Сторожук Н.В.

Київський національний університет будівництва і архітектури, Україна

Удосконалення теоретико-методологічних підходів до розробки антикризових програм функціонування будівельних підприємств

Донині актуальним питанням залишається розроблення дієвих механізмів своєчасного й адекватного реагування на негативні процеси, що відбуваються всередині підприємства та якнайшвидша його адаптація до перманентно мінливого ринкового середовища. Оскільки будь-які позитивні зміни у макроекономічному контексті – це віддзеркалення реальних трансформативних заходів, що здійснили окремі господарюючі суб’єкти, то ефективність функціонування окремих бізнес-одиниць – це ефективність розвитку економіки країни, формування принципово нових способів ведення бізнесу, перманентний розвиток підприємницьких здібностей і постійний інноваційний пошук.

Особлива увага за таких умов необхідна підприємствам будівельної галузі, для яких негативні макроекономічні тенденції – спад ВВП, зниження життєвого рівня населення, зменшення інвестицій, активізація інфляційних процесів, девальвація національної грошової одиниці, обмеження банківського кредитування тощо – детермінують розвиток кризових процесів усередині галузі, котрі, своєю чергою, негативно впливають на розвиток економіки країни загалом. Одним із дієвих способів пристосування підприємства до мінливого ринку є реструктуризація – внутрішні структурні перетворення, спрямовані на підвищення ефективності господарювання шляхом усунення (максимального обмеження) негативного впливу як екзогенних, так і ендогенних факторів.

Ефективність будівництва, його інвестиційний потенціал та організаційно-технологічні особливості досліджували на концептуальних засадах ризик - менеджменту, економіко-математичного моделювання, маркетингу і управліського обліку В. Анін, І. Бланк, О. Бондар, А. Гойко, П. Куліков, Г. Лагутін, В. Лич, Г. Рижакова, В. Поколенко, В. Федоренко та інші науковці.

Водночас, у науковій літературі, незважаючи на велику кількість фундаментальних праць із даної тематики подальшого теоретичного осмислення потребують антикризові заходи, диференційовані залежно від мети; недостатньо обґрунтовано індикатори оцінки і діагностики як адитивного процесу, необхідний пошук нових способів реалізації внутрішніх структурних перетворень, поза увагою вчених залишається превентивне оцінювання ефективності розробки та впровадження антикризових програм.

Аналіз публікацій та результати власних досліджень дають змогу стверджувати, що антикризове управління як процес характеризується диз’юнкцією та валентністю – взаємозв’язком превентивних (стадія тривоги – активізація економічного потенціалу) та реактивних (стадія резистентності – невідкладні антикризові дії) заходів. На першій стадії реалізують реструктуризацію розвитку й адаптивну, на другій – антикризову реструктуризацію. Першочерговою метою реструктуризації є не усунення наслідків, а попередження виникнення проблем різноманітного походження, оскільки бізнес має бути ефективним на даний, конкретний момент часу, що перебуває у площині адаптивної реструктуризації – превалюючої щодо решти [3].

Процес реалізації антикризових програм має об’єднувати процеси аналізування та опрацювання інформації щодо змін внутрішнього і зовнішнього середовищ, оцінку, мотивацію та контроль за впровадженням реструктуризаційних заходів. Враховуючи це, виділяють окремі адитивні етапи – аналітичний, організаційний та імплементаційний, кожен із яких передбачає низку характерних робіт. Дотримання послідовності наведених етапів допоможе підприємствам враховувати всі важливі аспекти під час розроблення програми антикризових заходів та її впровадження.

