Экономічні науки/ 1.Банки і банківська система.

Колосовський С.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Форми виходу комерційних банків на світовий фінансовий ринок

При виході на світовий фінансовий ринок комерційні банки мають розглянути ряд конкретних зовнішніх факторів, які відіграють суттєву роль у формуванні стратегії і подальшій діяльності банку на ньому. Серед них основну увагу слід приділити культурним, політичним, соціальним і економічним факторам.

Початковим етапом міжнародної діяльності будь-якого банку є встановлення кореспондентських відносин з місцевими банками інших країн, які називають - банками-кореспондентами. Це необхідно для здійснення клірингу міжнародних платежів за експортом чи імпортом, проведення документарних операцій, а також надання різноманітної інформації [1].

Наступним кроком головного банку в процесі виходу на світовий ринок стає утворення банківського відділення (філії) на території приймаючої держави чи офшорного фінансового центру. Такі центри на території інших держав являють собою більш дешеві джерела капіталу ніж національні ринки. Через своє офшорне відділення міжнародний банк приймає вклади і видає кредити в євровалюті, здійснюючи відокремлений облік цих операцій. Перевагою ведення банківського бізнесу через офшорні відділення є простота реєстрації, відсутність резервних вимог при прийнятті депозитів, пільгове (або нульове) обкладання податками, високий рівень збереження фінансової таємниці. Відділення, розташовані в найбільших світових фінансових центрах виконують широкий спектр банківських операцій: залучення і розміщення значних об'ємів грошових ресурсів у євровалюті, міжнародні синдиковані кредити.[2] У сукупності з головним банком (та його філіальною мережею і дочірніми структурами в країні реєстрації) ці організації утворюють міжнародну банківську групу.

Міжнародний банк створює представництво в закордонній країні в першу чергу з метою сприяння своїм клієнтам при веденні бізнесу в цій країні чи сусідніх державах. Представництво не є „банківським офісом”, воно не може прийняти банківський вклад, видати від імені головного банку кредит, сплатити вексель, авізувати акредитив, або провести операцію на ринку євровалюти [2]. Основною функцією представництва є надання інформації, консультацій, організація ділових контактів на місці для клієнтів головного банку.

Як з юридичної, так і з операційної точки зору банківський філіал є частиною головного банку, опираючись на всю його ресурсну базу. Філіал (відділення) не є самостійною юридичною особою, тому він не має своїх установчих документів (уставу), своєї ради директорів, не може емітувати акції. Головним недоліком філіалу як організаційної форми, з точки зору головного банку (але не клієнтів), є те, що саме головний банк несе повну відповідальність за зобов'язаннями свого філіалу. Крім того, законодавство ряду країн, не допускає діяльність філіалів закордонних банків на своїй території.

Дочірнім банком називають самостійну банківську організацію, як правило, у формі відкритого чи закритого акціонерного товариства, або товариства з обмеженою відповідальністю, де всі 100 % чи більша частина акцій (паїв) належать головному міжнародному банку. Такий банк надає повний спектр банківських послуг. Як самостійна банківська організація, дочірній банк повинен задовольняти усім вимогам, що пред'являються до такого роду інституцій зі сторони місцевого законодавства, в тому числі вони повинні мати необхідні ліцензії на здійснення банківської діяльності. Кредитний ліміт дочірнього банка обмежений його власним капіталом і не пов'язаний з капіталом головного міжнародного банку, що обмежує самостійність дочірнього банку у кредитуванні значних позичальників. Одночасно з цим відповідальність головного банку по зобов'язанням дочірнього також обмежена розміром статутного капіталу [3].

Основною перевагою організації асоційованого банку, як і у будь-якого іншого спільного підприємства, є можливість поєднання досвіду, потенціалу, корпоративних культур двох (або більше) груп співвласників. Недоліком як і у будь-якого спільного підприємства є те, що в критичний для банка момент різні групи власників не зможуть виробити і затвердити єдину політику дій.

Особливим типом асоційованого банку є банківський консорціум - банківське спільне підприємство, яке належить групі з двох чи більш банків, що представляють різні країни. Банківський консорціум формує початкову клієнтську базу за рахунок компаній, що отримали рекомендації від міжнародних банків-співвласників, але в подальшому розвиває власний банківський бізнес. [4].

Важливим стержневим елементом багатьох міжнародних банківських груп є банківські холдингові компанії. Банківська холдингова компанія - це акціонерне товариство, що володіє пакетами акцій юридично самостійних банків і небанківських організацій з метою здійснення управлінських, фінансово-кредитних чи контрольних функцій по відношенню до них.

Таким чином, організаційно-інституціональні інструменти виходу банків на світовий фінансовий ринок передбачають використання перспективних форм та методів міжнародного співробітництва із закордонними країнами, банками, юридичними та фізичними особами. В економіко-організаційному плані цьому може сприяти створення філіалів, відділень, дочірніх банків, стратегічних альянсів, банківських холдингових компаній.

Література:

1. Balassa Bela. The Theory of Economic Integration. Homowood. - III: Richard D. Irwin, Inc. - 2003. – 127 р.

2. Schmukler S. L. Financial Globalization: Gain and Pain for Developing Countries. - World Bank, 2003. - 43 p.

3. www.banks.kiev.ua

4. www.lib.ua-ru.net/inode/p-2/38173.html