Лікарський контроль і самоконтроль за фізичним розвитком.

Панасюк І. В., студ. Пєльтек М.

Корінна перебудова навчання, обумовлена соціально-економічним розвитком країни, нездійсненна без вирішення проблем, пов'язаних з фізичним вихованням молодого покоління. Указ Президента України, Закон про фізичний розвиток населення України, Постанови кабінету Міністрів України й наступні за ними накази й інструкції Міністерства освіти про фізичне виховання у вузах, націлюють нас поставити справу так, щоб кожний громадянин України з молоду піклувався про своє здоров’я, фізичний розвиток і вдосконалював би свої навички й уміння при заняттях фізичними вправами й спортом, щоб кожний мав знання в області гігієни й медичної допомоги, вів здоровіший спосіб життя. Важливе значення в цій справі належить комплексній програмі з фізичного виховання, як школярів, студенів ПТУ, так і студентів вузів, яка націлена на підтримку й зміцнення здоров'я, що займаються, на підвищення їх фізичної підготовленості.

Серед актуальних проблем фізичного виховання значне місце займає така специфічна проблема, як розвиток основних фізичних (рухових) якостей. Важливу роль відіграють не тільки шляхи їх розвитку й удосконалювання, але й засоби їх контролю, особливо педагогічного. Завдання останнього полягає в необхідності ознайомитися з питаннями розв'язуваними за допомогою педагогічних спостережень, познайомитися з методами й організацією їх проведення. Такі спостереження можуть проводитися не тільки під час занять або тренування, але й до й після їх. Основне завдання цих спостережень - удосконалювання навчально-тренувального процесу з метою одержання найкращого ефекту. Таке завдання може бути вирішене плідно за участю лікаря, що добре знає спорт, методи планування, а педагог - тренер, у свою чергу, повинен мати необхідні медичні знання. При цьому тренер повинен чітко представляти які відомості він може одержати за допомогою лікаря, і які самостійно. Такі спостереження в природних умовах спортивної діяльності, проведені разом з лікарем дозволяють оцінити фізичну підготовленість і спеціальну тренованість спортсмена, оцінити правильність використовуваних методик і режиму тренувань, попередити перенапруги, перевтому й перенавантаження. Виходячи їх вищевикладеного, ці спостереження слід називати лікарсько-педагогічними. Практична реалізація лікарсько-педагогічного контролю здійснюється в системі спеціально реалізованих перевірок, що включаються в зміст занять по фізичнім вихованню, або тренувальних занять. Такі перевірки дозволяють вести систематичний облік по двом найбільш важливим напрямкам:

- визначення ступеня засвоєння техніки рухових дій;

- визначення рівня розвитку рухових (фізичних) якостей.

Існуючі методи лікарсько-педагогічного контролю можна розділити на дві групи:

- що не потребують складної апаратури, відрізняються простотою методики оцінки (візуальне спостереження, визначення частоти подиху, вимір артеріального тиску, ваги тіла, різні координаційні проби й ін.);

- потребуючі досить складної апаратури й спеціально підготовлених людей, що проводять контроль (електрокардіографія й ін.).

У системі педагогічного контролю над засвоєнням техніки рухових дій, здійснюваного в процесі занять викладачами фізичного виховання, прийнято розрізняти три види перевірок (контролю):

- попередню (приймання первинних контрольних нормативів);

- поточну (відзначається викладачем - тренером у журналі або щоденнику);

- підсумкову (приймання державних тестів).

Лікарський контроль - науково-практичний розділ медицини, що вивчає питання фізичного розвитку, функціонального стану й стану здоров'я людського організму в процесі занять фізичними вправами й спортом. Головне завдання лікарського контролю - забезпечення правильності й високої ефективності навчально-тренувальних занять і спортивних заходів; ознайомлення студентів з основними питаннями медичного контролю. Виконання цього завдання полегшує тим, що на практичних заняттях студенти вже одержують деякі вистави про основні методи контролю. Однак, слід ураховувати, що в цей час все більш людей, причому, різного віку охоплене заняттями фізичними вправами й спортом. Ця обставина вимагає від них більш глибоких знань в області медицини, оскільки не все з них перебувають під контролем викладача - тренера на заняттях (частіше) або лікаря (рідше). Ціль лікарського контролю є всіляке сприяння ефективності процесу фізичного виховання, правильному використанню засобів фізичної культури. Лікарський контроль є обов'язковою умовою попередження травматизму, збереження здоров'я людину, довголіття, творчої активності й здійснюється відповідно до "Положення про лікарський контроль над фізичним вихованням у вузі". Основні завдання лікарського контролю:

- визначення стану здоров'я, що займаються й розв'язок питань допуску їх до занять у різних формах і групах;

-здійснення лікарського контролю на заняттях по фізичнім вихованню й спортом;

- діагностика функціонального стану;

- оцінка фізичного розвитку й виявлення захворювань і травм;

- медичне забезпечення змагань;

- агітація й пропаганда фізичної культури серед населення.

Лікарський контроль у вузі проводиться в наступних формах:

- регулярні лікарські обстеження й контроль осіб, що займаються фізичними вправами й спортом;

-лікарсько-педагогічні спостереження за, що займаються під час занять і змагань;

-санітарно-гігієнічний контроль над місцями й умовами проведення занять;

-медико-санітарне забезпечення масових оздоровчих і спортивних заходів (у спортивних таборах і на навчально-тренувальних зборах);

-профілактика спортивного травматизму й захворювань;

-санітарно-просвітницька робота й пропаганда фізичної культури, спорту, здоровішого способу життя.