Діагностика кризового процесу завжди виходить за рамки простого аналізу основних економічних показників. Аналітик зобов'язаний врахувати вплив на динаміку діагностичних показників чинників зовнішнього оточення (макроекономічних, політичних, демографічних, екологічних факторів). Найчастіше чинники зовнішнього середовища побічно впливають на фінансове положення підприємства, але, проте, їх дія може мати і вирішальне значення (наприклад, збільшення податкового навантаження на підприємство або високе інфляційне зростання). Крім того, трудність порівняльного аналізу полягає, в першу чергу, в правильному підборі діагностичних показників. Відібрані для аналізу показники повинні відповідати таким вимогам. Вони мають бути: достовірні і детальні - правдиво і детально відображати реальні результати фінансово-господарської діяльності підприємства; специфічні - відображати специфіку діяльності підприємства; масштабні - характеризувати всі функціональні напрями діяльності підприємства; порівнянні, тобто узяті за один і той же період часу; не повторювати один одного [2, С.316]. При діагностиці кризи особливу увагу треба звернути на діагностику зміни показників в часі. Експрес-діагностика безумовно необхідна і досить достовірна, але її результати значимі в короткому тимчасовому інтервалі. У ідеалі, окрім моментної діагностики менеджери фірми зобов'язані займатися моніторингом, тобто відстежуванням зміни економічних показників (особливо тих, що характеризують фінансовий достаток підприємства) протягом тривалого періоду. Наприклад, систематичний моніторинг бухгалтерської звітності дозволяє вчасно звернути увагу на насторожуючи зміни в основних статтях балансу (в першу чергу, доходах) або різку зміну його структури (в першу чергу, на користь пасивів). Моніторинг здійснюється методом сканування признакового простору. Скануванням є систематичне повторення моментної діагностики ознак. Наприклад, щомісячно розраховуються показники рентабельності і прибутковості, ліквідності активів. Сканування дозволяє відокремити сигнали кризи від так званих фонових шумів - коливань значень окремих економічних показників в певних межах, що може бути викликане рядом об'єктивних причин [4, С.38]. (вагання значень показника рентабельності продажів може бути пов'язане з дією сезонного чинника або національних і релігійних особливостей покупців). Так, наприклад, в період дії мусульманського рамадану, коли усі мусульмани дотримуються посту, попит на продукцію металопрокату в арабських країнах суттєво знижується. Подібні коливання не спричиняють за собою виникнення кризисного стану з реалізацією металопродукції вітчизняними металургійними комбінатами, а є прогнозованими і очікуваними [2, С.316].

Проведення діагностики кризи потребує використання певної сукупності інформації внутрішнього та зовнішнього характеру стосовно результатів та перспектив господарсько- фінансової діяльності підприємства, його фінансово-майнового становища. Можливість формування та якісні ознаки інформаційної бази дослідження визнаються вагомими чинниками, оскільки доступ до певних джерел інформації обумовлює повноту та достовірність інформації, вибір методів дослідження, коректність діагностичного висновку. Набір діагностичних показників не мусить бути дуже великим, оскільки це значно ускладнить обчислення, збільшить час розрахунків, приведе до виникнення математичної погрішності, а отже, до викривлених висновків. Інша проблема стосується пошуку необхідної об'єктивної економічної інформації для аналізу [1, С.7].

Відповідно до особливостей, які закладаються в основу антикризового управління, його поділяють на декілька видів (Рис. 1).

Рис. 1. Видова класифікація антикризового управління [1, с.231]

Так, залежно від цілей реалізації, антикризове управління поділяється на реактивне та превентивне. Реактивне антикризове управління – це управління, яке характеризується чіткими та конкретними цілями, плануванням і впровадженням та базується на незначній кількості заходів з метою досягнення докризового стану підприємства. Превентивне (попереджувальне) антикризове управління – це управління, реалізація якого здійснюється на основі узагальнюючих цілей, які формуються на рівні планування. Це основний інструмент реалізації стратегічних завдань менеджменту загальної структури підприємства.

Залежно від особливостей розвитку та стану підприємства, антикризове управління поділяється на попереджувальне, кризове та післякризове. Попереджувальне антикризове управління – це управління, що спрямоване на передбачення кризи, зокрема причин її виникнення та прогнозування динаміки розвитку ситуації з метою нейтралізації кризи. Кризове управління – це процес виявлення можливих загроз та кількісної оцінки кризоутворючих факторів, розробки антикризової програми для забезпечення поступального розвитку підприємства. Післякризове управління – це управління, яке спрямоване на оцінку посткризового стану підприємства, планування його діяльності та реалізацію бізнес-проекту.

