Сакса Ірина Володимирівна та Пранципал Анастасія Олександрівна

Науковий керівник – Павлюк Тетяна Іванівна

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету

Проблеми зайнятості і безробіття в Україні

 

Актуальність теми. Праця є одним із основних джерел багатства, фактором зростання виробництва, тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили, оскільки доведено, що зростання безробіття на 1% скорочує ВНП на 2%.          

   На жаль, дане явище не оминуло Україну. Однією з корінних соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці є безробіття. Поглиблення бідності та соціальної нестабільності у суспільстві, зростання злочинності, порушення рівноваги з боку попиту і пропозиції, нераціональне використання суспільних ресурсів .                                                                           Безробіття становить загрозу  національному розвитку та безпеці, оскільки може виступати головною причиною соціально-економічної дестабілізації серед працівників великих промислових та ключових у життєзабезпеченні країни підприємств (особливо військово-промислового комплексу), або ж добре організованих професійних груп (вчителі, лікарі, шахтарі, енергетики тощо). Безробіття стає фактором дестабілізації і у тому випадку, коли суттєво зростає кількість осіб, які упродовж тривалого часу шукають роботу – люди знаходяться у відчаї, погано контролюють свою поведінку і здатні на будь-які вчинки, у тому числі й антиурядові акції.                Отже, дане питання є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день і потребує приділення значної уваги з боку держави для врегулювання стабільності.                                                                                                          Вирішенням проблеми безробіття займалися такі вчені, як В. Галицький, І. Моцін, М. Папієв, Я. Міклош, Ю. Маршавін. Питанням взаємозв’язку інфляції і безробіття займався А. Філліпс, в подальшому П. Самуельсон та Р. Солоу, які розробили «криву Філіпсона» [6, с. 182]. Артук Ойкен прийшов до висновку, що рівень безробіття знаходиться у визначеній числовій залежності від динаміки внутрішнього валового продукту. Теоретичні узагальнення зводяться до того, що, чим вищий є приріст сукупного попиту, тим вищою є інфляція та зростання реального продукту, але нижчим є рівень безробіття. Однак ці припущення у майбутньому викликали великий сумнів, тому було висунуто «гіпотезу природного рівня» [2, с. 76].                                                      Проте ряд питань, пов’язаних з безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються не достатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.            Метою статті є: дослідження основних проблем та наслідків безробіття в Україні, а також визначення напрямків подолання кризових явищ в Україні.      Безробіття є невід’ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону – попиту і пропозиції. Безробіття – незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об’єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер Науково-технологічного прогресу, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об’єктивних причин, зобов’язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.                                                                                  Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування [1]. Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.                                                                                      Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза (2008). Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. В Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних у 2008 році склала всього – близько 876,2, у 2009 році – 542,8, у 2010 році – 564,0 тис. безробітних, а у 2013 році: всього – 501,4 тис., за статтю – жінки 274,6; чоловіки – 226,8. За професійними групами: законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі) -49,8; професіонали – 45,5; фахівці – 47,4; технічні службовці – 27,5; працівники сфери торгівлі та послуг – 71,3; кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства – 20,5; кваліфіковані робітники з інструментом – 57,0; робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин – 93,9; найпростіші професії – 88,3. Отже протягом 2008-2013 безробіття в Україні поступово зменшується [5].                                                                                   Позитивна тенденція рівня безробіття в Україні є дуже далекою від реальності. При цьому вважаємо, що існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дозволяють об’єктивно оцінювати реалії безробіття в Україні: – неможливо врахувати осіб, які втратили «надію на працю» в Україні, які не стоять на обліку в службі зайнятості; – статистика не враховує часткову зайнятість. Ти, хто примусово знаходяться у відпустках з ініціативи адміністрації, вважаються зайнятими; – неправдива інформація з боку безробітних. Велика кількість працівників працюють без офіційного оформлення, тому майже неможливо перевірити тих, хто отримує виплати по безробіттю, й задіяний в тіньовій економіці. При цьому статистика не враховує, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включається до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. Значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік [6, с.182].                                                                                                      На ринку праці України також можна виділити таку актуальну проблему, як проблема конкурентоспроможності національного ринку праці. Сучасний стан розвитку економіки України характеризується трансформаційними процесами, позитивний результат таких перетворень не може бути досягнутий без виходу на якісно новий рівень кваліфікації робочої сили та її конкурентоспроможності. Система забезпеченості кадрами має гнучко реагувати на зміни потреб виробництва, що виявляються на ринку праці. Але відсутність комплексного системного підходу до потреб кадрового забезпечення виробничої сфери як на загальнодержавному, так і регіональному рівні призвели до зростання невідповідності між потребою у кваліфікованих кадрах і фактичною професійно-кваліфікаційною структурою пропозиції робочої сили. На сьогодні в Україні просліджується тенденція невідповідності кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості та потребі у робочий силі.                                                                                                        Значне перевищення пропозиції робочої сили, яке існує сьогодні в Україні призводить до того, що зростає кількість «хронічного безробіття», тобто тих, хто не може отримати роботу більше ніж протягом одного року[4, с.85]. Незначна позитивна динаміки статистики щодо зростання попиту на робітників, може бути лише відображенням «сезонності» ринку праці, а ніяк ні зростанням економіки та створенням робочих місць.                                                  Гострою на сьогодні є проблема високої частки безробітних з вищою освітою в Україні. Оскільки в країні існує велика кількість безробітних з вищою освітою виникає питання про раціональність державної політики щодо фінансування навчання такої великої кількості студентів та правильності розподілу кількості місць для різних спеціальностей у системі вищої освіти.            Також, останнім часом, ситуація з молодіжною зайнятістю в Україні постійно загострюється. Питома вага молоді у загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможною на ринку праці. Тому безробіття молоді (за статистикою, – це громадяни у віці від 16 до 30 років) є однією з найгостріших соціально-економічних проблем України. Так, станом на травень 2013 року, за даними Держкомстату України, в державі зареєстровано 501,4 тисяч безробітних, що становить 2% від усього населення країни працездатного віку,  з них – 164,76 тисяч безробітних – молодь [4,с.85].                                          Крім того, рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі [4,с.86].                                                                                Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в регіонах у майбутньому набуде ще більшої гостроти. Фахівці певні: на сьогодні економічна криза впливає найбільше на сфери фінансових послуг, нерухомість, будівельну галузь, металургію, торгівлю, хімічну та добувну промисловість. Однак список цей може виявитися доволі великим.                 Також актуальною проблемою на ринку праці України, є проблема мобільності робочої сили. Трансформаційні економічні перетворення в Україні створили можливості для появи нових умов та видів мобільності робочої сили. Безпосередньою причиною трудових переміщень у кожному окремому випадку є невідповідність інтересів і вимог працівника конкретному робочому місцю, а на макроекономічному рівні – невідповідність між існуючим розподілом робочих місць і потребами моделі соціально-економічного розвитку. Не менш негативний вплив на рівень безробіття в Україні має проблема гендерної диференціації попиту на робочу силу та доходів населення України, що розглядається через призму економічного спаду. Згідно Статті 11 Закону України "Про зайнятість населення":

