Домбровська С.О.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Основні форми і методи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників

Аграрна політика, розвиток різних форм власності і господарювання вимагають обґрунтованого та виваженого підходу з боку держави. Економічні досягнення навіть у високорозвинених країнах залежать від уміння держави обрати і використати заходи підтримки. Особливої необхідності державна підтримка набуває в кризових умовах розвитку економіки. Вона являє собою систему політичних, економічних, соціальних, екологічних і етнокультурних заходів, що базуються на цільній концепції суспільного і господарського розвитку. Основою для розробки нормативно-правових актів щодо аграрної політики є державні програми розвитку сільського господарства або міждержавні програми в країнах Європейського Союзу. На сучасному етапі методи державної підтримки поділяються на адміністративні і економічні; до адміністративних методів належить встановлення державою правових відносин з метою контролю якості, кількості сільськогосподарської продукції, ціноутворення, планування, а до економічних – бюджетне фінансування.

Основними формами прямої державної фінансової підтримки є: пряме фінансування, бюджетні інвестиції, субсидії, дотації, субвенції, державний кредит, створення державних цільових та регіональних позабюджетних фондів, формування спеціалізованих кредитних установ. Основними формами непрямої державної фінансової підтримки є: податкові пільги, прискорена амортизація, фінансування науково-дослідних робіт.

Для кількісної оцінки рівня субсидування аграрного сектора економіки використовують показник частки державної підтримки в структурі ВВП країни. Зокрема, рівень державної підтримки в США становить 1%, країнах ЄС – 1,7, у Швейцарії – 3% ВВП. В Україні державна підтримка сільськогосподарських підприємств становить близько 2,9% ВВП. Частка державної фінансової підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників у виробництві продукції коливається від 14,3 до 6,1%, тобто в 3-4 рази нижче порівняно з країнами-членами ЄС, США. Особливе значення має оцінка рівня державної підтримки в розрахунку на одиницю площі: так, у країнах Європейського Союзу економічна підтримка становила 331 євро на 1 га, а в Україні становила 199 грн., або 27 євро, що у 12,3 рази менше. Система державної підтримки аграрного сектора налічує значну кількість програм, до яких належать програми здешевлення коротко- і середньострокових кредитів, надання підтримки фермерським господарствам, здешевлення страхових премій, пільговий режим оподаткування сільськогосподарських виробників ПДВ, програми часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та мінеральних добрив вітчизняного виробництва.

З 2000 року одним з напрямів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників є їх кредитування на пільгових умовах через механізм часткової компенсації відсоткової ставки по кредитах комерційних банків для підприємств агропромислового комплексу. До 2003 року фінансова підтримка сільськогосподарської галузі збільшувалася порівняно з іншими галузями агропромислового комплексу. Так, у 2000 році 3853 сільськогосподарських підприємств одержали кредити за пільговою схемою на суму 455 млн. грн. У 2003 році кількість сільськогосподарських підприємств, які одержали кредити зросла до 14075, а сума кредитів до 2847 млн. грн. З 2004 року ця частка зменшується і у 2007 році пільгові кредити одержали 7463 сільськогосподарських підприємств на суму 7800 млн. грн. Разом з тим для сільськогосподарських підприємств повинна формуватися спеціальна кредитна система, для удосконалення якої доцільно застосувати особливі методи державного регулювання.

Побудова кредитної системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин і відповідних форм кредиту. В різних країнах кредитні системи відрізняються складом інститутів, їх функціональною спеціалізацією. У високорозвинутих країнах функціонує добре розвинута кредитна система, яка складається з банків і небанківських фінансово-кредитних інститутів. За кордоном цю проблему вирішують шляхом створення спеціалізованих аграрних банків, які є основою інтегрованих об’єднань чи спеціалізованих систем і фондів, через які Уряд може проводити державну фінансово-кредитну політику. Наприклад, у США створена «Фермерська кредитна система», в Канаді існує «Фермерська кредитна корпорація», в Чехії – «Фонд підтримки і гарантії для фермерів і лісового господарства», в Угорщині – «Фонд гарантії сільського кредиту», в Росії – «Спеціальний фонд пільгового кредитування». У Німеччині, Франції, Данії, Бельгії створюються спеціалізовані аграрні банки.

Важливою частиною формування національної кредитно-фінансової системи обслуговування сільськогосподарських товаровиробників є кредитна кооперація. В Україні склалися передумови для формування цієї системи, але кредитні спілки і їх асоціації надають обмежений спектр фінансових послуг. Частка кредитних спілок у забезпеченні аграрного сектору становить 6% обсягу залучених грошових ресурсів і 8% – кредитних. Досвід зарубіжних країн свідчить про невирішеність зазначеного питання в нашій країні. Так, фермери США через кредитну кооперацію одержують до 40% довгострокових і до 20 % короткострокових позик, в ФРН – відповідно 45 і 24%. В зарубіжних кооперативних банках процентні ставки по кредитам в 2-3 рази нижче, ніж у комерційних, тобто не вище 4-6% річних. Завершити створення кооперативної системи в нашій країні може прийняття відповідної цільової програми, як правило, на першому етапі розвитку кооперативно-кредитної системи повинні бути створені кредитні кооперативи, на другому – регіональні кооперативні банки, а на третьому – Центральний кооперативний банк. На першому рівні формуються обсяги замовлень на кредитні ресурси для кожного товаровиробника і складається зведений план їх кредитування. Другий рівень займається підтримкою організацій першого рівня, а третій рівень об’єднує обласні кооперативні банки та кредитні кооперативи і спілки. Ці установи повинні відігравати ключову роль у мікрокредитуванні сільськогосподарського виробництва.