Пєтухова І. С.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ПРОБЛЕМИ ФАКТОРИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

В сучасних умовах нестабільної економіки вітчизняні корпорації, що мають гострий дефіцит фінансових ресурсів, не можуть забезпечити свого стабільного економічного зростання без серйозного реформування своєї діяльності. Зіткнувшись із подібними проблемами 20—30 років тому, компанії західноєвропейських країн знайшли вихід, використавши новий тоді фінансовий продукт, який дістав назву факторинг.

З – поміж зарубіжних вчених, які зробили внесок у розвиток теорії і практики здійснення факторингових операцій слід назвати насамперед дослідження таких науковців, як У. Д. Доллан, Р. Кембелл, Ж. Перар, П. Роуз, К. Шміттгофф. Серед українських науковців слід виділити В. Батрименка, О. Береславську, М. Олексієнка, А. Савченка,О. Ляхову, Склеповий Є. [1].

Факторинг - унікальний фінансовий інструмент, який може ефективно вирішувати велику кількість завдань та проблем, що стоять перед підприємством, у тому числі: економічні, фінансові, продажу та маркетингові.

Суть факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80–90% вартості прямих поставок (за винятком комісійних), незалежно від терміну надходження виторгу від покупців.

Одним із перспективних напрямів розвитку факторингу в Україні є оновлення інструментарію запровадження таких послуг. Йдеться про факторинг з регресом, який доволі популярний в індустріально розвинених країнах [2].

Факторингове обслуговування сьогодні – найбільше розвивається з поміж усіх видів фінансових послуг. За останні десятиріччя світовий сукупний обіг факторингових компаній збільшився в 3-4 рази. В Україні інститут факторингу введений порівняно недавно і він набуває швидких темпів розвитку.

Використання факторингу дозволяє клієнту : швидко збільшити обсяги продажу; залучити нових покупців; запропонувати своїм покупцям пільгові умови купівлі; якісно збільшити свою конкурентноздатність на ринку; закупити товари у своїх постачальників за більш низькими цінами через відмову відстрочки платежу з їх сторони; отримати більш гнучке та оптимальне, ніж традиційний банківський кредит фінансування зростаючого продажу за умови нестачі власних оборотних засобів; перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з швидкою оплатою: клієнту більше не доведеться чекати оплати товару покупцем – він отримає більшу частину суми платежу як тільки здійснить поставку[3].

Факторингові операції в Україні поки що не дооцінюються підприємцями. Це пояснюється тим, що до цих пір не прийняті відповідні нормативні документи . Для використання переваг факторингу в Україні вкрай важливо на державному рівні вирішити правові суперечки. І хоча українськими фінансовими установами факторинг використовується ще недостатньо, останнім часом, з розвитком банківської системи, такі послуги стають привабливими для суб’єктів господарської діяльності України не лише як форма захисту від ризиків, а й засобом оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що безперечно, є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг [4].

В нашій країні існують перешкоди для поширення факторингу. Це насамперед неврегульованість законодавчої та нормативної бази; в Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність. Запровадження факторингу утруднюється також і прийнятою практикою ведення торгово-збутових операцій, яка передбачає, як вже згадувалося, передплату та майже повну відсутність комерційного кредиту. Важливу роль відіграє й обізнаність менеджерів, економістів та керівників з факторингом як економічним інструментом. Саме сучасна підготовка спеціалістів та фахівців українських підприємств повинна розкрити їм ефективні методи управління підприємством, які є загальноприйнятими в міжнародній практиці, серед яких і факторинг. Крім того, серед причин недостатньої розвиненості факторингових послуг у нашій країні досить часто зазначають відсутність економічного аналізу розрахунку, дієвого контролю за якістю обслуговування та практичного досвіду ведення факторингових операцій

Отже, факторинг – єдине джерело фінансування, яке зростає разом з продажами. При цьому компанії не обов'язково відповідати вимогам, які виникають при наданні кредиту і не вимагається ніякої застави, заставою виступає дебіторська заборгованість сама по собі. Принципово важливим має стати відкриття факторинговим компаніям, які не є кредитними організаціями, допуску до позичкового капіталу. Сьогодні такі факторингові компанії мають право здійснювати фінансування клієнтів виключно за рахунок ресурсів власного капіталу. Доступ до позичкового капіталу усуне певні бар’єри для розвитку відповідного сектору фінансового ринку, а також зніме нерівність між банками та факторинговими компаніями в доступі до капіталу.

В Україні факторинг поки що не розглядають як самостійну сферу діяльності. Банки надають перевагу факторингу як послузі, лише розширюючи асортимент кредитних продуктів. Спеціалізованих факторингових компаній на ринку практично не існує. використання факторингу веде до зростання клієнтури і збільшує обсяги продажу.

Список використаної літератури

1. Cклеповий Є. В. Ринок факторингових послуг в Україні // Фінанси України.- 2005.- №9.- с.109-115.

2. Завгородній В. Факторинг : особливості деяких операцій // ГоловБух. – 2005. - №9. с.25

3. Лисенко Ю. М. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. — К., 2005. — С. 179.

4. Белялов Т. Е. Аналіз форм і методів управління дебіторською заборгованістю у складі оперативних фінансових активів корпорації // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 9 (51). — С. 30–36.