Петраш О.П.

Київський національний університет будівництва і архітектури, Україна

 

Методологічні аспекти управління портфелем інвестиційно-будівельних проектів ( за критеріями диверсифікації).

Концепція диверсифікації фінансових вкладень виникла достатньо давно і існувала ще до появи сучасної фінансової теорії. Але до публікації Гарі Марковіцем своєї класичної роботи в 1952 році не існувало формальної моделі вибору портфеля інвестицій, який був би заснований на принципах диверсифікації. Ця робота Марковіца разом із розробками Шарпа і Міллера була відзначена Нобелівською премією з економіки в 1990 р. і вважається першим кроком у розробці теорії портфельного управління, заснованої на визначенні ефективної границі набору ризикових активів.

Концепція диверсифікації фінансових вкладень не є новою. Очевидним є те, що розміщувати інвестиції в один актив є недоречним, а кращим варіантом є інвестиції одночасно в кілька фінансових активів, сподіваючись, що втрати по одному з них будуть компенсовані доходами по інших. Іншими словами, інвестування в більш ніж один актив дозволяє розподілити і мінімізувати загальний ризик інвестування. Мета диверсифікації – зменшити загальний ризик без зниження дохідності портфеля. Раціональний інвестор намагається максимізувати дохідність, мінімізуючи при цьому ризик, що і закладено в основу портфельної теорії. Портфель, побудований на таких принципах, буде вважатись оптимальним.

Проблемами портфельного інвестування займалося багато відомих дослідників, серед яких слід відзначити роботи Г. Марковіца, У. Шарпа, Е. Елтона, М. Грубера, С. Росса, Ф. Блека, Р. Літтермана та ін. Більшість робіт цих дослідників стосувалися власних розробок при формуванні оптимальних портфелів. Окремі з них відзначають недоліки і обмеження підходів попередників.

Хоча проблема портфельного вибору досліджена достатньо широко, однак не завжди є очевидними причини змін і переходів до інших теорій, а також чому одні підходи застосовуються активно в практиці, а інші, навіть показуючи кращі результати, не набули достатнього розвитку.

Проблема вимірювання ризику є першочерговою для інвестора. Марковіц показав, що середньоквадратичне відхилення дохідності фінансових активів є важливою кількісною характеристикою їх ризику за умови певних припущень і запропонував формули для розрахунку ризику портфеля інвестицій. Марковіц кількісно довів важливість диверсифікації для зниження ризику і показав, яким чином можна проводити ефективну диверсифікацію, формалізувавши свій підхід у вигляді моделі, в якій присутні дві конфліктуючі цілі інвестора: максимізація дохідності і мінімізація ризику. Їх балансування покладено в основу портфельного вибору [1;2].

У загальному вигляді процедуру інвестиційного процесу, в ході якого інвестор формує оптимальний портфель, можна подати в такому вигляді (рис. 1).

Вже через кілька років після виходу роботи Марковіца багато дослідників виступили з критикою його підходів. Зрозуміло, що врахування тільки середньої дохідності та її варіативності є значним спрощенням при формуванні інвестиційного портфеля. У реальних умовах до моделі необхідно включати додаткові фактори, які більш повно описують розподіл дохідності портфеля.

Овал: Оцінювання волатильності і кореляції між активами
 

 

 


Визначення очікуваної дохідності активів

Оцінювання волатильності і кореляції між активами

Обмеження

при формуванні портфеля

 

 

 

Портфельна оптимізація

 
                

Ефективне співвідношення “ризик дохідність”

 

 

 

Цілі інвестора

 
                

ОПТИМАЛЬНИЙ ПОРТФЕЛЬ

 

 

Рисунок 1 – Інвестиційний процес з точки зору інвестора, який формує оптимальний портфель

Однак, незважаючи на значні результати наукових досліджень, у цій галузі  бракує розробок щодо створення ефективного механізму управління інвестиційним портфелем та, зокрема, використання такого дійового методу зменшення інвестиційного ризику як диверсифікація інвестицій, відсутній системний підхід дослідження вітчизняного досвіду формування оптимального   інвестиційного портфеля, в т.ч. з урахуванням специфіки національної економіки України.

Диверсифікація походить від латинського diversus- різний, віддалений) [3, с.73]. Мета диверсифікації – утримати ризик портфеля інвестицій у межах інвестиційної політики, яку проводить підприємство.

В самому простому розумінні диверсифікація застерігає «не класти яйця в один кошик» [4], та розглядаючи концепцію диверсифікації необхідно звернути увагу на показники ризикованості та доходності кожного «кошику», який використовується. При цьому важливо враховувати поведінку різних «кошиків» по відношенню один до одного і встановити як це вплине на зниження ризику портфеля. Важливим також є визначення точної кількості «яєць», які необхідно покласти до кожного «кошику», щоби досягнути ефекту диверсифікації.

В основі сучасної портфельної теорії лежить концепція "ефек­тивного портфеля", формування якого покликане забезпечити найвищий рівень його прибутковості при заданому рівні ризику або найменший рівень його ризику при заданому рівні прибутковості. Іншими словами, при кожному із заданих цільових параметрів формування портфеля інвестор повинен прагнути забезпечити найбільш ефективне сполучення згідно з ним рівнів прибутко­вості й ризику.   Формування оптимального портфеля, що припускає знижен­ня рівня його ризику при заданому рівні прибутковості, ґрун­тується на оцінці коваріацїї та відповідної диверсифікованості інструментів портфеля.

Незважаючи на всі переваги здійснення диверсифікації, вона не здатна   звести інвестиційний ризик до нуля. Встановлено, що при диверсифікації ризик зменшується   лише до певного рівня, нижче якого знизити його в такий спосіб не можливо. Збільшення кількості об’єктів інвестування в окремих випадках, не дає значного зменшення портфельного ризику. Подальше збільшення складу портфеля неістотно знижує ризик і тому недоцільне, в іншому   виникає ефект   зайвої диверсифікованості, чого варто уникати, адже вона може спричинити  погіршення якості управління через відсутність достатньої кількості висококваліфікованих фахівців із знанням особливостей багатьох областей економіки.

Саме за таких умов розглянутий механізм диверсифікації   має забезпечити створення сприятливого інвестиційного клімату та більш ефективного процесу прийняття інвестиційних рішень в умовах ринкової невизначеності, підвищення якості управління ризиковою частиною інвестиційного портфеля.

 

Література:

1. Markowitz H. M. Portfolio Selection. Efficient Diversification of Investments : monograph / H. M. Markowitz / New York : John Wiley & Sons, Inc. 1959. – 356 p. 

   2. Markowitz H. M. Portfolio Selection / H. M. Markowitz // The Journal of Finance. – 1952. – Vol. VII. – № 1. – P. 77–91.

3. Економічний словник-довідник/ За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміна, 1995. – 368 с.

4. Internet-трейдинг. Полное руководство: Пер.с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2003. – 320 с.