Для тих, що займаються фізичними вправами й спортом за державними програмами (згідно з навчальним розкладом) медичне обстеження проводять перед початком навчального року один раз у рік - первинне. Для тих, що займаються спортом - 3-4 рази на рік. Щорічні лікарські огляди студентів дозволяють вивчити стан здоров'я, фізичного розвитку й функціональних здатностей найважливіші систем організму, а також установити медичну групу студентів, що займаються. Установлене багаторічною практикою лікарського контролю розподіл, що займаються на групи:

- основну (без відхилень у стані здоров'я);

- підготовчу (без відхилень, але з недостатнім фізичним розвитком і підготовленістю);

-спеціальну (мають відхилення в стані здоров'я й потребуючі обмеження фізичних навантажень)

Це дозволяє правильно дозувати фізичні навантаження в процесі занять фізичним вихованням відповідно до стану здоров'я, що займаються. Заняття фізичними вправами повинні проводитися під контролем лікаря, але насамперед під контролем тренера-викладача по фізичному вихованню. Лікарсько-педагогічні спостереження безпосередньо в процесі навчально-тренувальних занять дозволяють з’ясувати умови й методику занять, підготовленість, що займаються, виконання ними гігієнічних правил, визначити недоліки в організації навчальних занять, дозволяють забезпечити всебічний фізичний розвиток студентів.

Самоконтроль - це регулярні самостійні спостереження, що займаються за станом свого здоров'я, фізичного розвитку, за впливом на організм занять фізичними вправами й спортом. Сьогодні вже ніхто не сумнівається в доцільності самоконтролю. Правда багато спортсменів, навіть високого класу, його ігнорують. Одна із причин цього великий обсяг інформації, яку слід записувати в щоденник самоконтролю. Самоконтроль суттєво доповнює відомості, отримані при лікарськім обстеженні й педагогічному контролі. Він має не тільки виховне значення, але й привчає більш свідомо ставитися до занять, дотримувати правил особистої й суспільної гігієни, режиму навчання, праці, побуту й відпочинку. Це пов'язане з тим, що, по-перше, регулярні лікарські огляди проводяться один раз у рік і в період між ними відомості про стан здоров'я студентів відсутні. По-друге, постійне фіксування суб'єктивних і об'єктивних показників самоконтролю сприяють оцінці фізичного стану, що займаються. Крім того, вони допомагають тренерові-викладачеві, самим, що займаються контролювати й регулювати правильність добору засобів, методику проведення навчально-тренувальних занять. Суб'єктивні показники оцінюються по 5-ти бальній системі. Подібна форма самоконтролю вимагає від, що займаються мінімальної витрати часу - не більш 5-10 хвилин щодня, при цьому дає цінні відомості. По тренувальних навантаженнях, через порушення режиму можна судити зі стану здоров'я, що займаються.

Об'єктивні показники:

Подих. При правильному дозуванні фізичних навантажень (при виконанні циклічних вправ) динамічний контроль над найпростішими показниками системи зовнішнього подиху (частота подиху, ЖЕЛ) дозволяє оцінити фізичний стан, що займаються. Про силу дихальної мускулатури можна судити за даними пневмотонометрії й пневмотахонометрії. Пневмотахонометрія дозволяє виміряти тиск, що розвивається в легенях при вдиху. Сила вдиху в більшості випадків - 50-80 мм. ртутного стовпа. У спортсменів 60-120 мм ртутного стовпа. Сила видиху найчастіше становить 80-120 мм ртутного стовпа, у спортсменів - досягає 100-240 і більш. При регулярних заняттях фізичними вправами потужність форсованого вдиху й видиху може суттєво збільшуватися, що забезпечує кращу вентиляцію легенів під час фізичних навантажень. ЖЕЛ (життєва ємкість легень) - показник, що відбиває функціональні можливості системи подиху, виміряється за допомогою спірометра.

ЧСС (пульс) - важливий показник, що дає інформацію з діяльності серцево-судинної системи (ССС). Його рекомендується підраховувати регулярно, у те саме час доби в спокої. Найкраще ранком, лежачи після пробудження. У нормі в дорослого нетренованого чоловіка ЧСС коливається в межах 60-80 ударів у хвилину. У положенні лежачи пульс у середньому на 10 ударів менше, чим стоячи. По різниці пульсу в положенні лежачи й стоячи (ортостатична проба) можна судити про стан вегетативної нервової системи. Різке частішання пульсу більш 80 уд/хв (тахікардія) і різке вповільнення пульсу менш 60 уд/хв (брадикардія) у порівнянні з попередніми показниками може бути наслідком перевтоми або захворювання (патології) серця. У процесі занять фізичними вправами, участі в спортивних і фізкультурно-оздоровчих заходах рекомендується викладачам-тренерам, інструкторам по спорту й самим, що займаються періодично оцінювати рівень свого фізичного розвитку й фізичної (функціональної") підготовленості.

Оцінка фізичного розвитку проводиться за допомогою антропометричних вимірів, а також методом розпиту й зовнішнього огляду. Антропометричні виміри дають можливість визначити рівень і особливості фізичного розвитку, ступінь відповідності статі й віку.