Педагогические науки/4. Стратегические направления реформирования системы образования.

Орлянська А.В.

аспірантка кафедри корекційної педагогіки та інклюзивної освіти Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Україна

Проблема навчання і виховання дітей з розладами спектру аутизму

Приблизно протягом століття термін «аутизм» використовувався в психіатрії досить широко, виступаючи як визначення у людини відсутності потреби в спільній діяльності, спілкуванні, замкнутого способу життя, хворобливого занурення у свої думки, порушення самосвідомості і, крім цього, способу психологічного захисту. Так і до цього часу не існує однозначної точки зору про те, що ж таке «аутизм» і які його основні характеристики.

Ще двадцять років тому проблема раннього дитячого аутизму не стояла так гостро, як сьогодні. Вітчизняних науково-дослідних робіт з даної проблеми практично не було. У більшості випадків мова йшла про досить дивні для дитячого віку захворювання, такі як олігофренія або шизоїдна психопатія з олігофренічним дефектом. Тому без спеціальної для даного синдрому психокорекційної роботи ці діти ще глибше занурювалися у власний загадковий світ.

Незважаючи на те, що більшістю фахівців ранній дитячий аутизм розглядається як порушення психічного розвитку, в даний час існує безліч суперечливих точок зору на причини його виникнення, специфіку клінічних проявів, особливості та прогноз в психічному розвитку дітей з РДА. Причини та патогенетичні особливості раннього дитячого аутизму, а саме їх різноманітність, невизначеність і суперечливість, є предметом численних дискусій. На сьогодні існує декілька робочих гіпотез, що пояснюють природу раннього дитячого аутизму.

У світовій та вітчизняній спеціальній педагогіці є багато досліджень, присвячених проблемам аутизму (Є.Баєнська, М.Башина, Е.Блейер, Л.Винг, Л.Канер, В.Лебединська, М.Ліблінг, О.Мельник, О.Нікольська, К.Островська, О.Хворова, Д.Шульженко). Зокрема, Л.Каннер вперше ввів термін «аутизм» та відокремив його від шизофренії. Л.Вінг описала тріаду порушень: порушення соціальної взаємодії, порушення комунікацій і обмежений спектр діяльності та інтересів. За визначенням російських дефектологів В.Лебединського, О.Нікольської, Є.Баєнської та М.Ліблінг аутизм – це порушення емоційних зв’язків, виражена стереотипність у поведінці, що проявляється як консерватизм у стосунках зі світом та страхом змін. А саме вітчизняні спеціалісти: О.Мельник, К.Островська, А.Хворова, Д.Шульженко займались питанням сутності психолого-педагогічного змісту корекції аутистичних порушень у дітей. Водночас, питання ранньої корекційної роботи з дітьми з РСА досліджені недостатньо, тому вирішення проблеми соціалізації дітей цієї категорії потребує спеціальних педагогічних технологій.

Розробленої єдиної системи психологічної корекції дитячого аутизму не існує. Рекомендації носять розрізнений і, нерідко, суперечливий характер.

Далеко не кожну дитину з аутизмом вдається вивести на задовільний рівень соціальної взаємодії. Деякі з дітей, що відвідують різноманітні реабілітаційні центри, це діти, які мають якісь свої шизоїдні особливості, відносно успішно можуть навчатись в школах, інші ж не завжди можуть навчатися і в допоміжній закладах. Але все це не повинно бути підставою для відмови від пошуку спеціального психокорекційного і психотерапевтичного впливу, який створить умови для розвитку дітей аутистів, поєднає між собою медикаментозне лікуванням з роботою психолога, дефектолога і логопеда та в подальшому буде сприяти більш успішній соціальній адаптації.

Поведінкові особливості при аутизмі можна спостерігати безпосередньо, тому і робота педагога повинна бути спрямована в першу чергу на них. Однак, тільки маючи уявлення про аутизм на когнітивному рівні, ми зможемо аналізувати поведінкові порушення, а значить краще розуміти їх причину і природу.

У нашій країні виникають нові організації, які допомагають дітям з проблемами у розвитку. Ці організації часто ведуть свій пошук нових шляхів допомоги таким дітям, використовуючи в роботі різні підходи, у тому числі і досвід зарубіжних фахівців.

У розвинених країнах Заходу також є різні підходи до проблеми навчання і виховання і адаптації людей з аутизмом. Часто підхід зарубіжних фахівців ґрунтується на визнанні безсумнівною унікальності для світу будь-якої людини. Тому пропонується не виправлення «недоліків», а створення для особливих дітей умов, в яких вони можуть жити і залишатися самі собою. Такий підхід пояснюється ще й тим, що у світі здорових людей людина з порушеннями завжди буде знаходитися в ситуації неуспіху, так як її особливості роблять її неконкурентоспроможною.

Ми не будемо аналізувати різні підходи до вирішення цієї проблеми і вирішувати, який з них самий гармонійний. Будемо виходити з реалій: в нашій країні спеціальних установ для навчання і виховання дітей з розладами спектру аутизму, а також їх подальшої інтеграції ні на державному рівні, ні в формі приватних закладів поки не існує, і можливості інтеграції обмежені. І тому робота з дитиною з аутизмом не повинна бути безперервним експериментом і обов’язково повинна будуватися на доброзичливому до неї ставленні, з врахуванням її індивідуальності, гнучкості програми навчання і застосування м’яких, охоронних методів навчання і виховання.

Література:

1. Шульженко Д. Аутизм – не вирок. Львів: Кальварія, 2010. — 224 с.

2. Синьов В. М. Корекційна психопедагогіка. Олігофренопедагогіка: підручн. Ч. 1. Загальні основи корекційної психопедагогіки (олігофренопедагогіка) / В. М. Синьов. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – 238 с.