свідчать про активні переселення сільських мешканців у міста та про початок скорочення абсолютної кількості сільського населення. Так, у 1968—1969 р. оборот міжреспубліканської і внутрішньо республіканської міграції населення (сума прибулих і вибулих) склав тут 4385,2 тис. чол., тобто на 1000 чол. середньорічного населення змінило місце проживання 94 особи[1,c.132].

Впродовж 1959-1970 р. скорочення населення через міграції спостерігалося у всіх сільських місцевостях республіки (за винятком Кримської області). Його розміри в 16 областях Української РСР перевищували механічний приріст населення їхніх міст. У процесі урбанізації зростала і загальна кількість міських поселень. Коли в 1946 році кількість міст в Україні становила 258 ( 177 – районного підпорядкування, 81 – обласного), в 1959 – 331, 1963 – 362, 1965 – 370. Перепис населення 1970 р. показав, що їх кількість в порівнянні з 1959- м в УРСР збільшилося на 53 і склала 385 одиниць[4,c.144].

На цьому фоні Чернігівська область була досить урбанізованим регіоном. Ще 1970 року міське населення складало 35,72% населення регіону[3,c.9]. На території області нараховувалось 15 міст, у тому числі три міста обласного підпорядкування – Чернігів, Ніжин та Прилуки. До розряду міських населених пунктів також відносилось 31 селище міського типу[3,c.9]. Найбільшим містом області був її адміністративний центр Чернігів – 158 873 мешканці у 1970 році, проти 89 585 осіб у 1959 р[6,c106-109]. Кількість жителів міст обласного підпорядкування – Ніжина у 1970 р. вже перевищувала 50 тисячний рубіж і становила 56 320 осіб проти 46 211[6,c.106-109]. На час проведення Всесоюзного перепису 15 січня 1970 р. чисельність населення Прилук складала 57 474 особи, коли у 1959 р. – 43 719 осіб. Населення інших міст регіону не перевищувало 20 тисячного порогу – Носівка 19 430 у 1970 р., Бахмач 13 066 жителів у 1959 р. та 16 270 осіб у 1970р[6,c.106-109]. Сукупна кількість усіх міських поселень станом на 15 січня 1970 р. становила 45 населених пунктів, з них – 3 міста обласного, 12 районного підпорядкування та 31 селище міського типу[3,c.9]. Розподіл за кількістю населення у 1959 р. виглядав наступним чином – кількість міст з населенням від 5 до 10 тис. - 4, 10-20 тис - 4, 20-50 тис. – 2, 50-100 тис. - 1[2,c.24].

Прийняття Зростання населення міст, розбудова міського господарства вимагали перегляду відповідних законодавчих норм. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1956 р. було затверджено “Положення про порядок віднесення населених пунктів до категорії міст, селищ міського типу і робітничих селищ Української РСР”, яке регулювало порядок вирішення питань надання містам відповідного адміністративного статусу. З цього часу міськими поселеннями вважалися міста, селища міського типу і робітничі селища.

Протягом 50-60-х рр. ХХ ст. внаслідок адміністративно-територіальних перетворень зросла чисельність міських поселень області. У 1957 статус міста одержали Городня та Ічня; 1958 р. – Бобровиця, Корюківка, Семенівка; 1960р. – Носівка; 1961 р. – Остер; 1966 р. – Борзна, Мена. Значно збільшилась кількість селищ міського типу з 16 у 1959 р. до 31 в 1970р. Упродовж 1956-65 рр. на території області існували робітничі селища – населений пункт, що мав у своєму складі біля 500 мешканців, та виконував важливу роль у господарському житті місцевості. Робітничі селища розташовувались поблизу виробництв, заводів, залізничних станцій тощо. На Чернігівщині було 3 з 89 робітничих селища – Замглай (Ріпкинська селищна рада), Західне (підпорядковане Чернігівській міськраді) та Десна(Остерська селищна рада).

Отже, впродовж 1960-х років в Україні склались умови, що сприяли остаточному її перетворенню на високоурбанізовану республіку. Активна містобудівна та житлобудівна політика разом з залученням великої кількості робочих рук з сільської місцевості стрімко збільшували чисельність міського населення, що вже 1965 року перевищило за своєю кількістю сільське. Чернігівська область впродовж 1960-х років продовжувала залишатись низькоурбанізованим агарним регіоном. Але протягом даного десятиріччя тривав етап створення промислової бази, йшов місто- та житлобудівний процес, поступово зростала кількість міського населення.

1.Жученко В.С., Стешенко В.С. Демографическое развитие Украинской ССР (1959 – 70 гг.). – К., 1977.

2.Итоги Всесоюзной переписи населения 1959г. Украинская ССР. – М., 1963.

3. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область. – К., 1972.

4.Население СССР. Статистический сборник. – М., 1973.

5. Салій І.М. Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти. – К., 2005.

6.Сіверянський літопис 2003, №1// Валентина Іванишина Динаміка демографічних процесів на Чернігівщині в 60-і рр.. ХХ ст.. (за даними Всесоюзних переписів населення 1959, 1970рр.)