Музыка и жизнь / Музыковеденье

Сидоряк В. М., Співак О. В.

Харківська гуманітарно-педагогічна академія

Українська зозулька

Окарина, або, як її ласкаво називають в Україні – зозулька, це порцелянова або керамічна свисткова флейта сферичної форми, що може мати до дев’яти звукових отворів. Сучасні зозульки, зазвичай, мають одну октаву діапазону і мажорний або мінорний звукоряд. Своїм зовнішнім виглядом, який може значно відрізнятися у різних куточках світу, вона завдячує уяві майстрів, що століттями винаходили різні форми, завдяки чому й народжувались різноманітні відтінки її звучання.

Фото окарини з особистої колекції авторів. Матеріал – глина

З італійської мови слово «окарина» (ocarina) перекладається як «гусенятко». А щодо походження назви «зозулька» дослідник народних музичних інструментів Б. Яремко зазначає, що це похідний від простого свистка інструмент, що дістав своєї назви по її формі, бо народні свитки виконували у формі птахів [1, с. 26]. О. Чаплій появу зозульки в Україні пояснює «культурними взаємовпливами» та зазначає, що «інтегрування окарини в українську культуру сприяло деякій видозміні її функції, а зовнішній вигляд набув традиційних для народного мистецтва рис та ознак» [2, с. 668].

Згодом улюблена народна зозулька увійшла й до професійної музики: її почали використовувати у оркестрах народних інструментів для імітації голосу птахів, шелестів, виконання на ній простих, але проникливих мелодій. Використання окарин у професійній музиці заохочувало й композиторів. Так, з другої половини ХХ ст. партії зозульки зустрічаються у творчості В. Гуцала, А. Іваниша, Д. Демінчука.

Даний процес став поштовхом для початку виготовлення окарин з дерева, чим особливо прославився майстер О. Шльончик [3]. З його майстерні вийшло ціле сімейство окарин: від піколо – до баса. Ці інструменти мають по десять звукових отворів та діатонічний звукоряд, а для їх виготовлення використовувались тис та тополя. Згодом мистецтво виготовлення окарин зацікавило багатьох майстрів, що призвело до розширення «арсеналу» матеріалів. Наприклад, їх почали виготовляти з бамбуку та очерету:

Фото окарини з особистої колекції авторів. Матеріал – бамбук

Література:

1. Сідлецька Т. І. Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства в Україні. Ч. 1: навч. посібник / Т. І. Сідлецька. – Вінниця: ВНТУ, 2001. – 122 с.

2. Чаплій О. Керамічна окарина в Україні: походження, функції, конструктивно-технологічні та художні особливості / О. Чаплій // Народознавчі зошити. – №4. – 2013. – С. 698 – 673

3. Черкаський Л. М. Українські народні музичні інструменти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://proridne.com. Дата звернення: 25.08.2016