Активне антикризове управління – це управління при зміні зовнішнього та внутрішнього середовища, яке зорієнтоване на використання існуючих оздоровчих заходів або розробку нових. Пасивне антикризове управління – управління процесами на підприємстві з врахуванням появи можливих небезпек у майбутньому [1, с.231-232].

Діагностика як комплексне економічне дослідження є складовою частиною механізму попередження загрози банкрутства, а усі стратегічні і тактичні завдання антикризового управління мають підпорядковане значення відносно завдання своєчасної діагностики кризи. Остання визначає, зокрема, який тип конкурентної боротьби - оборонний чи наступальний - доцільно використовувати у найближчій перспективі. Основні етапи методологічного забезпечення формування антикризової програми будівельного підприємства полягають в наступному: 1) Створення інформаційної бази дослідження, збір інформації та оцінка її вірогідності на підставі аналізу облікової політики підприємства, даних управлінського, податкового та бухгалтерського обліку. Вивчення базових параметрів діяльності підприємства. 2) Визначення об'єктів спостереження "кризового поля", що реалізує загрозу виникнення кризи для підприємства. Формування системи індикаторів оцінки ступеня (ймовірності) настання «катастрофічної кризи» - загрози банкрутства підприємства. 3) Переведення типових форм бухгалтерської звітності в аналітичну форму, розрахунки і групування показників за основними напрямками аналізу. Аналіз динаміки валюти та структури балансу, інших фінансових звітів та динаміки показників: ліквідності, платоспроможності та розміру чистих активів; наявності збитків за результатами господарсько-фінансової діяльності та їх розміри порівняно з власним капіталом і рівнем рентабельності. 4) Аналіз окремих сторін кризового розвитку підприємства, що здійснюється стандартними методами. Аналіз і зміна груп показників за досліджуваний період; виявлення взаємозв'язків між основними досліджуваними показниками та інтерпретація результатів. 5) Підготовка висновків, визначення вузьких місць і пошук резервів, попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства та визначення ключових аспектів аналізу для поглибленого діагностування. Згідно попереднього огляду бухгалтерської звітності оцінюються тенденції зміни основних показників діяльності, якісна модифікація майбутнього фінансового стану підприємства, перевіряється правильність заповнення граф, наявність усіх необхідних форм і додатків, валюта балансу і всі проміжні підсумки, а також відповідність складеного балансу і інших форм звітності вимогам національних положень стандартів бухгалтерського обліку (П(С)БО) і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО). В державах з ринковою економікою показники прибутку, випущеної та реалізованої продукції із розрахунку на одну гривню, середньорічної (квартальної) вартості майна використовують для характеристики ділової активності керівництва підприємства. Для зарубіжних підприємств такі показники розробляють фінансові, податкові служби, а також різні підприємницькі союзи і фірми. В СНД такі показники поки що розробляються на замовлення підприємств і відомств [1, С. 120].

Література:

1.Інноваційний розвиток підприємства: навч. посібник/ [Федоренко В.Г., Лагутін Г.В., Воронкова Т.Є., Рижакова Г.М.]. - К.: КНУБА, 2014. – 450 с.

2.Коваленко О.В. Експрес-діагностика кризового стану промислового підприємства / О.В. Коваленко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: зб. наук. пр. – Маріуполь: ДВНЗ «ПДТУ», 2011. – Т. 3. – С. 315-320.

3.Винник Т. М. Аналіз методів оцінки ефективності різних типів реструктуризації / Т. М. Винник // Формування ринкової економіки в Україні. Проблеми економічної кібернетики. – 2007. – Спецвипуск 16. – С. 17–21

4. Рижакова Г.М. Теоретичні основи розвитку моніторингових і діагностичних систем в управлінні підприємством / Г.М. Рижакова // Шляхи підвищення ефективності будівництва в умовах формування ринкових відносин.-2013.-№29/2.-С.31-43.