Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

аспірант Вдовика К. І.

Академія фінансового управління, Україна

Квазіфіскальні операції сектору державного управління

Неефективна система управління у сфері державних управління зумовлює значний обсяг квазіфіскальних операцій, які постійно фінансуються з державного бюджету (дефіцит фондів пенсійного забезпечення, компенсація тарифів у транспортній та комунальній сферах). До таких операцій, зокрема, можна віднести: стримування тарифів, пільгові кредити, перехресне субсидування, субсидування обмінного курсу через валютну систему, кредити центрального банку комерційним банкам на обслуговування прострочених боргових зобов’язань державних підприємств тощо.

У деяких країнах ряд операцій, що проводяться центральними банками, носить квазіфіскальний характер. Квазіфіскальні операції можуть включати операції, пов’язані з регулюванням фінансової або валютної системи. Вони можуть використовуватися органами державного управління замість безпосередніх податково-бюджетних заходів і будуть мати подібні економічні наслідки.

Квазіфіскальні операції впливають на операційне сальдо центрального банку, а одже, повинні враховуватися при роз’ясненні та прогнозуванні загального стану сектору державного управління. Прозорість у бюджетно-податковій сфері вимагає чіткого визначення інституційних взаємозв’язків між грошово і податково-бюджетними операціями, а також чіткого визначення агентських функцій, які виконуються центральним банком від імені держави.

У багатьох країнах квазіфіскальні операції призвели до зменшення прибутку з боку центрального банку чи інших державних фінансових установ, які були доволі важливими учасниками кредитної експансії. Поява бюджетного обмеження видатків у рахунках уряду спростовується “недисциплінованістю” у фінансовому секторі, що виникає з банківських установ, які використовують квазіфіскальні операції за наказом уряду. Для цілей макроекономічного аналізу, необхідно мати точну оцінку розміру бюджетного дефіциту та його фінансування. Це означає, що необхідно врахувати емісійне фінансування політики уряду, яке може бути доволі добре сховано у рахунках центрального банку чи державних фінансових установ.

Квазіфіскальні операції часто мотивуються “вищими” міркуваннями, наприклад дати антикризовий стимул економіці і зберегти робочі місця; або підтримати конкурентоспроможність галузей, що мають найбільший потенціал в плані диверсифікації та інновацій; або забезпечити зниження рівня бідності за відсутності коштів для цього в бюджеті. Зазвичай квазіфіскальні операції є усвідомленими, але погано вимірюваними і керованими елементами економічної та бюджетної політики. Найбільший ризик у тому, що середньострокові наслідки квазіфіскальних операцій, як правило, погано розуміються як законодавчою, так і виконавчою владою. Часом ці наслідки усвідомлено ігноруються або оголошуються незначними на тлі вигод квазіфіскальних операцій [3, c. 29].

Квазіфіскальні операції отримали особливо сильний розвиток в останні двадцять років в ході згортання прямого втручання держав в економіку, приватизації та лібералізації фінансових ринків. Важливими чинниками збільшення квазіфіскальних ризиків є зростання перетоків приватних капіталів між країнами і синдром “морального збитку”, коли кредитори, підприємці та домогосподарства очікують, що уряд, навіть згорнувши в якійсь сфері свою діяльність, збереже перед ними певні “залишкові” зобов’язання. Такі очікування існують, навіть коли бюджетний кодекс жорстко обмежує можливості державних компаній і приватного сектора перекласти свої зобов’язання на державний бюджет. У періоди криз такі очікування багаторазово посилюються. Для обгрунтування переадресації зобов’язань використовуються різні аргументи – від важливості рекапіталізації системоутворюючих банків до необхідності стимулювання експорту державними гарантіями. Під тиском з боку галузевих інтересів та вразливих груп населення уряд нарощуює квазіфіскальні операції саме з причини обмеження можливостей антикризового стимулювання в умовах жорсткої бюджетної дисципліни. Фактично в ході реформ відбулося не стільки стискання загальної сфери бюджетних зобов’язань, скільки трансформація частині прямих (більш прозорих) зобов’язань в непрямі – набагато менш прозорі.

Загальною рисою всіх квазіфіскальних операцій є прагнення “жити за рахунок майбутнього”: обтяжити додатковими зобов’язаннями доходи майбутніх періодів в ім’я нарощування витрат (споживання, інвестицій або пов’язаних з вирішенням якихось інших завдань) поточного періоду [2, c. 24].

Квазіфіскальні операції відноситься до операцій, які призводять до передачі суспільних ресурсів приватному сектору через небюджетні канали. Вони спотворюють картину щодо справжнього фінансового положення держави, можуть призвести до виникнення зобов’язань та втрат центрального банку, сприяючи грошовій експансії і приводячи до збільшення боргу.

Квазіфіскальні операції і умовні зобов’язання виникають через надання послуг за низькими цінами через державні підприємства. Ці втрати не виявляються, поки дані підприємства не відчувають фінансової скрути і держава змушена втрутитися, і надати їм допомогу. Підприємство може опинитися в скрутному становищі не тільки тому, що змушене надавати послуги за низькими цінами, але також і тому, що у нього немає достатньої влади гарантувати повну сплату забргованості. Підприємство, яке не матиме змоги утримувати велику кількість фондів, може бути змушене скоротити необхідні витрати на обслуговування, керуючи невідповідним і застарілим обладнанням, яке в свою чергу може призвести до додаткових втрат продукції [4, c. 3-4].

Квазіфіскальні операції містять трансферти, субсидії та податки, які, як правило, не включаються до державного бюджету і таким чином ведуть до викривлень у розподілі ресурсів. Результатом такого розподілуможуть стати серйозні диспропорції. Впливаючи на процентні ставки, квазіфіскальні операції ведуть до викривлень у цінах на фінансовому ринку і навіть можуть створювати “ефект витискування”. Вони створюють підвищений ризик для центрального банку, збільшують імовірність отримання від’ємного значення руху готівки у зв’язку з проведенням таких операцій та погіршення фінансового становища центрального банку, а також ускладнюють проведення грошово-кредитної політики. Дані операції можуть також зробити уряд боржником центрального банку, внаслідок чого якість активів центрального банку може погіршитися. Якщо кредити для уряду є головним компонентом активів центрального банку, то покриття резервних грошей буде залежати від платоспроможності уряду [1, c. 73].

Література:

1. Hawkins J. Central bank balance sheets and fiscal operations // BIS Policy Papers. – 2008. – № 20. – pp. 71-83.

2. . Quasi-Fiscal Policies of Independent Central Banks and Inflation // CAEPR Working Paper. – 2009. – № 20. – p. 42.

3. Risks for the government finances of the CIS // Eurasian Development Bank. – 2012. – № 5. – pp. 28-32.

4. Tchaidze R. Quasi‐Fiscal Deficit in Nonfinancial Enterprises // ISET Policy Briefs. – 2006. – p. 13.