 1. Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

2. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

3. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя.

Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом та роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження встановлюються Законом України "Про рекламу".                                       

Політика зайнятості має гарантувати соціальний захист населення шляхом забезпечення належних умов життя, регулювання заробітної плати, стимулювання нових місць і виплати допомоги безробітним тощо.            Звичайно, для найповнішого регулювання зайнятості необхідно вирішити суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру.                                                                                       Високий рівень регулювання зайнятості передбачає реформування законодавчо-правової бази на основі Конституції України, ряду доповнень до Кодексу законів про працю та Закону України «Про зайнятість населення», законодав­чих і нормативних документів, що регламентують сучасну політику зайнятості відповідно до Конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці.                                                                                                       Економічні стимули фінансово-кредитного механізму слід засто­совувати для створення інвестиційного клімату та ефективного ринкового середовища. Але для цього необхідно, щоб кошти Державного фонду сприяння зайнятості використовували повністю, а в структурі витрат переважало фінансування затрат на збереження ефективних робочих місць і створення додаткових, щоб надавали дотації для організації власного бізнесу, відшкодування витрат на професійне навчання, перепідготовку, профорієнтацію тощо.                             Сукупність цих заходів дасть можливість проаналізувати виконання регіональних програм, зробити міжрегіональні порівняння, розрахувати витрати Фонду зайнятості на конкретні напрямки державної політики зайнятості. Поряд з цим державним органам влади необхідно якомога скоріше створити відповідну правову базу з метою захисту прав наших громадян – заробітчан за кордоном.                                                              

Отже, спеціалісти схильні вважати, що настав слушний момент для започаткування концепції національної міграційної політики. А поки що, на думку самих мігрантів, необхідно створити профспілку нового типу, яка б опікувалася захистом соціальних та правових інтересів українських заробітчан. Особливу увагу в першу чергу необхідно звернути на роз’яснення нашим громадянам діючих конвенцій і міжнародних угод, що закріплюють права і умови, на яких допускається використання робочої сили іноземців у країні перебування. Не всі наші співвітчизники ознайомлені зі своїми правами за кордоном та можливостями одержати допомогу громадських та держаних установ, внаслідок чого і потерпають.                                                        Реалізація основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні забезпечить ефективне регулювання зайнятості та запобіганню трудової міграції населення.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про зайнятість населення» № 5067-17 від 05.07.2012.

2. Баланда А.А. / Соціально-економічні ризики та наслідки безробіття в Україні // Економіка та держава. – 2007 – №4 – с. 75-78

3. Федоренко В.Г. / Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи // Економіка та держава. – 2009. – №1. –с. 4-5.

4. Лопатіна К.А./Стан та напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні // Управління розвитком. – 2011. - №16(113). – с.85-86.

5. http://www.ukrstat.gov.ua - Державний комітет статистики України.

6. Чурилова О.А. / Безробіття в Україні: причини, види, наслідки // Наукові доробки молоді – вирішенню проблем європ. інтеграції: зб. наук. статтей у 2 т. –х.: Континент, 2008. – №12 с. 182-184.