Економіка/ 7. Облік і аудит

Козоріз Ю. С., Покиньчереда В. В.,

Науковий керівник: асист. Даценко Г. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Аудит ефективності як засіб адаптації фінансового контролю до економічних змін

Світова економіка завжди знаходиться у стані постійного розвитку, який супроводжується значущими змінами в усіх її галузях. Сучасні світові тенденції розвитку фінансового контролю і аудиту спрямовані на своєчасне виявлення негативних відхилень від поставлених завдань та обгрунтування методів їх усунення. Фінансовий аудит – традиційна форма фінансового контролю, активно доповнюється аудитом ефективності, основним призначенням якого є встановлення рівня продуктивності, результативності та економічності фінансово-господарської діяльності як державних органів та організацій, так і приватних компаній, корпорацій і фірм.

Різноманітні види такого аудиту поширені в міжнародній практиці. Найбільш інтенсивно аудит ефективності застосовують у суспільному секторі, оскільки він сприяє успішному вирішенні проблем підвищення ефективності й результативності бюджетних витрат, які є актуальними практично для всіх країн.[2]

Проблема поширення аудиту ефективності стала предметом наукових праць багатьох вітчизняних вчених: Удачина І. П., Рубан Н. І., Чумакова І. Ю., Зубілевич С. В., Малишев А. П., Покиньборода Й. О. Проте, аудит ефективності поки що залишається новим і недостатньо дослідженим поняттям для вітчизняної теорії й практики. Економічні зміни, що відбулися в Україні впродовж останніх років, потребують більш грунтовного дослідження проблем, що пов’язані із запровадженням аудиту ефективності у практику роботи вітчизняних органів державного фінансового контролю, вирішення існуючих проблем та окреслення принципових умов для подальшого розвитку теорії аудиту і наближення до найкращої міжнародної практики аудиту ефективності. Тому метою даної роботи є подальше дослідження аудиту ефективності, огляд міжнародного досвіду та української дійсності, розробка пропозицій стосовно його розвитку в Україні.

У країнах світу, що мають найбільш тривалі традиції щодо застосування аудиту ефективності, він реалізується як вид діяльності державних аудиторів із здійсненням контролю урядових структур, державних підприємств і неприбуткових організацій, а також як аудит, що проводиться за контрактами незалежними аудиторами в приватних компаніях, фірмах і корпораціях.[1]

Відповідно до класифікації INTOSAI (міжнародної організації вищих органів фінансового контролю) аудит ефективності передбачає вивчення обсягів економічності, результативності й ефективності. Він включає: аудит економічної діяльності адміністрації, досягнутої завдяки застосуванню ефективних адміністративних принципів, практики та політики управління; аудит продуктивності використання трудових, фінансових та інших ресурсів, включаючи дослідження систем інформації, результатів виробничої діяльності, стану внутрішнього контролю та їх моніторинг, а також оцінку заходів, вжитих об’єктом аудиту для усунення виявлених недоліків; аудит результативності діяльності щодо встановлення ступеня досягнення об’єктом аудиту накреслених цілей, а також перевірку фактичних наслідків і результатів діяльності порівняно із запланованими.[3]

Головними завданнями аудиту ефективності є вивчення рівня виконання державної (бюджетної) програми та оцінка досягнення запланованих результативних показників; встановлення упущень адміністративного, нормативно-правового та фінансового характеру, які перешкоджають своєчасному і повному виконанню поставлених цілей; визначення рівня впливу встановлених упущень і недоліків на якість виконання цілей організації; оцінка доцільності подальшої реалізації обраної програми та обгрунтування пропозицій щодо її припинення.

Методологія аудиту ефективності включає такі прийоми: аналіз нормативно-правових актів, планових розрахунків та пояснювальних записок до них, методичних рекомендацій, порядків проходження бюджетних коштів; аналіз фінансової звітності та інших статистичних та оперативних даних шляхом порівняння показників – планових і фактичних, динамічних, до програми і після; аналіз матеріалів попередніх ревізій і перевірок; публікації в пресі, публічні виступи відповідальних осіб; техніко-економічний розрахунок; економічна оцінка господарських операцій.[1]

Дослідження методології, аудиту ефективності, проведене на підставі досвіду деяких країн (зокрема, США, Великої Британії, Канади), дало змогу дійти принципових висновків: по-перше, методики проведення аудиту ефективності здебільшого повторюють положення загальноприйнятих міжнародних стандартів аудиту; по-друге, практичні рекомендації з проведення аудиторських перевірок адаптуються до кожної конкретної ситуації; по-третє, аудит ефективності проводять на підставі найкращих практик, встановлених критеріїв та індикаторів ефективності.[2]

В Україні аудит ефективності поки що не набув належного поширення, у системі контролю. Якщо фінансовий аудит (аудит фінансової звітності) вже має свою історію і розвинену методологію, що враховує міжнародні стандарти та певний досвід і багаторічні традиції проведення перевірок і ревізій, то аудит ефективності виник, порівняно, недавно і тому його проведення у вітчизняному законодавстві належним чином не врегульоване. Аудит ефективності, набув легітимності лише як форма, державного фінансовою контролю після прийняття Бюджетного кодексу України, а саме з 21 червня 2001 року.

Запровадження аудиту ефективності в Україні супроводжується складнощами і проблемами, що зумовлені сучасною вітчизняною практикою управління державними фінансами. Однією з основних проблем є незавершеність реформи бюджетного процесу. Так, на сьогодні запроваджено лише окремі елементи програмно-цільового методу, а саме: розроблено і впроваджено форми бюджетних запитів, програму класифікації видатків державного бюджету. Однак для виконавців таких програм залишається актуальною проблемою розробка системи показників результативності їх виконання.[1]

Іншою проблемою є відсутність упорядкованої та несуперечливої системи нормативно-правового регулювання державного фінансового контролю й аудиту. Сьогодні в нашій країні діють окремі не пов’язані один з одним нормативно-правові акти, що певною мірою стосуються питань аудиту ефективності.[2]

Залишається невирішеним питання про те, хто саме повинен займатися цим аудитом, координувати і регулювати його розвиток – тільки Рахункова палата та її територіальні підрозділи в регіонах або (при раціональному розподілі повноважень) органи ДКРС та Державне казначейство України чи інші органи в системі урядового державного фінансового контролю, служби внутрішнього аудиту в органах виконавчої влади, Аудиторська палата України (АПУ) та незалежні аудитори (аудиторські фірми).

Для ефективного впровадження аудиту ефективності передусім потрібно створити адекватну нормативну та методологічну основу для його проведення, зокрема розробити і затвердити єдину концепцію розвитку державного фінансового контролю в Україні, слід також внести зміни і доповнення в чинне законодавство. З метою вдосконалення інформаційної бази, яка є обов'язковою для проведення аудита ефективності, потрібно завершити впровадження механізмів програмно-цільового методу, забезпечивши не тільки формування, а й застосування в бюджетному процесі повної та достовірної звітності про результативні показники виконання бюджетних програм.

Важливу роль у вдосконаленні методології й практики державного фінансового контролю та запровадженні механізмів аудиту ефективності відіграє створення умов для підготовки й атестації аудиторів, працюють у секторі державного управління. За аналогією з міжнародною практикою до розробки пропозицій з питань методології аудиту ефективності можуть бути залучені професійні аудиторські організації (зокрема, АПУ і САУ), незалежні аудитори та експерти, що мають досвід взаємодії з органами та організаціями сектора державного управління.[1]

Отже, для того щоб аудит ефективності зайняв належне місце в системі державного фінансового контролю в Україні, сприяв би модернізації бюджетного процесу і підвищенню якості державного управління, необхідне дотримання принципових умов для його подальшого розвитку, вирішення існуючих проблем та наближення до найкращої міжнародної практики.

Література:

1. Аудит ефективності: зарубіжний досвід та українські реалії/ І.Чумакова// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – №1. – С. 56 – 62.

2. Позитиви аудиту ефективності/ В. Азима// Фінансовий контроль. – 2008. – №6. – С. 14 – 16.

3. http://www.intosai.org/en/portal/